сходити

СХО́ДИТИ, рідше ЗІХО́ДИТИ, джу, диш, недок., ЗІЙТИ́, зійду́, зі́йдеш, док.

1. Ідучи по рівному або ступаючи по сходинах, підніматися куди-небудь.

Іванко не розмірковував, а відразу лісом почав сходити на гору... (В. Королевич);

– На які ж ви гори сходили? – зацікавлено допитувався Воронцов .. – На Казбек? На Ельбрус? (О. Гончар);

– Успіху! Повертайся. – Спасибі, – ще раз сказав Юджін, сходячи у літак (П. Загребельний);

Зіходить [Іфігенія] на сходи порталу (Леся Українка);

Нарешті на трибуну зійшла дівчина в зеленій шапочці на русявій голові (П. Панч);

// З'являтися, підніматися над обрієм (про небесні світила).

Ой високо сонце сходить. Низенько заходить (Т. Шевченко);

Місяць сходив перед ранком (Ю. Яновський);

Я йду до берега крутого І довго там дивлюся я, Як із-за лісу, з-за густого Зіходить зіронька моя (Л. Глібов);

Мов золота діжа, зіходить місяць Над сонною густою осокою (І. Вирган);

Ти до мене прийдеш рано, Коли зійде тільки сонце. Коли тільки стане сходить, Разом з ним і ти прийди (О. Олесь);

// перен. Розпочинатися, наставати (про день, ранок).

За тучами, за хмарами та зливами – я бачу: сходить ясний день над нивами! (П. Тичина);

Весняний ранок сходить над Москвою (Н. Забіла).

2. Проростаючи, виходити на поверхню ґрунту (про рослини); витикатися.

Озиме увосени через засуху не сходило (Г. Квітка-Основ'яненко);

На вгороді коло броду Барвінок не сходить. Чомусь дівчина до броду По воду не ходить (Т. Шевченко);

Озимина зеленіє, сходить рання ярина (Остап Вишня);

Зійшов горох, підріс, зацвів увесь рясненько (П. Гулак-Артемовський);

Хліби зійшли, Радіють люде (Т. Шевченко);

* Образно. В моїй душі щось сходить і росте (О. Олесь).

3. Здуваючись, підніматися (про тісто); підходити.

Будемо дружно йти – все добудемо. Дітей, як лялечок, одягнеш, у діжі пшеничне тісто сходитиме... (М. Рудь);

Сходить [тісто] у великих діжках (В. Земляк).

4. Ідучи, спускатися куди-небудь.

З гори сходять кілька хлопців (І. Нечуй-Левицький);

Поверхи завмирали. Сходячи останнім, Вася Багіров помітив біля одного з вирваних вікон високу згорблену постать (О. Гончар);

Маруся .. почала поволі зіходити стежечкою вниз (Г. Хоткевич);

– Дівчино, чи тією доріжкою у місто зійти? (Марко Вовчок);

Ми зійшли вниз (Ю. Яновський);

// Спускатися вниз з кого-, чого-небудь; злазити, спішуватися.

Піп з попадею .. не сходили з воза, а як що купували, то обоє до себе руками манили... (Марко Вовчок);

Вої сходили з коней (С. Скляренко);

З коня зіходить віла біла (Леся Українка);

– Козаче, стань, зійди з коня (М. Бажан);

// Виходити з транспорту на станції, зупинці і т. ін.

На станції сходимо разом. Я поспішаю за нею (М. Коцюбинський);

– Сходьте! Обережненько! – каже Петро і зводить Марину по східцях [вагона] униз (А. Головко);

Двоє поранених пройшло, обнявшись, в пом'ятих землистих шинелях, – теж, певно, зійшовши з машин (О. Довженко);

Двері поїзда відчинились, і на землю зійшов санітар Большаков (Ю. Яновський).

5. перен. Наближатися, поширюючись, ніби опускаючись (про вечір, сутінки і т. ін.).

Тихий вечір сходив на землю синіми тьмяними присмерками (Н. Рибак);

На землю сходить ніч і зоряним рядном вона вкриває все, мов ніжною габою (В. Сосюра);

// на кого – що, розм. кому до чого, книжн. Охоплювати кого-небудь, оволодівати кимсь (про почуття, стан і т. ін.).

