сходити

СХО́ДИТИ і рідше ЗІХО́ДИТИ, джу, диш, недок., ЗІЙТИ́, зійду́, зі́йдеш, док.

1. Ідучи по рівному або ступаючи по сходинах, підніматися куди-небудь.

Іванко не розмірковував, а відразу лісом почав сходити на гору… (Три золоті сл., 1968, 13);

— На які ж ви гори сходили? — зацікавлено допитувався Воронцов.. — На Казбек? На Ельбрус? (Гончар, III, 1959, 102);

— Успіху! Повертайся. — Спасибі, — ще раз сказав Юджін, сходячи у літак (Загреб., Європа 45, 1959, 65);

Зіходить [Іфігенія] на сходи порталу (Л. Укр., І, 1951, 160);

Нарешті на трибуну зійшла дівчина в зеленій шапочці на русявій голові (Панч, В дорозі, 1959, 140);

// З’являтися, підніматися над обрієм (про небесні світила).

Ой високо сонце сходить. Низенько заходить (Шевч., II, 1963, 55);

Місяць сходив перед ранком (Ю. Янов., І, 1958, 52);

Я йду до берега крутого І довго там дивлюся я, Як із-за лісу, з-за густого Зіходить зіронька моя (Гл., Вибр., 1951, 176);

Мов золота діжа, зіходить місяць Над сонною густою осокою (Вирган, Квіт. береги, 1950, 13);

Ти до мене прийдеш рано, Коли зійде тільки сонце. Коли тільки стане сходить, Разом з ним і ти прийди (Олесь, Вибр., 1958, 375);

// Проростаючи, виходити на поверхню грунту (про рослини).

Озиме увосени через засуху не сходило (Кв.-Осн., II, 1956, 124);

На вгороді коло броду Барвінок не сходить. Чомусь дівчина до броду По воду не ходить (Шевч., II, 1963, 167);

Озимина зеленіє, сходить рання ярина (Вишня, І, 1956, 341);

Зійшов горох, підріс, зацвів увесь рясненько (Г.-Арт., Байки.., 1958, 60);

Хліби зійшли, Радіють люде (Шевч., II, 1963, 30);

*Образно. В моїй душі щось сходить і росте (Олесь, Вибр., 1958, 376);

// Здуваючись, підніматися (про тісто).

— Будемо дружно — все добудемо. Дітей, як лялечок, одягнеш, у діжі пшеничне тісто сходитиме… (Рудь, Гомін.., 1959, 48);

Сходить [тісто] у великих діжках (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 462);

// перен. Розпочинатися, наставати (про день, ранок).

За тучами, за хмарами та зливами — я бачу: сходить ясний день над нивами! (Тич., II, 1957, 165);

Весняний ранок сходить над Москвою (Забіла, Промені, 1951, 10).

◊ Зіхо́дити (зійти́) на трон — почати царювання, стати монархом.

Коли Уельський принц зійшов на батьків трон, Він, як наказує традиції закон, Перед підданцями промову мав поважну (Рильський, І, 1960, 233);

Схо́дити, як (на́че, нена́че і т. ін.) гриби́ [пі́сля дощу́] див. гриб.

2. Ідучи, спускатися куди-небудь.

З гори сходять кілька хлопців (Н.-Лев., II, 1956, 491);

Поверхи завмирали. Сходячи останнім, Вася Багіров помітив біля одного з вирваних вікон високу згорблену постать (Гончар, III, 1959, 245);

Маруся.. почала поволі зіходити стежечкою вниз (Хотк., II, 1966, 53);

— Дівчино, чи тією доріжкою у місто зійти? (Вовчок, І, 1955, 316);

Ми зійшли вниз (Ю. Янов., II, 1958, 160);

// Спускатися вниз з кого-, чого-небудь; злазити, спішуватися.

Піп з попадею.. не сходили з воза, а як що купували, то обоє до себе руками манили… (Вовчок, VI, 1956, 231);

Вої сходили з коней (Скл., Святослав, 1959, 499);

З коня зіходить віла біла (Л. Укр., І, 1951, 393);

— Козаче, стань, зійди з коня (Бажан, Роки, 1957, 238);

// Виходити з транспорту на станції, зупинці і т. ін.

