болячка

би́ти в са́му ду́шу. Глибоко вражати, дошкуляти словами. — Хто тобі так сорочку, як Уляна, випере? — б’є Давида в саму душу, бо він, придивляючись до своїх наймитів, раніше дівчини збагнув, куди має нахилитися парубоче серце (М. Стельмах). би́ти в са́му боля́чку. Про неї-бо кажуть, що вона ні одного дня не може пробути без лайки. І Василина розуміє, в чий це город камінчик, .. відповідає їдучо, влучно, б’є в саму болячку (Г. Хоткевич).

сиді́ти боля́чкою на се́рці у кого і без додатка. Невідступно, постійно непокоїти, тривожити кого-небудь. Та земля Притичина не одну вже ніч не давала йому спати,— болячкою на серці сиділа (Панас Мирний).

хоч до ра́ни (до боля́чки, до зубі́в і т. ін.) клади́ (приклада́й, притуля́й і т. ін.) / приклади́ (притули́). 1. Надзвичайно дуже, занадто. (Лицар:) Поки мене сюди не заманила, була ти добра, хоч клади до рани (Леся Українка); Дивитися (Латка) такий добрий, улесливий, хоч до болячки клади його (С. Васильченко); Такий любий отой Василь, хоч до рани приклади його (Мирослав Ірчан). 2. зі сл. таки́й. Добрий, лагідний, податливий і т. ін. Мати у неї така, хоч до рани прикладай (З усн. мови). хоч до зубі́в клади́. Іван Семенович Підкова Такий, хоч до зубів клади... Насупроти нікому й слова, Лише підтакує завжди (С. Воскрекасенко).

як боля́чки на лоб, зі сл. тре́ба, ірон. Уживається для повного заперечення змісту зазначеного слова; зовсім не (треба). Треба, як болячки на лоб (Укр.. присл..).

як (лихі́й (пече́ній, тій і т. ін.)) боля́чці, зі сл. годи́ти. Дуже запопадливо, надзвичайно. Вони годили Грицаєві, як болячці, й мусили кидати роботу та панькатися з дідом (І. Нечуй-Левицький); (Домаха:) Ти догоджав Прісьці? (Карпо:) Годив, як лихій болячці (М. Кропивницький); Старі дуже любили свою дитину, годили їй, як болячці печеній, та й розбалували (О. Стороженко); За що ти мене так зіпсував? Чи це твоя подяка за моє добре серце? Я ж тобі завсіди годив, як тій болячці (Л. Мартович).