Вища .. насолода танку сходить на неї (Ю. Яновський);

Коли не сходить сон йому до віч, .. Ростить в собі священну бурю й гнів (Л. Забашта);

Та чи зійде-то сон на вашу заклопотану голову? (Панас Мирний);

На неї зійшов спокій.

6. Залишати яке-небудь місце, переходячи на інше; відхилятися від попереднього напрямку.

Роман з дороги сходить на стежину, і вона, сяючи клаптями снігу, веде і веде його в глибінь темних заворожених дерев (М. Стельмах);

Пізнає [варта] отаманську бричку й сходить з дороги (М. Стельмах);

Заздалегідь зіходили [люди] з шляху, жмурили очі .. від світла фар (Іван Ле);

Катря аж зійшла з дороги .. і йшла борозною понад панським ланом (А. Головко);

// тільки док. Зіскочити, зміститися під час руху, не втримавшись на чому-небудь.

Один порожній вагон “максимка” зійшов з колії (Олесь Досвітній);

Тридцять першого березня 1970 року зійшов з орбіти і згорів у густих шарах атмосфери штучний супутник “Експлорер-1” (з наук.-попул. літ.);

// перен. Бути сказаним, вимовленим (про слова).

Всі чекали, не відриваючи від неї поглядів, на слова, що повинні були зійти з її уст (М. Трублаїні).

7. Переставати покривати поверхню чого-небудь, збігаючи, розтаючи і т. ін.

Влітку з деяких Сивашів вода сходить, але угіддя все одно не перестають бути мертвими (із журн.);

Зійшли сніги, шумить вода. Весною повіва (П. Грабовський);

Як тільки зійде повінь, треба приступити до створення котлована (Л. Дмитерко);

// Переставати існувати, зникати, гоїтися.

– Цілий тиждень лежала я, як колода: цілий місяць сходили синяки з мого тіла (Панас Мирний);

– В нього мозолі з рук не сходять, чого ж тобі ще треба? (Григорій Тютюнник);

Її зверху Тоня ще й рогачиком придавить, щоб з головою пірнула в ту наколочену теплу бурду, щоб вся короста з овечки зійшла (О. Гончар);

// Зникати з поверхні шкіри, з обличчя і т. ін. (про рум'янець, загар і т. ін.).

Фарба поволі сходила з її й так блідих щік (О. Копиленко);

Коснятин розпростався, ставав самим собою, сірість зіходила йому з лиця й шиї (П. Загребельний);

Там засідали сусідні дідичі, гречкосії, що світили білими лобами при смаглих обличчях, з яких не встигла зійти ще літня смага (М. Коцюбинський);

// Переставати виявлятися у виразі обличчя (про почуття).

М'яко виділялося в темені її покрасивіле обличчя, з якого відразу зійшла задавнена недовіра і настороженість до людей (М. Стельмах);

Бійці йшли, втомлено переставляючи ноги в м'якій глибокій пилюці. Обличчя сірі. Тривога не встигала зійти з них (Григорій Тютюнник).

8. заст. Іти звідки-небудь, покидати якесь місце, приміщення.

– Ми зараз всі сходимо з дому – може, чого треба, то кажіть зараз (С. Васильченко);

Думаю собі: – Зійду з сього села! (Ганна Барвінок);

– Кобила, – каже [отець Микита], – зійшла проти ночі з двора, а він і байдуже (Г. Квітка-Основ'яненко);

[Іван:] Ти краще зійди куди; я сам з нею поговорю... (Панас Мирний).

9. Проходити, закінчуватися, минати (про час).

Поволі, невесело сходили жнива, – літо пройшло (І. Франко);

Ніхто не пише, дні сходять у мене дивно однаково (М. Коцюбинський);

Короткий день зійшов, і знову був вечір (І. Микитенко);

Скільки тих весен зійшло, з водою спливло, як не бачилася Роксана з Іванком? (А. Хижняк);

Літо сходило ще яко-тако, але зима давалася взнаки бідному учневі, студінь, мороз страшно докучали (С. Ковалів).

10. чим. Знемагати, ослабати від чого-небудь; знесилюватися.

За труною сходила криком і голосінням Василева Ольга (М. Стельмах);

– Нічого, товариші, краще потом зійти: ніж кров'ю (С. Воскрекасенко);

// Губити, втрачати (сік).

