трубити

ТРУБИ́ТИ, трублю́, тру́биш; мн. тру́блять; недок.

1. без прям. дод. Видобувати звуки, мелодію, сигнал, дуючи в трубу (у 2 знач.), ріг і т. ін.

Три словаки сіли на човни. Два обпирались об дно палицями, третій трубив у мідну трубу, закликаючи по дорозі пасажирів (І. Нечуй-Левицький);

– Чи чуєте, здається, у роги трублять? (О. Стороженко);

Коли сонце заходить, ватаг виносить .. трембіту і трубить побідно на всі пустинні гори (М. Коцюбинський);

Чую... Омелько дає он “концерти” Там же, при конях – на фермі у нас! Ясла наповнив – і трубить уперто, Грає і там, щоб не гаяти час! (С. Олійник);

// Звучати (про трубу, ріг і т. ін.).

На Дніпрі проти Києва.., ніби з води, вирнули лодії [човни], на них трубили труби, чулись гучні крики (С. Скляренко);

// Видавати або утворювати низькі чи пронизливі звуки, схожі на звуки труби.

Гу-гу! – трубить над ним вітер, бляхою гримить... (С. Васильченко);

В яру, де навіть у спекотливий день усе тіло обіймала прохолода, трубили дикі горлиці (О. Донченко);

– Невесело, Андрію, тут зимою. Тільки дерево шумить та вовки трублять (М. Стельмах).

2. що. Звуком труби подавати сигнал до чого-небудь; виконувати на трубі що-небудь.

– Ну, Григорію Григоровичу, – сказав дід, – труби похід, будь ласка (Ю. Яновський);

Крізь вітер уже й не розбереш: чи сурмлять то ще, розходячись в різні боки, сурмачі, трублячи кожен своєму війську свою сувору й тривожну правду, чи це вже сурмить та свище замість них пронизливий вітер (О. Гончар);

* Образно. Юля допалювала очима конаючого ворога, а сонце їй трубило хорал, як молодій орлиці (Григорій Тютюнник).

3. розм. Розповідати скрізь про когось, щось, поширювати які-небудь чутки, звістки і т. ін.

Господар, від котрого Іван донедавна не чув ніколи доброго слова, тепер трубив о нім на всі боки, мов нанятий (І. Франко);

* Образно. Зазивала [мати] пишну шляхту Під Корсунь в гостину... Про ту учту слава трубить На всю Україну (П. Куліш);

// Надокучливо говорити, нагадувати, повторювати що-небудь.

Всяк про правду трубить, та не всяк ту правду любить (прислів'я).

4. без прям. дод., розм. Довго займатися чим-небудь.

– Ліквідували його установу як непотрібну, де він трубив по-пустому двадцять років (О. Довженко);

В лютневому перевороті брав участь, потім у село своє повернувся, партизанив. У ревкомі був. – Отак і трублю все життя (Ю. Збанацький).

5. що. Гризти що-небудь, поїдаючи або подрібнюючи, псуючи (про гризунів).

Нам остогидли переднівки в байраках.., в невимолочених скиртах, де весь день над самим вухом шарудять, трублять зерно миші (В. Земляк).

(1) Як (мов, ні́би і т. ін.) у тру́би тру́блять про кого – що – багато говорять, розповідають про кого-, що-небудь.

Іде [козак] за сто верст, аби тілько побачить, що там за дочка в сотника Таволги, що там за Орися, що всюди про неї мов у труби трублять! (П. Куліш);

(2) На при́ступ труби́ти – подавати сигнал до нападу, атаки.

– Дав мені Бог сина, .. він по-батьківськи трубитиме козакам на приступи (П. Куліш).

◇ Сурми́ти (труби́ти, гра́ти) / засурми́ти (затруби́ти, загра́ти) похі́д (в похі́д) див. сурми́ти¹;

(3) Труби́ти в кула́к (кулаки́), грубо:

а) терпіти нужду, нестатки, голод.

Кожухи, свити погубили І з голоду в кулак трубили, Така нам лучилась пеня (І. Котляревський);

– Ой, правду дядина небога говорила, Що тільки на світі великим рибам жить! А нам, малим, в кулак трубить! (П. Гулак-Артемовський);

б) плакати від незадоволення, образи.

Ой заграй мі [мені], музиченьку, я слухати люблю, А як рано мене збудять, я в кулаки трублю (з коломийки);

От лихо: всю горілку з бахурами Дощенту випила та й трубить у кулак! (П. Гулак-Артемовський);

Хоч во́вком вий (труби́) див. ви́ти¹;

(4) Хоч у кула́к труби́ (труби́ти), грубо – уживається для вираження відчаю, викликаного нуждою, нестатками, голодом і т. ін.; повна безвихідь.

– Я все в сільраді та в роз'їздах .. Ще добре, що хоч корівчини якої немає [бо забрали б], а то – хоч у кулак труби (Ю. Збанацький);

На дубі сидячи, Зозуля куковала [кувала]: “.. Одколи, як тепло вже стало, А гусені нема, черви зовсім так мало. Прийшлось із голоду хоч у кулак трубить” (Є. Гребінка).