тикати

ТИ́КАТИ¹, ти́каю, ти́каєш і ти́чу, ти́чеш, недок., ТКНУ́ТИ, ткну, ткнеш, і ТИ́КНУТИ, ну, неш; наказ. сп. ти́кай і тич; док.

1. кого, що. Встромляти, втикати щось колюче, з загостреним кінцем.

Паличку мідну у каламар тиче [суддя], Двох чоловіків до столика кличе (Я. Щоголів);

Щілини між колодками були позатикані мохом .. Я тикнув зонтиком в мох, і кінець зонтика пробив дірку наскрізь (І. Нечуй-Левицький);

Есесівка робила ретельний обшук. Вона хижо заглядала в вуха, в ніс, тикала паличкою в волосся, зривала з голови і кидала на підлогу гребінці, куйовдила волосся (А. Хижняк);

// Колоти, проколювати кого-, що-небудь, наносячи удар чимось гострим.

Рано збудять, .. Перекличуть, до майдану поведуть; Стануть вчить, як в турка тикати ружжом [рушницею] (Я. Щоголів);

Генка ще не підіймав голови, стояв, мов бичок, що збирався ткнути рогом свого недруга (П. Автомонов);

// Вкладати, засовувати щось у (за) що-небудь, у середину чогось.

Він добув з-за пазухи гниличку і тикав її Прісьці в рот (Леся Українка);

Як учув вояк про теє, – Не сказав нічого.Тільки ткнув у зуби люльку, Ляснув вороного (Я. Щоголів);

Поквапно .. ткнув [моряк] за пояс кілька протитанкових гранат (Іван Ле);

// Встромляти, впихати в глиб чогось; саджати.

Вона знов опинилася коло гучномовця “Весна” і знов тикнула чорний штепсель у розетку (П. Загребельний);

Думаєте, що це дурниці – посадити саджанець! Треба ж не так собі тикнути в землю – рости! Ні, треба й корінці, які пошкоджені, рівненько підрізати, зрівняти (О. Донченко).

2. кого – що. Короткими, різкими ударами, поштовхами торкатися кого-, чого-небудь; штовхати кінцем чогось.

Мелашка вилізла на стільчик, запнувшись білою фантиною, неначе боролася з здоровою діжею, тикаючи в тісто маленькими кулачками (І. Нечуй-Левицький);

Товсті засмаглі купці .. раз у раз грубо тикали рабів ціпком або чоботом (З. Тулуб);

Всі стали в коло, і Толя, тикаючи кожного пальцем у груди, лічив (О. Копиленко);

Не розжувавши гаразд, хотів проковтнуть та й подавився. Тут інші старці почали його в спину штовхать – хто кулаком стусоне межи плечі, хто костилем ткне під ребра (О. Стороженко);

// безос.

Перед самим носом запашіла гаряча головешка. Похололо в грудях у Андрія Петровича, зажмурив очі. Ткнуло гарячим у щоку, поміж усами у губи, аж немов зашкварчало (С. Васильченко).

3. Показуючи на кого-, що-небудь, кудись, робити різкий жест у цьому напрямі.

– Он, он мої вороги! – тикаючи пучкою на піл, із дикою зненавистю примовляла Катря (С. Васильченко);

Мокрієвська тикнула рукою на шинк і одразу заплакала (І. Нечуй-Левицький);

Вартовий нервово смикнув Ремо за кунтуш і ткнув рукою ліворуч (Олесь Досвітній);

Він виступив з-за вола й пужалном ткнув у простір, де за ріллями, за облогами в балці хутір визирав (А. Головко).

4. кого – що, перен., розм. Дуже часто вживати (слово, вираз і т. ін.).

[Милевський:] Перевтома – се тепер модне слово і скрізь його тичуть... (Леся Українка);

// Пропонувати, нав'язувати комусь що-небудь неприйнятне.

– Сказав був [голова]: “Хомо, можете вибрати собі яке завгодно по батькові. Можете зватися Хома Іванович або навіть Хома Геннадійович”. То мені навіть кривдно стало. Ну, що він мені тиче? Геннадія якогось (Ю. Збанацький).

5. що, розм. Різким, рухом давати, подавати комусь що-небудь.