Крихкі болотяні трави сходять соком, пахтять, учадіти можна (К. Гордієнко).

11. на кого – що і без дод., заст. Використовуватися, витрачатися, вживатися для чого-небудь.

У його на сі зілля сила грошей сходила (Сл. Б. Грінченка);

Уже годі старостів посилати за підбрехачів. Ніхто їм віри не йме, і горілки на їх багато сходить (Ганна Барвінок);

Ніколи ще стільки не сходило світла [по хатах], як у сі довгі, тривожні осінні ночі (М. Коцюбинський).

12. рідко. Переміщатися на ближчу відстань до кого-, чого-небудь; наближатися, підходити.

Ближче сходжу – жінок бачу тут (Марко Вовчок);

– Нарядися. Ми подивимося; ти сама побачиш, як гарно. – А як пани на той час зійдуть! (Панас Мирний).

13. розм. Закінчуватися, проходити, здійснюватися (більш-менш успішно, благополучно і т. ін.).

Про театральний гурт Миша тобі писав .. Що ж, “Чорноморці” зійшли зовсім-таки добре, то, може, у них і далі діло піде на лад (Леся Українка);

// перев. безос., кому і без дод. Минати, проходити для кого-небудь благополучно, безкарно.

Він не ждав, що вони всі разом до нього прискіпаються і будуть судом лякати, – раніше йому все якось сходило (Грицько Григоренко);

Мені з гуртком щастило .. їздили без усякого дозволу по сусідніх селах – зійшло (С. Васильченко).

14. тільки док., на кого – що. Стати ким-небудь іншим (перев. гіршого), перетворитися на когось, змінивши вигляд, форму і т. ін.

Доробився хліба, аж зійшов на діда (прислів'я);

– І ми колись були добрі, а ось же довелось зійти на ледащо (Марко Вовчок);

– Боже, який сором для родини! Господи, на що ми зійшли! – зойкала Зоня (Ірина Вільде).

15. за кого – що, розм. Бути прийнятим, визнаним за когось іншого, що-небудь інше або рівноцінне кому-, чому-небудь у якомусь відношенні.

Родом він з півдня, то, мабуть, звідти, з буревійного степу, де кожне деревце сходило за гай, він і приніс з собою щиру приязнь до зеленого друга (В. Земляк).

16. Перестати, припинитися (про опади, спеку і т. ін.).

Як дощик зійде і корова з обори Материнське протягне му-му, – То в уяві постане село (М. Шпак).

(1) Схо́дити / зійти́ із ста́пеля (ста́пелів) – спускатися на воду (після завершення будівництва, ремонту і т. ін.) (про судно).

У 1957 році із стапеля заводу “Красное Сормово” зійшов на воду ровесник першого штучного супутника Землі – перший крилатий пасажирський теплохід “Ракета” (з наук.-попул. літ.);

(2) Схо́дити / зійти́ на бе́рег – висаджуватися з човна, судна і т. ін. на сушу.

Двигтіли під ногами дошки, сходили рибалки на берег (А. Шиян);

– Не встигли ми з Шведом зійти на берег і подушити контру, як усі наші шаланди повтікали в очерети (Ю. Яновський);

(3) Схо́дити / зійти́ на же́бри, заст. – ставати жебраком, перетворюватися на жебрака.

Нарід [народ] гине та на жебри сходить (І. Франко);

(4) Схо́дити слі́зьми́ (сльоза́ми) – гірко плакати, знесилюватися від плачу;

(5) Схо́дити (стіка́ти) / зійти́ (стекти́) кро́в'ю – втрачати кров внаслідок поранення, гинути від втрати крові.

Намацав [Гуменний] гарячу .. ранку і міцно затиснув її, щоб не сходити кров'ю (О. Гончар);

Але як тут улежиш, коли кров'ю сходять твої товариші. Звівся я на руки, бачу: оточили наших трьох захисників десятків зо два гітлерівців (І. Цюпа);

[Знахар:] Ти, сину, зараз помреш, бо кров'ю стік (І. Карпенко-Карий).

◇ Вибива́тися (схо́дити) / ви́битися (зійти́) з ко́лії див. вибива́тися;

Збива́тися (схо́дити) / зби́тися (зійти́) на манівці́ див. збива́тися;

(6) Зійти́ (звести́ся, перевести́ся і т. ін.) / схо́дити (зво́дитися, перево́дитися) ніна́що (нінаві́що):

а) утратити все, розоритися.

