шкода

ЗБИ́ТОК перев. мн. (матеріальна втрата), УТРА́ТА (ВТРА́ТА) мн., НА́КЛА́Д розм.; ПРО́ГРАШ (перев. внаслідок азартної гри). Дорожив (Кіндрат) власним добром, не допускав збитків (О. Ковінька); Загуде, заклекоче вода, ламаючи містки, зносячи хисткі перепони, несучи за собою людям шкоди та втрати (Панас Мирний); — За ширинського князя рід його та й сам хан дадуть великий викуп. Ми з тобою в цім ділі лишимося не в накладі. За такі гроші можна придбати добру маєтність (Н. Рибак). — Пор. 1. шко́да.

ПУСТУ́Н (той, хто любить пустувати), БЕШКЕ́ТНИК, ЗБИТОЧНИК (ЗБИТОШНИК) розм., ШИ́БЕНИК розм., ЖИРУ́Н розм., ПОСТРИБУ́Н розм., ШАЛАПУ́Т розм., ШАЛАПУ́ТНИК розм., ШКО́ДА розм., ХАЛАМИ́ДНИК розм., ПАЛИ́ВОДА підсил. розм., ПАЛИ́СВІТ підсил. розм., ГАРЦІВНИ́К діал., ШАЛИВІР діал., ГАЙДАБУ́РА діал., ГАЛАБУ́РДНИК діал. Стрибали отак пустуни, стрибали — і ввечері Юрко вже ледве доліз скоцюрблений до хати (П. Козланюк); Збиточник повторив слова професора, наслідуючи його інтонацію (О. Кобилянська); (Командир застави:) Ну й жируни! Я ж наказав — до штабу... (П. Воронько); — Здоров, Толю! — термосав за плечі дико радий шалапут (Івашко). — Прокинься! (Я. Качура); Між школярськими голосами лунає сердитий крик старого Богуша. — В церков! В церков, шалапутники! (С. Васильченко); — Зараз стрельнем по вороні, халамидники малі! (Б. Олійник); Такий уже він паливода — здібний, але ж непосидючий, до науки не дуже охочий (Ю. Збанацький); Оксен, позираючи на молодь, що їхала із сміхом та витівками, пригадував і свої юнацькі роки, коли він також був такий шаливір та веселун (Григорій Тютюнник); Дозорці вважали його за непосидющого галабурдника (І. Франко).

I. ШКО́ДА (втрата, матеріальна чи моральна, заподіяна комусь), КРИ́ВДА, УДА́Р (ВДАР) підсил. розм. Чистим зерном сійте поле, то вродить хліб як море, а нечистим посієте — собі шкоди надієте! (прислів'я); Настав за нашу кривду час відплати, Підемо рвати панські кунтуші! (Д. Павличко); У відділі наросвіти.. сказали, що є думка від педагогічної роботи його звільнити. Боженок здригнув. Такого жорстокого удару він не ждав (П. Дорошко).

II. ШКО́ДА́ предикат (про почуття жалості, співчуття до когось, прикрості з якогось приводу, небажання втратити щось, позбутися чогось), ЖАЛЬ, ЖА́ЛКО, БА́ННО діал. Теплий кожух, тільки шкода — Не на мене шитий (Т. Шевченко); Чогось-то їй стало млосно і нудно, і як подивиться на Василя, так так їй його жаль стане! (Г. Квітка-Основ'яненко); — Чом не приїхали на вокзал? Шкода й жалко було вам покинути матір. Еге? — сказав до неї Ломицький (І. Нечуй-Левицький); — За нічим мені так не банно, як за тими грішми, що ти видав на ліки та на ворожки пусто-дурно (Лесь Мартович).

