собачий

СОБА́ЧИЙ, а, е.

1. Прикм. до соба́ка 1.

Між бурлаками почалася тривога: одні казали, що пани насипали зумисне в криниці отрути, другі казали, що посесор годує людей собачим м'ясом (І. Нечуй-Левицький);

Подавали солодке. Савка гримів ложечками і простягав білі у рукавичках руки між лікті панів і собачі морди (М. Коцюбинський);

Десь здалека чувся гомін, собаче гавкання (Олесь Досвітній);

Оленячі і собачі запряги й досі є найпоширенішим транспортом на півночі (з наук.-попул. літ.);

// Зробл. із хутра собаки.

Собача шуба.

2. у знач. ім. соба́чі, чих, мн. Родина хижих ссавців (собака, песець, вовк, лис і т. ін).

3. перен. Власт. собаці; такий, як у собаки.

Вдача собача: не брехне, то й не дихне! (прислів'я);

[Молодиця:] Погляд [у Сербина] якийсь собачий – як гляне, то аж мороз по кожі піде (С. Васильченко);

Опустився [Денис] перед нею [криницею] на коліна, .. засунув у чорну дірку голову, жадібно припав до холодної, як лід, чистої, свіжої води і довго пив її собачими хльобками [ковтками], не переводячи подиху (Григорій Тютюнник).

4. перен., розм. Дуже тяжкий, нестерпний.

Ой, чумаче, чумаче, життя твоє собаче (прислів'я);

Полковник рідко співчував комендантові у його собачій роботі (А. Хорунжий).

5. перен., розм. Надзвичайно сильний, крайній у твоєму вияві.

Я ще дуже безсильний, то правда, – але болю не чую. Тільки голод, собачий голод!.. (І. Франко);

– Знаєте, яка тут нудьга... Яка собача нудьга сидіти в цих прокислих виноградниках (О. Гончар).

6. розм. Уживається як складова частина лайливих висловів.

“Добре, годі! тепер співай!” “Не вмію, їй-богу!” “Не божись, собача шкуро!” (Т. Шевченко);

– Нащо це ти, собачий сину, Тут каламутиш берег мій Та квапиш ніс поганий свій у чистую оцюю воду? (Л. Глібов);

До групи полонених запорожців .. підбіг хорунжий. – Вперед! Ідіть, собачі душі! (О. Довженко).