На станції сходимо разом. Я поспішаю за нею (Коцюб., II, 1955, 270);

— Сходьте! Обережненько! — каже Петро і зводить Марину по східцях [вагона] униз (Головко, І, 1957, 494);

Двоє поранених пройшло, обнявшись, в пом’ятих землистих шинелях, — теж, певно, зійшовши з машин (Довж., І, 1958, 327);

Двері поїзда відчинились, і на землю зійшов санітар Большаков (Ю. Янов., І, 1958, 121).

Схо́дити (зійти́) на бе́рег — висаджуватися з човна, судна і т. ін. на сушу.

Двигтіли під ногами дошки, сходили рибалки на берег (Шиян, Переможці, 1950, 14);

— Не встигли ми з Шведом зійти на берег і подушити контру, як усі наші шаланди повтікали в очерети (Ю. Янов., II, 1958, 199);

Похмуро сходило буржуйство [буржуї] по трапу на хорлянський берег (Гончар, II, 1959, 73).

◊ Схо́дити (зійти́) з сві́ту, заст. — вмирати.

Поки ж Борис стояв з військом на Альті, великий князь Володимир зійшов з світу (Загреб., Диво, 1968, 411).

Схо́дити (зійти́) в моги́лу — вмирати.

Один за одним сходять у могилу Ті, з ким топтали ми житейську путь (Дмит., В обіймах.., 1958, 140);

Старий Щербат із жури скоро зійшов у могилу, зосталася удова з дочкою (Хотк., І, 1966, 102).

3. перен. Наближатися, поширюючись, ніби опускаючись (про вечір, сутінки і т. ін.).

Тихий вечір сходив на землю синіми тьмяними присмерками (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 328);

На землю сходить ніч і зоряним рядном вона вкриває все, мов ніжною габою (Сос., II, 1958, 14);

// на кого — що, розм. кому до чого, книжн. Охоплювати кого-небудь, оволодівати кимсь (про почуття, стан і т. ін.).

Вища.. насолода танку сходить на неї (Ю. Янов., II, 1958, 21);

Коли не сходить сон йому до віч,.. Ростить в собі священну бурю й гнів (Забашта, Вибр., 1958, 198);

Та чи зійде-то сон на вашу заклопотану голову? (Мирний, IV. 1955, 325);

На неї зійшов спокій.

4. Залишати яке-небудь місце, переходячи на інше; відхилятися від попереднього напрямку.

Роман з дороги сходить на стежину, і вона, сяючи клаптями снігу, веде і веде його в глибінь темних заворожених дерев (Стельмах. І, 1962, 338);

Пізнає [варта] отаманську бричку й сходить з дороги (Стельмах, II, 1962, 83);

Заздалегідь зіходили [люди] з шляху, жмурили очі.. від світла фар (Ле, Міжгір’я, 1953, 161);

Катря аж зійшла з дороги.. і йшла борозною понад панським ланом (Головко, II, 1957, 210);

// тільки док. Зіскочити, зміститися під час руху, не втримавшись на чому-небудь.

Один порожній вагон «максимка» зійшов з колії (Досв., Вибр., 1959, 30);

Тридцять першого березня 1970 року зійшов з орбіти і згорів у густих шарах атмосфери штучний супутник «Експлорер-1» (Знання.., 9, 1970, 9);

// перен. Бути сказаним, вимовленим (про слова).

Всі чекали, не відриваючи від неї поглядів, на слова, що повинні були зійти з її уст (Трубл., І, 1955, 119).

◊ Зійти́ з глу́зду — збожеволіти.

— Ти дала мені тільки розхитані нерви, — і от тепер я чую, що зійду з глузду… (Хотк., І, 1966, 175);

Зійти́ з рі́вної доро́ги див. доро́га;

На пси схо́дити (зійти́) див. пес;

Не схо́дити з га́дки (голови́, ми́слі, ми́слоньки, ума́ і т. ін.) — те саме, що Не схо́дити з ду́мки ( див. ду́мка).