– Сам розкоштуй [розкуштуй], що нам доводиться їсти! – казали йому одрадяни, тикаючи Уласові шматок хліба, сухий та чорний, як кізяк (Панас Мирний);

Панна Анеля закриває долонями очі і вибігає з кімнати .. За хвилину вертає і тиче щось в руки (М. Коцюбинський);

Заклопотана і варінням, і мастінням, і прибиранням, мати ткнула батькові й мені шапки в руки .. й витурила нас із хати (М. Стельмах);

Горобець привітався, ткнув велику, розпарену в кишені руку (Ю. Збанацький);

// Похапцем або крадькома давати комусь що-небудь.

– Він один ніколи не тикне мені і карбованця в руки за послугу (І. Нечуй-Левицький);

Потім втратила Неля й апетит. Мало що допомагало хитрування Марині, яка від якогось часу систематично “обкрадала” стіл Безбородька і нишком тикала Нелі всякі делікатеси (Ірина Вільде);

// Давати хабара комусь.

– А як же ти думав? .. поїхати туди та звідти, а там прохати. Та не без того, щоб там кому не ткнути, – почав вилічувати Дзюба (Панас Мирний).

6. перев. док., кого – що, розм. Недбало, без розбору або нашвидку розмістити, заховати десь; запхати, засунути.

– Певно, ти, Грунько, прибираючи в кабінеті, зняла її [книжку] з столу й ткнула куди між другі! (Панас Мирний);

Кинувся [Захар], тільки по голосу пізнав дорогого гостя, мотався по хаті з мішком, певне секретним, не знав, куди ткнути (К. Гордієнко);

// перен. Посилати, направляти когось куди-небудь; влаштовуватися на роботу.

– Я ще не знаю, що з мене буде: куди себе ткну (Панас Мирний).

7. Різким рухом від себе бити, ударяти.

Все веслом махає [Харон] І в морду тиче хоч кому, Од каюка всіх одганяє (І. Котляревський);

В пані Федори вже борються два почуття: чи притулити до себе цю важку голову, чи ткнути між очі кулаком (М. Стельмах);

– Дурень! – Геллерфорт схопив палицю і тикнув нею в фізіономію Довговуха (А. Хижняк).

8. кого – що, діал. Займати, чіпати.

– Не тикай, боярине, наших земель і наших людей, а тоді, може, ми приймемо тебе до своєї громади (І. Франко);

Ого! Вони мають свій закон: забалакає він з рушниць до кожного, хто насмілиться хоч пальцем ткнути садки їхні! (М. Коцюбинський);

// перев. док., перен. Вплинути на кого-небудь, схвилювати, зачепити когось.

Сей звичайний арештантський жарт, бачиться, ткнув і його неприємно, немов дотик леду [льоду] (І. Франко).

Скру́чувати (сука́ти, ти́кати і т. ін.) / скрути́ти (зсука́ти, ти́кнути, ткну́ти і т. ін.) ду́лю ([дві] ду́лі) див. скру́чувати.

◇ І па́льцем (рідше пу́чкою) не торкну́ти (не зачепи́ти, не ткну́ти) див. торка́ти;

Не сунь (ти́кай, потика́й, пхай і т. ін.) но́са до чужо́го про́са (у чуже́ про́со) див. су́нути;

Ні́де (нема́є де, ні́куди, заст. ні́где) [й] го́лки (го́лкою, па́льця, па́льцем, ши́лом) встроми́ти (просу́нути, штрикну́ти, ткну́ти, ки́нути) див. встромля́ти;

(1) Па́льцем (па́льцями) ти́кати (штри́кати, пока́зувати і т. ін.) на кого – звертати увагу на когось, думаючи, висловлюючись і т. ін. про нього негативно.

А хіба ж можна дівці заміж не піти? Кожне глузує, кожне пальцем тикає (Грицько Григоренко);

– Усі на них пальцями штрикатимуть, усі зашиплять: – Мати їх з мужичого роду (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Не піду я, Юрчику, додому. Будуть пальцями на мене показувати, а то й не приймуть цілком (Г. Хоткевич);

(2) Па́льцем ти́кати (ти́цяти і т. ін.) / ткну́ти (ти́цьнути і т. ін.) в о́чі кому – вказувати на чиї-небудь вади у різкій, неделікатній формі.

Давно, давно Езоп байки писать начав, Осміював звіряк, над миром глузував, Кричав на гріх зо всеї мочі І пальцем тикав людям в очі (Л. Боровиковський);

Со́вати (ти́кати, пха́ти і т. ін.) / ткну́ти [свого́] но́са див. со́вати;

(3) Ти́кати [під ніс] кисли́ці кому – сварити кого-небудь.