Довелося телицю спродати і новий кожух. Звівся [Карпо] нінащо, а довгів [боргів] не сплатив... (М. Коцюбинський);

Був собі хазяїн заможненький, була й скотина, було і усяке господарство, а тепер звівся чоловік нінавіщо! (Г. Квітка-Основ'яненко);

б) втратити свої якості, властивості, характерні риси.

Тепер душа, тепер серце звелися нінащо: “Буде добре, аби гроші, Хоть [хоч] ти і ледащо” (Укр. поети-романтики..);

Журиться й жінка його роботяща: Перевелись огороди нінащо (І. Манжура);

(7) Зійти́ зі сце́ни (з аре́ни) – припинити якусь діяльність, перестати чимсь займатись.

– Коли так, то нам зосталося тільки зійти з сцени, – сказав Фесенко і з тими словами театрально оступився й сів на лавці трохи оддалік од панів (І. Нечуй-Левицький);

Поразки безслідно не проходять. Особливо політичні. Сильних вони загартовують .. Слабких примушують рано чи пізно зійти з арени (з газ.);

(8) Зійти́ з рі́вної (прямо́ї) доро́ги – відхилитися від правильного напрямку в поведінці, діяльності, поглядах і т. ін.

Він уболівав тепер за своїх, ковалівських, щоб не дати їм знову зійти з рівної дороги (В. Кучер);

(9) Зійти́ (зсли́зну́ти) / схо́дити з оче́й – перестати з'являтися де-небудь, перед кимсь; зникнути.

[Служебка:] Невже ти не подякуєш мені? Невже забудеш? [Лицар:] Ох, забути трудно... Скажу тобі по правді, не забуду і все віддам, аби зійшла з очей (Леся Українка);

Вона була рада, що панночка десь зслизла з її очей (І. Нечуй-Левицький);

(10) Зійти́ на Парна́с – стати поетом;

(11) Зійти́ (перевести́ся) на пси:

а) поступово втратити свою силу, значення.

Тепер наш Борислав зовсім на пси зійшов! (І. Франко);

Без церкви усяке благе діло зійде на пси (Василь Шевчук);

б) втратити свої риси, характерні якості; занепасти.

– Хіба то дівка? То ж таки ледащо, Усе б співала. Боже успаси! Ми вже й без неї з'їхали нінащо. А з нею геть вже зійдемо на пси (Л. Костенко);

– Знаю, знаю, – нетерпляче постукав ногою Хмельницький, – перевівся на пси ти, Лавріне, шептухами почав цікавитись (Н. Рибак);

(12) Зійти́ / схо́дити в моги́лу (в зе́млю) – умерти.

Із славнозвісних іудейських законовчителів своєї доби Ісус, очевидно, не знався ні з ким. Гіллель і Шаммая уже зійшли в могилу (із журн.);

[Андромаха:] Задля мене було б вже корисніш В землю зійти, як тебе [Гектора] я утрачу, бо вже ніякої втіхи для мене не буде, як ти свою долю настигнеш, Тільки журба... (Ант. літ.);

Один за одним сходять у могилу Ті, з ким топтали ми житейську путь (Л. Дмитерко);

(13) Зійти́ / схо́дити з ро́зуму (з глу́зду, з ума́):

а) стати психічно хворим, збожеволіти.

Час давно б зрозуміти жандармським чинам, що коли б він і був симулянтом насправді, то в лікарні давно вже зійшов би з ума (О. Левада);

Ти дала мені тільки розхитані нерви, – і от тепер я чую, що зійду з глузду... (Г. Хоткевич);

// поводитися безглуздо, нерозумно.

– Де криниця, а де я..? Чи я з ума зійшла, чи що?.. (Г. Квітка-Основ'яненко);

– От, видите, бігме, я вже забула, так мені баки забили. З розуму сходжу (Л. Мартович);

б) (за ким, рідше по кому – чому) виявляти надмірне захоплення, полонившись ким-, чим-небудь; упадати за кимсь.