Ой не сходить мені з гадки закохання перше (У. Кравч., Вибр., 1958, 116);

З цього часу Антосьові й з голови не сходила дівчина (Свидн., Люборацькі, 1955, 172);

Не сходили з мислі йому тії гуки, То тихі, то сумно-здужалі (Л. Укр., І, 1951, 346);

— Мені він усе з ума не сходить, все перед очима (Мирний, І, 1954, 81);

Не схо́дити з ду́мки див. ду́мка;

Не схо́дити з-пе́ред оче́й — постійно з’являтися у чиїйсь уяві.

— Думаю, а вона мені, оця Ольга, з-перед очей не сходить (Барв., Опов.., 1902, 14);

Не сходили з-перед очей [Данила] картини знущання зі старого гуцула, з його жінки (Гжицький, Опришки, 1962, 19);

Не схо́дити зі сце́ни; Не схо́дити з репертуа́ру — не переставати виставлятися у театрі.

П’єси [Г. Ф. Квітки-Основ’яненка] не сходять зі сцени театрів і в наші дні (Мист., 6, 1958, 47);

Ось уже понад сорок років не сходять зі сцени театрів.. Радянського Союзу і багатьох театрів світу п’єси нашого видатного письменника Олександра Корнійчука (Літ. Укр., 20.Х 1971, 5);

Його [М. Старицького] п’єси у виконанні корифеїв захоплювали глядача і довгий час не сходили з репертуару (Минуле укр. театру, 1953, 94);

Не схо́дити зi сторіно́к пре́си — постійно згадуватися в газетах, журналах і т. ін.

Питання, пов’язані з науковим управлінням суспільним життям, не сходять зi сторінок преси (Ком. Укр., 6, 1970, 31);

Не схо́дити з уст (вуст):

а) постійно згадуватися в розмовах.

Ім’я Кропивницького не сходило з уст навіть тих, хто ніколи не поважав театру (Збірник про Кроп., 1955, 343);

Будапешт! Це слово тепер не сходило з уст (Гончар, III, 1959, 208);

б) постійно бути помітним, не зникати.

Усмішка не сходила з його вуст (Тют., Вир, 1964, 535);

Не схо́дить ту́га з се́рця у кого — кого-небудь гнітить, не покидає почуття смутку.

Чи хто сміється, чи хто плаче, у неї з серця не сходить туга (П. Куліш, Вибр., 1969, 163);

Очі́ не схо́дили; По́гляд не схо́див з кого — чого — хто-небудь весь час дивиться на когось, щось.

Очі її [Уляни] не сходили з перекинутого човна, що мов черепаха хитався серед хвилі (Мирний, І, 1954, 312);

Розмо́ви (розмо́ва) схо́дили (схо́дила, зійшли́, зійшла́) на кого — що — хто-небудь починав вести мову про когось, щось.

Як не намагався Ігор розповідати про себе, його розмови все сходили або на Костя, або на Миколу Леонідовича (Багмут, Щасл. день.., 1951, 122);

До нього часто заходив тоді один галицький літератор. Розмова якось зійшла на клерикалізм (Коцюб., III, 1956, 29);

Схо́дити (зійти́) зі сце́ни:

а) переставати виставлятися в театрі, виконуватися на сцені.

Доводиться, правда, пошкодувати, що прекрасна опера Римського-Корсакова [«Снігуронька»] нині зійшла з київської сцени (Рильський, Веч. розмови, 1964. 12);

б) не виступати в спектаклях, не брати участі у виставах.

Був час, коли з легкої руки деяких критиків і театральних діячів різного рангу в нас зійшов зі сцени образ сучасника (Літ. Укр., 20.V 1971, 6);

в) залишати якусь діяльність.

— Коли так, то нам зосталося тільки зійти з сцени, — сказав Фесенко і з тими словами театрально оступився (Н.-Лев.. V, 1966, 156);

Схо́дити (зійти́) з конве́йєра — бути виготовленим, виходити з виробництва.

