шкода

ШКО́ДА¹, и, ж.

1. Матеріальні втрати; збитки.

Де незгода, там часто шкода (Укр.. присл.., 1963, 157);

Де п’ють, то там і ллють, без шкоди не бува (Г.-Арт., Байки.., 1958, 61);

Там чи купити що, чи продати,— зроду-віку не послухає; хоч шкода з того видима буде, вона свого докаже (Вовчок, І, 1955, 5);

О. [отець] Нестор нікому не признавався про розмір своєї шкоди (Фр., VII, 1951, 81);

Незважаючи на те, що іржа не знищує зерна, шкода від неї значна (Захист рослин.., 1952, 291);

// Людські жертви; втрата когось.

Гурій спав. Йому, сердешному, й не снилось. Що дома нищечком робилось. Що з дому цар його украв Не золото, не серебро [срібло], А лучшеє його добро. Його Вірсавію — украв. А щоб не знав він тії шкоди. То цар убив його, та й годі (Шевч., II, 1963, 92);

// Збитки, втрати, неприємності тощо, що є наслідком яких-небудь дій, учинків.

Чистим зерном сійте поле, то вродить хліб як море, а нечистим посієте — собі шкоди надієте! (Укр.. присл… 1963, 250);

Побратались вони [звірі], щоб по-сусідськи жить. Ніколи шкоди не чинить (Гл., Вибр., 1951, 110);

Та не до стайні [вступила корова], лиш просто в конюшину.. Пасеться, толочить, робить шкоду (Март., Тв.. 1954, 248);

Свої бомби аероплан цілив саме сюди, і йому пощастило наробити чимало шкоди (Смолич, Театр.., 1946, 72);

Крига ламалась тут на дрібніші шматки, і ті уламки, холодні, синюваті й блискучі, пропливали під мостом, не завдаючи вже йому ніякої шкоди (Шиян, Баланда, 1957, 61);

Всяка недооцінка значення фізико-хімічних, математичних та інших методів дослідження в біології може завдати серйозної шкоди розвиткові цієї науки (Ком. Укр., 9, 1962, 50);

// розм. Щось зіпсоване, ушкоджене, знівечене.

Наймити ходили, мовчки оглядали шкоду й тільки прицмокували (Н.-Лев., II, 1956, 62);

// рідко. Те саме, що біда́¹ 1.

— Та нехай гнівається собі [мати]! Це невелика шкода, що мертві гніваються, а от як будуть гніватись живі, то це трохи гірше… (Н.-Лев., VI, 1966, 367);

Та коли ж минеться ота шкода І між нами стане правда й згода? (Стар., Поет. тв., 1958, 42);

// перев. з прийм. у, д о. Посіви, трави і т. ін., що їх знищують тварини, завдаючи збитків кому-небудь.

Стару попеласту гуску забив хворостиною в шкоді сусід (Фр., II, 1950, 60);

[Семен:] Прикажчик хотів нас покропити різками за те, що телят упустили в шкоду (Кроп., І, 1958, 108);

Ой твої воли давно в шкоді. Ще й у Марусі на вгороді (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 61);

Спершу не з якою охотою пішов був Артем до оТарн.. Трудно було з досвітку до смерку все на ногах: на вигорілій толоці вівці голодні,— тільки присів, а вони вже й у шкоді (Головко, II, 1957, 212);

Маркова корова пішла в шкоду, він біжить гречками і кричить (Тют., Вир, 1964, 274);

Оббігла дівчина овець од ячменю, од шкоди щоб далі (Головко, І, 1957, 268).

∆ Захо́дити (зайти́) в шко́ду — те саме, що Уска́кувати (уско́чити і т. ін.) в шко́ду; Му́дрий (шля́хтичі по шко́ді — зазнавши втрат, збитків, почати більше розуміти.

Мудрий шляхтич по шкоді, як коня вкрали, то стайню замкнув (Укр.. присл.., 1963, 112);

На шко́ду чию, кого, кому, чому — з негативними наслідками для кого-, чого-небудь; не на користь комусь, чомусь.

Голова пильно вишукував і підносив усе, що промовляло на шкоду обвинувачених (Фр., VI, 1951, 277);

Незадовго перед цим Центральний Комітет у листі, розісланому всім партійним організаціям країни, попереджував, що увага партії в найближчі дні мусить бути зосереджена на Півдні, що маси добровольців і мобілізованих повинні відправлятись насамперед на Кримський фронт, хоча б навіть на шкоду іншим фронтам (Гончар, II, 1959, 315);

Надмірні хитрощі бувають нам на шкоду (Зеров, Вибр., 1966, 431);

Уска́кувати (ускочи́ти) в шко́ду — завдавати збитків кому-, чому-небудь.