Панянки з ума сходили по його красі, по його норову веселому-сміхотворному (Панас Мирний);

Славка... якраз в ту пору буквально з розуму сходила за тим гульвісою (Ірина Вільде);

Іти́ (схо́дити, ступа́ти) в гріб (в гроб, до гро́бу) див. іти́;

(14) На пси схо́дити (іти́) / зійти́ (піти́) – занепадати, сходити нанівець.

Все .. пішло на пси (Номис);

Тепер наш Борислав зовсім на пси зійшов! (І. Франко);

Не вихо́дити (не схо́дити, не йти) з голови́ (з ду́мки, з ума́) див. вихо́дити;

(15) Не схо́дити зі сторіно́к пре́си – постійно згадуватися в газетах, журналах і т. ін.

Питання, пов'язані з науковим управлінням суспільним життям, не сходять зі сторінок преси (з публіц. літ.);

(16) Не схо́дити з обли́ччя (лиця́) – постійно бути помітним, не зникати з обличчя.

Дівчина нахмурилася. З її обличчя не сходив вираз глибокого подиву (С. Журахович);

Мрійлива світла усмішка весь час не сходила йому з лиця (О. Гончар);

(17) Не схо́дити з-пе́ред оче́й кому і без дод. – постійно з'являтися в чиїйсь уяві, поставати в пам'яті.

– Думаю, а вона мені, оця Ольга, з-перед очей не сходить (Ганна Барвінок);

Не сходили з-перед очей [Данила] картини знущання зі старого гуцула, з його жінки (В. Гжицький);

(18) Не схо́дити з ума́ кому і без дод. – постійно уявлятися, поставати в думках, пам'яті, свідомості.

– Мені він усе з ума не сходить, все перед очима, – хороший та красний, як сонце, любий, як щастя, – усміхається... (Панас Мирний);

(19) Не схо́дити з уст чиїх, кого і без дод. – бути популярним, постійно згадуватися, обговорюватися і т. ін.

Ім'я Кропивницького не сходило з уст навіть тих, хто ніколи не поважав театру (з мемуарної літ.);

Будапешт! Це слово тепер не сходило з уст (О. Гончар);

(20) Не схо́дити / не зійти́ зі сце́ни:

а) продовжувати виставлятися в театрі.

П'єси [Г. Ф. Квітки-Основ'яненка] не сходять зі сцени театрів і в наші дні (із журн.);

Не полиша́ти сце́ни.

Не полишають сцени українських театрів гостросюжетні п'єси М. Кропивницького (з газ.);

б) продовжувати діяльність в якій-небудь царині, сфері;

// зберігати своє значення.

Відігравши свою антропогенну роль, колективність не сходить зі сцени (із журн.);

Не полиши́ти сце́ни.

Я зобов'язаний .. пояснити її [руїни] корені, аби грядущі [ті, що будуть жити в майбутньому] хоча б не повторили моїх помилок. Щоб уже сьогодні знали, хто є хто, себто діючих осіб і виконавців, оскільки вони ще не полишили сцени (Б. Олійник);

(21) Не схо́дить ту́га з се́рця у кого – кого-небудь гнітить, не покидає почуття смутку.

Чи хто сміється, чи хто плаче, у неї з серця не сходить туга (П. Куліш);

О́чі не схо́дили див. о́ко¹;

О́чі сльоза́ми (слі́зьми́) схо́дять див. о́ко¹;

По́гляд не схо́див див. по́гляд;

Розмо́ви (розмо́ва) схо́дили (схо́дила) / зійшли́ (зійшла́) див. розмо́ва;

(22) Сім поті́в (сьо́мий піт) зі́йде з кого – хтось витратить дуже багато сил, енергії і т. ін.

– Чогось допроситися можна [з землі], але не сьомий, а двадцять сьомий піт зійде з тебе (М. Стельмах);

– Нашого [прикажчика] тут поки вламаєш, сім потів з тебе вийде (О. Гончар);

(23) Схо́дити / зійти́ з конве́єра – бути виготовленим, виходити з виробництва.

З конвеєра сходять готові трактори для колгоспних ланів (В. Сосюра);

На радіаторі першого трактора, що зійшов з головного конвеєра, виблискували сталеві літери заводської марки “ХТЗ” (з публіц. літ.);

(24) Схо́дити / зійти́ з сві́ту, заст. – вмирати.