З конвейєра сходять готові трактори для колгоспних ланів (Сос., І, 1957, 238);

ХТЗ став до ладу 1 жовтня 1931 року. На радіаторі першого трактора, що зійшов з головного конвейєра, виблискували сталеві літери заводської марки «ХТЗ» (Ком. Укр., 2, 1967, 46);

Схо́дити (зійти́) з ро́зуму (з ума́):

а) ставати психічнохворим, божевільним.

[Молодший лікар:] Час давно б зрозуміти жандармським чинам, що коли б він і був симулянтом насправді, то в лікарні давно вже зійшов би з ума (Лев., Драми.., 1967, 14);

б) робити безглузді, необдумані вчинки, поводити себе нерозумно.

— От, видите, бігме, я вже забула, так мені баки забили. З розуму сходжу (Март., Тв., 1954, 70);

— Де криниця, а де я..? Чи я з ума зійшла, чи що?.. (Кв.-Осн., II, 1956, 436);

в) (за ким, по чому і без додатка) втрачати ясність свідомості, душевну рівновагу від захоплення ким-, чим-небудь, від любові до кого-небудь і т. ін.

Славка.. якраз в ту пору буквально з розуму сходила за тим гульвісою (Вільде, III, 1968, 211);

— Якщо її знову не побачу, то з розуму зійду — подумав [принц] собі (Три золоті сл., 1968, 158);

Панянки з ума сходили по його красі (Мирний, І, 1954, 156);

Схо́дити (зійти́) з шля́ху — відмовлятися від наміченої цілі, змінювати свої погляди, переконання і т. ін.

Віра Павлівна не хотіла сходити.. з того шляху, на котрий.. ступила… (Хотк., І, 1966, 54);

Схо́дити (зійти́) на (в) ду́мку (на ум) кому — починати думати про кого-, що-небудь.

І в думку їй таке не сходило, а от недовго прослужила, — дозналася своїм серцем чулим… (Мирний, III, 1954, 109);

Та й кому зійде на думку радість, коли на завтра нічого їсти (Мирний, IV, 1955, 292);

За що тільки не перебалакаєм з ним: ..про людську правду, про панів, словом, про все, що тільки зійде на ум (Вас., IV, 1960, 18);

Схо́дити (зійти́) на же́бри, заст. — ставати жебраками, перетворюватися на жебраків.

— Нарід [народ] гине та на жебри сходить (Фр., VIII, 1952, 23);

Схо́дити (зійти́) на манівці́ див. манівці́;

Схо́дити (зійти́) наніве́ць див. наніве́ць.

5. Переставати покривати поверхню чого-небудь, збігаючи, розтаючи і т.ін.

Влітку з деяких Сивашів вода сходить, але угіддя все одно не перестають бути мертвими (Хлібороб Укр., 10, 1965, 30);

Зійшли сніги, шумить вода. Весною повіва (Граб., І, 1959, 327);

Як тільки зійде повінь, треба приступити до створення котлована (Дмит., Наречена, 1959, 154);

// Переставати існувати, зникати, гоїтися.

— Цілий тиждень лежала я, як колода: цілий місяць сходили синяки з мого тіла (Мирний, III, 1954, 164);

— В нього мозолі з рук не сходять, чого ж тобі ще треба? (Тют., Вир, 1964, 255);

Її зверху Тоня ще й рогачиком придавить, щоб з головою пірнула в ту наколочену теплу бурду, щоб вся короста з овечки зійшла (Гончар, Тронка, 1963, 318);

// Зникати з поверхні шкіри, з обличчя і т. ін. (про рум’янець, загар і т. ін.).

Фарба поволі сходила з її й так блідих щік (Коп., Лейтенанти, 1947, 206);

Коснятин розпростався, ставав самим собою, сірість зіходила йому з лиця й шиї (Загреб., Диво, 1968, 531);

Там засідали сусідні дідичі, гречкосії, що світили білими лобами при смаглих обличчях, з яких не встигла зійти ще літня смага (Коцюб., II, 1955, 253);

// Переставати виявлятися у виразі обличчя (про почуття).