Прийду, було, додому й сестрі принесу пучок ожини. А мати знов мені тиче кислиці: “Навіщо ти, Васильку, замазав білу сорочку ожиною?” (І. Нечуй-Левицький);

Було, заберу яєчка з гнізда та й принесу додому сестрі. Мама мені за яєчка знов тиче під ніс ті капосні кислиці (І. Нечуй-Левицький);

(4) Ти́кати під [са́мий] ніс кому, грубо. – уперто намагатися звернути увагу кого-небудь на щось; постійно нагадувати комусь про що-небудь.

– Невже не можна акуратно, як німці або англійці торгують? – Чого ти мені, тільки що – зараз своїх німців під носа тичеш (М. Стельмах);

На мене налітає якесь опудало і, топчучи ноги, починає тикати мені під самий ніс обтріпану книгу (П. Колесник);

(5) Ти́кати (ти́цяти, штрика́ти) / ткну́ти (ти́цьнути, штрикну́ти) в о́чі (у ві́чі) [па́льцем] кому. – відверто, неприховано вказувати на чиїсь вади або робити комусь зауваження в гострій, неделікатній формі.

Давно, давно Езоп байки писать начав [почав], Осміював звіряк, над миром глузував, Кричав на гріх зо всеї мочі І пальцем тикав людям в очі (Л. Боровиковський);

– Ти хочеш, щоб я дурно давав гроші? – став поруч з жінкою Терентій. – Не дурно, але й не так, щоб мені у вічі тицяли тобою, мов ганчіркою (М. Стельмах);

– Обридло на фронті на сочевиці, але й дома не всидиш – солдатки у вічі штрикають (А. Головко);

// примусити звернути увагу на щось.

Може, так і до завтра не помітить він [вартовий], який напис на стовпі, поки йому ніхто не ткне в очі (А. Турчинська);

(6) Ти́кати / ткну́ти но́сом кого, фам.:

а) в гострій формі дорікати комусь за що-небудь.

– Оце, як бачиш, Грицю. Не робота, а шарпанина нервів. Кожного носом ткни. Сам на своєму горбі всю газету тягну (А. Головко);

б) (у що) звертати увагу, дивитися на що-небудь.

Пан походжає, як чорногуз. Нагнувся, ткнув у покіс носом (М. Коцюбинський);

Но́са ти́цьнути до чого, куди.

Вона [Настя] цілий день підтикана, бігала то на двір, то до клуні, то до хати. Їй ніколи до машини носа тицьнути, хоча страх хочеться (У. Самчук);

(7) Ти́кати (штрика́ти, пока́зувати і т. ін.) па́льцями (па́льцем) на кого – негативно висловлюватися про кого-небудь, відкрито засуджувати когось.

Так і здавалося, що всі вже знають, пальцями на неї тикають (А. Головко);

– А з тобою інакше не можна, – засміявся старий. – Тобі тільки натякни, то завтра увесь завод загуде. Не треба цього, Кирушо, щоб на мене всі пальцями тикали (В. Кучер);

А хіба ж не можна дівці заміж не піти? Кожне глузує, кожне пальцем тикає (Грицько Григоренко);

[Олексій:] Усі на них [дітей] пальцями штрикатимуть, усі зашиплять: “Мати їх з мужичого роду, нищі, сякі, такі, уся рідня і діти їх такі будуть” (Г. Квітка-Основ'яненко);

Вони [писарчуки] моргали один на одного та показували пальцями на Олександру (М. Коцюбинський);

Їй [Марині Карпівні] здавалося, що й стіни вказували пальцями на неї і кричали: а що? а що? Здобулося? (Панас Мирний).

ТИ́КАТИ², аю, аєш, недок., розм.

Звертатися до когось на “ти”.

– Як тільки будеш на мене викати, то я тебе присилую тикати; буду за вуха скубти (І. Нечуй-Левицький);

– Слухай-но ти, Грицю (панотець кождому тикав), питаюся я тебе, чого ти розпиячився? (Л. Мартович);

– А ти хто такий? – прикидаючись незнайком, запитав Дорош. – Прошу не тикать. Я – голова сільради. – Ну то й що? – Сказано – документи давай, а не розбалакуй! – Гнат підозріло глянув на Дорошеві окуляри, обміряв його очима з ніг до голови (Григорій Тютюнник).

ТИ́КАТИ³, ає, недок., розм.

Те саме, що цо́кати¹.

Вона час від часу позирала на годинник, що тикав обіч неї (І. Франко).