сніг

СНІГ, у, ч.

1. Тверді атмосферні опади, що випадають із хмар у вигляді білих зіркоподібних кристалів чи пластівців, які становлять собою скупчення таких кристалів.

Зима без снігу – літо без хліба (прислів'я);

По улиці вітер віє Та сніг замітає. По улиці попідтинню Вдова шкандибає (Т. Шевченко);

Лапатий сніг;

Перший сніг;

Сніг падав безшелесно й рівно (М. Рильський);

Повалив густий лапатий сніг. Суміш снігу з дощем;

* Образно. Промениста ромашка запорошила снігом увесь лан (В. Кучер);

* У порівн. Часом очеретяний початок, зачеплений Соломією, лопався й обсипав її білим пухом, мов снігом (М. Коцюбинський).

2. Суцільна маса таких опадів, що лежить на поверхні чого-небудь.

Вічні сніги;

Глибокий сніг;

Іхати по снігу;

Сніг зійде;

Лечу, лечу, а вітер віє, Передо мною сніг біліє (Т. Шевченко);

Яка гарна буде та гора взимку серед чорних лісів, коли її вкриє білий сніг (І. Нечуй-Левицький);

По снігах та по хурделицях нехай люципери тиняються (Г. Колісник);

Розтав сніг;

Танення снігів;

* У порівн. Синіли невеличкі ліски, чорніли хуторки, за ними піски, мов сніги, біліли і виблискували (Панас Мирний);

На столі білий як сніг обрус, добірні страви й напитки [напої] (Леся Українка);

* Образно. * У порівн. Під снігом забуття як сніг забутий, спи! (М. Рильський);

// Холодний край.

Ти нас з України Загнав, голих і голодних, У сніг на чужину Та й порізав (Т. Шевченко);

Лежить тіло біле його десь у снігах холодних (К. Гриб).

3. Час, пора, коли випадає сніг. Потрі́бно, як соба́ці п'я́та нога́ (як соба́ці здра́стуйте, як торі́шній сніг і т. ін.) див. потрі́бно;

(1) Сухи́й сніг – сипкий сніг.

Ранок видався хоч і ясний, а вітряний. Мете вітер сухий сніг по землі (А. Головко);

Зверху сипав і сипав дрібний сухий сніг, наче борошно з подертого сита (З. Тулуб).

△ (2) Ві́чний сніг – сніг, що лежить на високих горах і ніколи не розтає до кінця.

У віддалі синіються кришталевою стіною височенні гори, покриті вічним снігом (І. Франко);

Затри́мувати / затри́мати сніг (воло́гу) див. затри́мувати.

◇ [Аж] сні́гом си́пле за шку́ру див. си́пати;

(3) До бі́лого сні́гу – дуже довго, тривалий час.

– Я вам, дядьку Славко, як дам, то до білого снігу не забудете (М. Зарудний);

(4) До глибо́кого сні́гу – до справжньої зими; до морозів.

– Як напровесні випустиш свиноту з подвір'я, то вона без догляду аж до глибокого снігу нагулює жир (М. Стельмах);

(5) До [пе́ршого] сні́гу – до початку зими.

– Ви, тату, не журіться, – підбадьорюю його. – Ви ж читати он як умієте! – Та навчився ж, – ходив у школу аж до першого снігу (М. Стельмах);

[І] льо́ду (сні́гу [торі́шнього], кри́ги) се́ред (посе́ре́д) зими́ не ви́просиш див. випро́шувати;

Ку́риться ку́рява (пісо́к, сніг і т. ін.) див. ку́рява;

На́че (немо́в і т. ін.) сні́гом сипоне́ (сипону́в) за ко́мір (по́за шкі́рою і т. ін.) див. сипону́ти;

Сні́гу зимо́ю (посе́ре́д зими́, взи́мку) не діста́неш див. дістава́ти;

(6) Як з торі́шнього сні́гу, зі сл. буде, ірон. – уживається для повного заперечення змісту зазначеного слова; зовсім не (буде).

– Прийду та допоможу тобі, хоч і з мене, певно, буде користі, як з торішнього снігу (І. Нечуй-Левицький);

Як (мов, на́че і т. ін.) го́лка в соло́мі (в снігу́) див. го́лка;

(7) Як (мов, ні́би і т. ін.) сніг (дощ) на го́лову [з я́сно́го не́ба], зі сл. падати, упасти і т. ін. – зовсім несподівано; раптово.

На світ неждано-негадано як сніг на голову упала біда (М. Чабанівський);

Татари рухаються завжди в цілковитій таємничості, падають як сніг на голову, вриваються, мов летючий вітер (П. Загребельний);

Докійка здивовано глянула на подругу. – Що ти! Нащо таке кажеш? – Чую, сестро, що впаде на мене лихо як сніг на голову... несподівано (М. Лазорський);

Неждано-негадано мов сніг на начальникову голову, звалилась ревізія (Ю. Збанацький);

(8) Як сніг, зі сл. бі́лий, побілі́ти і под. – дуже, надзвичайно.

Еней, пожар такий уздрівши, Злякався, побілів, як сніг, І бігти всім туди звелівши, Чимдуж до човнів сам побіг (І. Котляревський);

– А я ото посивіла отак, – додала Ольга Семенівна, перебираючи пальцями прядку сивого, як сніг, волосся (Г. Хоткевич);

(9) Як торі́шній (поза́торішній) сніг, зі сл. потрі́бен, вплива́ти і под., ірон. – уживається для повного заперечення змісту зазначених слів; зовсім не (потрібен, впливати).

– Дайте спокій. Ваш гетьман так мені потрібен, як торішній сніг! (П. Панч);

– Потрібна ти тому Лимареві, як торішній сніг (І. Цюпа);

– Не бійтесь, діду, ви тим бандитам потрібні, як торішній сніг (О. Слісаренко);

Сидів на гауптвахті, та все це так на нього впливало, як торішній сніг (І. Микитенко);

(10) Як торі́шнього сні́гу, зі сл. боятися, ірон. – уживається для вираження категоричного заперечення змісту зазначеного слова; зовсім не (боятися).

Боюся я тебе, як торішнього снігу (прислів'я);

– Ну й язик у тебе, – тільки здивовано брови підвів Мірошниченко. – Гляди, Іванові скажу. – Боюсь я його, як торішнього снігу, – стрепенулась Марійка (М. Стельмах).