[Платон Гаврилович:] Чисте мені горе з ним, так і никає, щоб куди в шкоду вскочить (Вас., III, 1960, 135);

Дозволяв [колгосп] пасти коня та корову на колгоспному вигоні, не штрафував його за гусей, котрі інколи ускакували в шкоду (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 123);

Як спі́йманий (зло́влений і т. ін.) на шко́ді хто — ніби захоплений на місці злочину хто-небудь.

Спочатку, як зловлений на шкоді, Захар знітився (Ле, Право.., 1957, 30);

По другий бік вулиці, скрадаючись попід тином, пробігли Троша й Ладя. Помітивши нас, вони розгубилися й зіщулились, як спіймані на шкоді (Панч, Гарні хлопці, 1959, 34).

2. розм. Те саме, що пусту́н.

Ну й шкода оцей хлопець,— нічого за їм [ним] у садку не вдержиш (Сл. Гр.);

Стоїть мале дівчатко, посміхається до татка, довгий пензель у руці, різні фарби на лиці.— Ах ти, шкода наша, шкода! Що ж ти наробила? (Забіла, Веселим малюкам, 1959, 24);

Він стурбовано згадав про Кузьку, як він там, шкода вреднюча. Залишив його у бабусі, а вони старенькі, вже погано бачать, ну. Кузька й обманює їх (Коп., Подарунок, 1956, 23).

розм. Те саме, що вина .

Чия шкода, того й б’ють.

ШКО́ДА², присудк. сл.

1. кого, чого, без додатка і з інфін. Про жалість (у 1 знач.), співчуття до кого-, чого-небудь; жаль.

Кров не вода, розливати шкода (Укр.. присл.., 1963, 204);

Шкода мені матері старої; хоч би довелося побачити її, почути, як їй живеться… (Мирний, III, 1954, 167);

— І не шкода було тобі продавати хатину й городець? (Стельмах, І, 1962, 28).

2. чого, без додатка, з інфін. і з спол. що. Про почуття прикрості з приводу втрати чого-небудь.

Шкода мені й досі тієї пасіки, що я її спродав! (Вовчок, VI, 1956, 218);

Теплий кожух, тілько шкода — Не на мене шитий (Шевч., І, 1951, 77);

Подільський так і не прислав мені обіцяних фотографій. Певно, забув. А шкода (Коцюб., III, 1956, 369);

— Шкода, Романе, тебе на пісному тримати. Хоч би корова скоріше отелилася (Стельмах, І, 1962, 306);

— Тобі не шкода, що я їду? — запитала вона (Тют., Вир, 1964, 245).

3. чого і з інфін. Про небажання витрачати, віддавати що-небудь, позбуватися чогось.

Зачали панотці хвалитися, що нічого не читають.— І ця газета нєзда-ла, і та нездала, шкода часу! (Март., Тв., 1954, 215);

Йому шкода стало грошей, що він тратить оце (Мирний, III, 1954, 285);

Зав’яжіть тісніше рани. Шкода кров губити марне!.. (Л. Укр., І, 1951, 153);

Він просить у Хаєцького ножа, щоб зачищати кінці кабеля. Хаєцькому шкода давати ножа, і він довго шукає його по своїх кишенях, повних різноманітних скарбів (Гончар, III, 1959, 56).

∆ Шко́да [й] за́ходу (пра́ці) — нічого не вийде, не варто зусиль і т. ін.

"Бач, якої співа! — дума Хапко, — Лестками закида. Закидай, закидай, тільки й шкода заходу! Не схитрувати!" (Вовчок, VI, 1956, 279);

— Шкода, кажу, пане, й заходу! не задля нас, певно, роблена ця мебель. Сідаймо де інде,— на софі, абощо! (Н.-Лев., І, 1956, 126);

А ви в ярмі падаєте Та якогось раю На тім світі благаєте? Немає! немає! Шкода й праці (Шевч., І, 1963, 237);

Шко́да́ й га́дки див. га́дка;

Шко́да́ й каза́ти (говори́ти) — не варто й слів.

— Ні, пане брате, полягти од твоєї шаблі байдуже, а оддати бранку — ой-ой-ой!.. Шкода й казати! Годі дармо балакати! (П. Куліш, Вибр., 1969, 105);

— Устрель, Тимоше! устрель, мій любий! — благає [жінка], стискаючи його за руку.— Не буду стріляти, шкода й говорити (Вовчок, І, 1955, 55).

4. тільки шкода́, розм. Марно, даремно.

— Вже до його не вернусь! Шкода мене вмовляти, а силувати-— тож не знаю, хто мене присилує (Вовчок, І, 1955, 11);

[Юліан:] Шкода шукати правди там, де мозок, честь і совість згнили дотла! (К.-Карий, II, 1960, 73).