Поки ж Борис стояв з військом на Альті, великий князь Володимир зійшов з світу (П. Загребельний);

(25) Схо́дити / зійти́ з шля́ху якого – відмовлятися від попередніх поглядів, переконань, наміченої мети, спрямування тощо.

Віра Павлівна не хотіла сходити з того шляху, на котрий .. ступила... (Г. Хоткевич);

(26) Схо́дити / зійти́ наніве́ць:

а) зменшуватися у розмірах, вазі і т. ін. до повного щезання; зникати.

– Як видобули вже лівий клин – він уперся у лупак або граніт; правий, де ви, мабуть, тепер робите, сходить нанівець. Від розвилки діаметр руди вужчає (Олесь Досвітній);

б) поступово втрачати силу; падати.

Авторитет начальника з кожним днем сходив нанівець (з газ.);

– Але й Рябокляч не на своєму місці, – додав Гмиря. – Справді, показний наче був. А тепер нанівець зійшов чоловік. Чужим розумом віку не проживеш! (А. Головко);

(27) Схо́дити / зійти́ з рук кому і без дод.:

а) залишатися безкарним.

Коли завинить простий робітник – його покарають. Та коли адміністрація, верхівка – їм усе сходить (Ю. Щербак);

Вона .. намагалася верховодити і .. коверзувати. І теж нічого – сходило з рук (М. Стельмах);

На нього частенько ображались... Писали, скаржились – все йому сходило з рук (А. Дімаров);

б) якось минеться, уладнається.

[Єфрем:] Іншим якось сходить з рук, а я спіткнувся; підвівся, та вже ґрунту під ногами не почув (М. Кропивницький);

(28) Схо́дити з ума́ (з ро́зуму) за ким, по чому – виявляти надмірне захоплення, полонившись кимось, чимось.

Панянки з ума сходили по його красі (Панас Мирний);

(29) Сходи́ти но́ги – багато ходячи, натомити, натрудити ноги, дійти до виснаження, знесилення.

Сходила вона – Мелашка – свої ноги. Аж згадати страшно, як бідувала вона своє життя за Козленком (Г. Косинка);

– Ноги сходив, очі видивив і горба нажив за чужими вівцями... (Мирослав Ірчан);

Ще мак [росте́ (цвіте́, схо́дить і т. ін.)] у голові́ див. мак;

Як (мов, ні́би і т. ін.) пря́мо (про́сто) гора́ з плече́й (з пліч) звали́лася (спа́ла, впа́ла, зсу́нулася, зійшла́ і т. ін.) / зва́люється (па́дає, зсува́ється, схо́дить і т. ін.) див. гора́.

СХОДИ́ТИ, сходжу́, схо́диш і рідко ЗІЙТИ́, зійду́, зі́йдеш, док.

1. тільки сходи́ти. Піти куди-небудь і, побувши там деякий час, повернутися назад.

– Бодай же ви, чумаки, на Дін не сходили, Що ви моїх дрібних діток [чаєнят] в каші поварили! (з народної пісні);

Ти б мерщій сходила По воду студену Під липу зелену (П. Грабовський);

Сходив [Давид] до Якима і через хвильку вернувся (А. Головко);

Сходивши ранком на берег Дніпра, погулявши в парку біля пам'ятника Тарасу Шевченку, Артем Петрович повертався додому (А. Хижняк).

2. куди, що. Пройти який-небудь простір у різних напрямках; обійти.

Ой сходив я все Підгір'я, границі турецькі (з народної пісні);

Благословен той день і час, Коли прослалась килимами Земля, яку сходив Тарас Малими босими ногами (М. Рильський);

Правдою цілий світ зійдеш, а неправдою – ані до порога (прислів'я).

3. тільки сходи́ти, у чому і без дод. Одягтися в що-небудь, надіти на себе щось.

Чи я спила, чи я з'їла, Чи гарно сходила? Тільки мої всі розкоші, Що гірко робила! (з народної пісні);

– Люди живуть ще й гірше нас. Нам ще дякувати та й ще раз дякувати богові треба. Парохія не зла, їсти-пити є що і в чім сходити (Г. Хоткевич);

Хоч наші друзі й оптимісти, Але і в них бували дні, Коли хотілось смачно з'їсти, Сходити в гарному вбранні (С. Воскрекасенко).