шкода

ШКО́ДА¹, и, ж.

1. Матеріальні втрати; збитки.

Де незгода, там часто шкода (прислів'я);

Де п'ють, то там і ллють, без шкоди не бува (П. Гулак-Артемовський);

Там чи купити що, чи продати, – зроду-віку не послухає; хоч шкода з того видима буде, вона свого докаже (Марко Вовчок);

О. [отець] Нестор нікому не признавався про розмір своєї шкоди (І. Франко);

Незважаючи на те, що іржа не знищує зерна, шкода від неї значна (з наук. літ.);

// Людські жертви; втрата когось.

Гурій спав. Йому, сердешному, й не снилось, Що дома нищечком робилось, Що з дому цар його украв Не золото, не серебро [срібло], А лучшеє його добро Його Вірсавію – украв. А щоб не знав він тії [тієї] шкоди То цар убив його, та й годі (Т. Шевченко);

// Збитки, втрати, неприємності тощо, що є наслідком яких-небудь дій, учинків.

Чистим зерном сійте поле, то вродить хліб як море, а нечистим посієте – собі шкоди надієте! (прислів'я);

Побратались вони [звірі], щоб по-сусідськи жить. Ніколи шкоди не чинить (Л. Глібов);

Та не до стайні [вступила корова], лиш просто в конюшину .. Пасеться, толочить, робить шкоду (Л. Мартович);

Свої бомби аероплан цілив саме сюди, і йому пощастило наробити чимало шкоди (Ю. Смолич);

Крига ламалась тут на дрібніші шматки, і ті уламки, холодні, синюваті й блискучі, пропливали під мостом, не завдаючи вже йому ніякої шкоди (А. Шиян);

Всяка недооцінка значення фізико-хімічних, математичних та інших методів дослідження в біології може завдати серйозної шкоди розвиткові цієї науки (з публіц. літ.);

// розм. Щось зіпсоване, ушкоджене, знівечене.

Наймити ходили, мовчки оглядали шкоду й тільки прицмокували (І. Нечуй-Левицький);

// рідко. Те саме, що біда́1 1.

– Та нехай гнівається собі [мати]! Це невелика шкода, що мертві гніваються, а от як будуть гніватись живі, то це трохи гірше... (І. Нечуй-Левицький);

Та коли ж минеться ота шкода І між нами стане правда й згода? (М. Старицький);

// перев. з прийм. у, д о. Посіви, трави і т. ін., що їх знищують тварини, завдаючи збитків кому-небудь.

Стару попеласту гуску забив хворостиною в шкоді сусід (І. Франко);

[Семен:] Прикажчик хотів нас покропити різками за те, що телят упустили в шкоду (М. Кропивницький);

Ой твої воли давно в шкоді. Ще й у Марусі на вгороді (з народної пісні);

Спершу не з якою охотою пішов був Артем до отари .. Трудно було з досвітку до смерку все на ногах: на вигорілій толоці вівці голодні, – тільки присів, а вони вже й у шкоді (А. Головко);

Маркова корова пішла в шкоду, він біжить гречками і кричить (Григорій Тютюнник);

Оббігла дівчина овець од ячменю, од шкоди щоб далі (А. Головко).

2. розм. Те саме, що пусту́н.

Ну й шкода оцей хлопець, – нічого за їм [ним] у садку не вдержиш (Сл. Б. Грінченка);

Стоїть мале дівчатко, посміхається до татка, довгий пензель у руці, різні фарби на лиці. – Ах ти, шкода наша, шкода! Що ж ти наробила? (Н. Забіла);

Він стурбовано згадав про Кузьку, як він там, шкода вреднюча. Залишив його у бабусі, а вони старенькі, вже погано бачать, ну Кузька й обманює їх (О. Копиленко).

3. розм. Те саме, що вина́ 1.

Чия шкода, того й б'ють (приказка).

(1) На шко́ду чию, кого, кому, чому – з негативними наслідками для кого-, чого-небудь; не на користь комусь, чомусь.

Голова пильно вишукував і підносив усе, що промовляло на шкоду обвинувачених (І. Франко);

Надмірні хитрощі бувають нам на шкоду (М. Зеров).

ШКО́ДА́², пред.

1. кого, чого, без дод. і з інфін. Про жалість (у 1 знач.), співчуття до кого-, чого-небудь; жаль.

Кров не вода, розливати шкода (прислів'я);

Шкода мені матері старої; хоч би довелося побачити її, почути, як їй живеться... (Панас Мирний);

– І не шкода було тобі продавати хатину й городець? (М. Стельмах).

2. чого, без дод., з інфін. і зі спол. що. Про почуття прикрості з приводу втрати чого-небудь.

Шкода мені й досі тієї пасіки, що я її спродав! (Марко Вовчок);

Теплий кожух, тілько шкода – Не на мене шитий (Т. Шевченко);

Подільський так і не прислав мені обіцяних фотографій. Певно, забув. А шкода (М. Коцюбинський);

– Шкода, Романе, тебе на пісному тримати. Хоч би корова скоріше отелилася (М. Стельмах);

– Тобі не шкода, що я їду? – запитала вона (Григорій Тютюнник).

3. чого і з інфін. Про небажання витрачати, віддавати що-небудь, позбуватися чогось.

Зачали панотці хвалитися, що нічого не читають. – І ця газета нездала, і та нездала, шкода часу! (Л. Мартович);

Йому шкода стало грошей, що він тратить оце (Панас Мирний);

Зав'яжіть тісніше рани. Шкода кров губити марне!.. (Леся Українка);

Він просить у Хаєцького ножа, щоб зачищати кінці кабеля. Хаєцькому шкода давати ножа, і він довго шукає його по своїх кишенях, повних різноманітних скарбів (О. Гончар).

4. тільки шкода́, розм. Марно, даремно.

– Вже до його [нього] не вернусь! Шкода мене вмовляти, а силувати – тож не знаю, хто мене присилує (Марко Вовчок);

[Юліан:] Шкода шукати правди там, де мозок, честь і совість згнили дотла! (І. Карпенко-Карий).

(1) Шко́да пра́ці – уживається у знач. присудка для констатації марно витрачених зусиль.

А ви в ярмі падаєте Та якогось раю На тім світі благаєте? Немає! Немає! Шкода й праці (Т. Шевченко);

[Годвінсон:] Громада з добрості своєї замість хатини кам'яницю хоче для мене збудувать... Хоч я казав громаді: шкода праці... (Леся Українка).

◇ [Й] говори́ти (каза́ти) ні́чого (нема́ чого́, нема́ що) <�Шко́да́ й говори́ти (каза́ти)> див. говори́ти;

(2) Шко́да́ й га́дки – немає чого, нічого, не треба й думати про що-небудь нездійснюване.

– Там би [дома] я спочив хоч мало, Молившися Богу, Там би я... Та шкода й гадки, Не буде нічого (Т. Шевченко);

(3) Шко́да́ [й] за́ходу (пра́ці) – нічого не вийде, не варто зусиль і т. ін.

“Бач, якої співа! – дума Хапко, – Лестками закида. Закидай, закидай, тільки й шкода заходу! Не схитрувати!” (Марко Вовчок);

– Шкода, кажу, пане, й заходу! не задля нас, певно, роблена ця мебель. Сідаймо де інде, – на софі, абощо! (І. Нечуй-Левицький);

А ви в ярмі падаєте Та якогось раю На тім світі благаєте? Немає! немає! Шкода й праці (Т. Шевченко).

ШКО́ДА³.