М’яко виділялося в темені її покрасивіле обличчя, з якого відразу зійшла задавнена недовіра і настороженість до людей (Стельмах, II, 1962, 25);

Бійці йшли, втомлено переставляючи ноги в м’якій глибокій пилюці. Обличчя сірі. Тривога не встигала зійти з них (Тют., Вир, 1964, 307).

Не схо́дити з обли́ччя (лиця́) — постійно бути помітним, не зникати з обличчя.

Дівчина нахмурилася. З її обличчя не сходив вираз глибокого подиву (Жур., Вечір.., 1958, 393);

Мрійлива світла усмішка весь час не сходила йому з лиця (Гончар, Маша.., 1959, 5).

6. заст. Іти звідки-небудь, покидати якесь місце, приміщення.

— Ми зараз всі сходимо з дому — може, чого треба, то кажіть зараз (Вас., 11, 1959, 330);

Думаю собі: — Зійду з сього села! (Барв., Опов.., 1902, 238);

— Кобила, — каже [отець Микита], — зійшла проти ночі з двора, а він і байдуже (Кв.-Осн., II, 1956, 6);

[Іван:] Ти краще зійди куди; я сам з нею поговорю… (Мирний, V, 1955, 242).

◊ Схо́дити (зійти́) з оче́й — переставати з’являтися де-небудь, у певному колі людей.

При одному слові «куркуль» у кожного комунара зціплюються зуби, а Васько [куркульський син] й не думає з очей сходити (Кундзич, Пов. і опов., 1938, 293);

[Служебка:] Як прийде час, що будеш ти на волі і над маєтками своїми запануєш, невже ти не подякуєш мені? Невже забудеш? [Лицар:] Ох, забути трудно… Скажу тобі по правді, не забуду і все віддам, аби зійшла з очей (Л. Укр., II, 1951, 198).

7. Проходити, закінчуватися, минати (про час).

Поволі, невесело сходили жнива, — літо пройшло (Фр., І, 1955, 130);

Ніхто не пише, дні сходять у мене дивно однаково (Коцюб., III, 1956, 165);

Короткий день зійшов, і знову був вечір (Мик., II, 1957, 45);

Скільки тих весен зійшло, з водою спливло, як не бачилася Роксана з Іванком? (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 86).

8. чим. Знемагати, ослабати від чого-небудь; знесилюватися.

За труною сходила криком і голосінням Василева Ольга (Стельмах, II, 1962, 9);

— Нічого, товариші, краще потом зійти: ніж кров’ю (Воскр., Весна.., 1939, 23);

// Губити, втрачати (сік).

Крихкі болотяні трави сходять соком, пахтять, учадіти можна (Горд., II, 1959, 195).

◊ Сім поті́в (сьо́мий піт) зі́йде див. піт;

Схо́дити (зійти́) кро́в’ю див. кров;

Схо́дити слізьми́ (сльоза́ми) див. сльоза́.

9. на кого — що і без додатка, заст. Використовуватися, витрачатися, вживатися для чого-небудь.

У його на сі зілля сила грошей сходила (Сл. Гр.);

Уже годі старостів посилати за підбрехачів. Ніхто їм віри не йме, і горілки на їх багато сходить (Барв., Опов.., 1902, 516);

Ніколи ще стільки не сходило світла [по хатах], як у сі довгі, тривожні осінні ночі (Коцюб., II, 1955, 74).

10. рідко. Переміщатися на ближчу відстань до кого-, чого-небудь; наближатися, підходити.

Ближче сходжу — жінок бачу тут (Вовчок, 1, 1955, 247);

— Нарядися. Ми подивимося; ти сама побачиш, як гарно. — А як пани на той час зійдуть! (Мирний, III, 1954, 178).

1

1. розм. Закінчуватися, проходити, здійснюватися (більш-менш успішно, благополучно і т. ін.).