ДАРЕ́МНО (ДАРЕ́МНЕ рідше) (без сподіваних наслідків), ДАРМА́ (ДА́РМА рідше) (ДА́РМО рідше), МА́РНО (МА́РНЕ), БЕЗПЛІ́ДНО, БЕЗРЕЗУЛЬТА́ТНО, БЕЗУСПІ́ШНО, ТАК розм., ДА́РОМ розм., ЗАДА́РОМ розм., НАДАРЕ́МНО (НАДАРЕ́МНЕ) розм., ДУ́РНО розм., ДУРНІ́СІНЬКО підсил. розм., ЗАДА́РМА (ЗАДА́РМО) розм., НАДА́РМА (НАДА́РМО) розм., НАМА́РНО (НАМА́РНЕ) розм., ПО-ДУРНО́МУ розм., ПУ́СТО розм., ПО-ПУСТО́МУ розм., ШКОДА́ розм., БЕЗ ПУТТЯ́ розм., БЕЗ ТО́ЛКУ розм., ДУРНИ́ЦЕЮ розм., ЗА́ЙВО розм., ВСУ́Є заст. книжн., ГА́РМА-ДА́РМА діал., ЗДА́РМА діал. Скілько літ вона билася, скілько утрат понесла — і все марно, все даремно... (Панас Мирний); Праця не згине між людьми даремне: Сонце засвітить колись (Б. Грінченко); Дарма щоніч дівчинонька Його виглядає. Не вернеться чорнобривий Та й не привітає (Т. Шевченко); Ніщо не гине в світі духа марно, що творить дух, як у природі не щезає дармо найменший рух (Уляна Кравченко); — Не будемо дурно гаяти часу, Ахмете, бо ніхто не поверне безплідно втрачених хвилин (З. Тулуб); Два роки Яновський безрезультатно оббивав пороги губернаторства й суду, доводячи незаконність дій князівських посіпак (С. Добровольський); Стоїть (Печений) перед люстром, намагається зав'язати краватку, але безуспішно (О. Підсуха); Може, знов у ліжко покладуть (лікарі) на довгий час, а вже мені так не минеться (Леся Українка); І вже на кухні говорила, зітхаючи під брязкіт скла: Невже я даром наварила, невже даремно напекла? (І. Гончаренко); Лихо! Згину я задаром! (В. Самійленко); Треба поспішати, бо інакше вся розвідка надаремне (М. Трублаїні); — Ти, Гризельдо, дурнісінько сердишся на мене (І. Нечуй-Левицький); — Ти думаєш, я задарма чоботи бив (П. Панч); Крикнула (Леся), да задармо. Розбишаки тільки зглянулись та всміхнулись між собою (П. Куліш); Крізь спорожнілий Збараж навзаводи мчали козацькі полки до Львова, а поруч, витрачаючи надарма своїх воїнів, не відставав Тугай-бей (Р. Іваничук); Ой заридала моя гітара... Хочу утішить — надармо, хочу утишить — намарно (переклад М. Лукаша); Усі намагання тьоті Тосі помирити дівчат пішли намарне (В. Козаченко); Життя нам дається справді тільки раз — зовсім не для того, звичайно, щоб прогайнувати його по-дурному! (М. Рильський); — Хлопці, ану не сидіть пусто, бо час дорогий! (І. Чендей); — Не слухайся тих, що по-пустому геройствують (О. Гончар); Ми й доби й тижні погубили в сій клятій тьмі, шкода їх і шукати! (Леся Українка); (Гнат:) Пропав зрадник! Так пропаде і Сава без пуття, без слави (І. Карпенко-Карий); — В ґрунт без толку зажене (жадюга) і своє життя, і життя дітей своїх (М. Стельмах); — І морено, й мучено нас — та все дурницею (Марко Вовчок); Як добре, Земле наша не мала, Що на тобі тривкі сліди лишили Не злодії, що крадуть уночі, А мудрі ратаї та сівачі З ногами чулими, що не ступали зайво (В. Мисик); Я сам, як бачиш, марне, всує, Я сам занівечив свій вік (Т. Шевченко); Причепився гарма-дарма, задивився, що я гарна (пісня); Сон, що сниться у неділю рано, Зроду-звіку не минає здарма (Леся Українка).