Літо сходило ще яко-тако, але зима давалася взнаки бідному учневі, студінь, мороз страшно докучали (Ков., Світ.., 1960, 57);

Про театральний гурт Миша тобі писав.. Що ж, «Чорноморці» зійшли зовсім-таки добре, то, може, у них і далі діло піде на лад (Л. Укр., V, 1956, 29);

// перев. безос., кому і без додатка. Минати, проходити для кого-небудь благополучно, безкарно.

Він не ждав, що вони всі разом до нього прискіпаються і будуть судом лякати, — раніше йому все якось сходило (Григ., Вибр., 1959, 231);

Мені з гуртком щастило.. їздили без усякого дозволу по сусідніх селах — зійшло (Вас., IV, 1960, 25).

◊ Схо́дити (зійти́) з рук див. рука́.

12. тільки док., на кого — що. Стати ким-небудь іншим, перетворитися на когось, змінивши вигляд, форму і т. ін.

Доробився хліба, аж зійшов на діда (Укр. присл.., 1963, 72);

— І ми колись були добрі, а ось же довелось зійти на ледащо (Вовчок, І, 1955, 42);

— Боже, який сором для родини! Господи, на що ми зійшли! — зойкала Зоня (Вільде, Сестри.., 1958, 288).

13. за кого — що, розм. Бути прийнятим, визнаним за когось іншого, що-небудь інше або рівноцінне кому-, чому-небудь у якомусь відношенні.

Родом він з півдня, то, мабуть, звідти, з буревійного степу, де кожне деревце сходило за гай, він і приніс з собою щиру приязнь до зеленого друга (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 244).

14. тільки док. Перестати, припинитися (про опади).

Як дощик зійде і корова з обори Материнське протягне му-му, — То в уяві постане село (Шпак, Вибр., 1952, 42).

СХОДИ́ТИ, сходжу́, схо́диш і рідко ЗІЙТИ́, зійду́, зі́йдеш, док.

1. тільки сходи́ти, неперех. Піти куди-небудь і, побувши там деякий час, повернутися назад.

— Бодай же ви, чумаки, на Дін не сходили, Що ви моїх дрібних діток [чаєнят] в каші поварили! (Укр.. лір. пісні, 1958, 534);

Ти б мерщій сходила По воду студену Під липу зелену (Граб., І, 1959, 317);

Сходив [Давид] до Якима і через хвильку вернувся (Головко, II, 1957, 102);

Сходивши ранком на берег Дніпра, погулявши в парку біля пам’ятника Тарасу Шевченку, Артем Петрович повертався додому (Хижняк, Килимок, 1961, 24).

2. перех. Пройти який-небудь простір у різних напрямках; обійти.

Ой сходив я все Підгір’я, границі турецькі (Коломийки, 1969, 111);

Благословен той день і час, Коли прослалась килимами Земля, яку сходив Тарас Малими босими ногами (Рильський, II, 1960, 191);

Правдою цілий світ зійдеш, а неправдою — ані до порога (Укр.. присл.., 1963, 167).

◊ Сходи́ти но́ги — багато ходячи, натомити, натрудити ноги, дійти до виснаження, знесилення.

Сходила вона — Мелашка — свої ноги. Аж згадати страшно, як бідувала вона своє життя за Козленком (Кос., Новели, 1962, 145);

— Ноги сходив, очі видивив і горба нажив за чужими вівцями… (Ірчан, II, 1958, 402).

3. тільки сходи́ти, неперех., у чому і без додатка. Одягтися в що-небудь, надіти на себе щось.

Чи я спила, чи я з’їла, Чи гарно сходила? Тільки мої всі розкоші, Що гірко робила! (Укр.. лір. пісні, 1958, 378);

— Люди живуть ще й гірше нас. Нам ще дякувати та й ще раз дякувати богові треба. Парохія не зла, їсти-пити є що і в чім сходити (Хотк., II, 1966, 63);

Хоч наші друзі й оптимісти, Але і в них бували дні, Коли хотілось смачно з’їсти, Сходити в гарному вбранні (Воскр., І всерйоз.., 1960, 57).