ломити

лама́ти (рідко ломи́ти) (собі́) го́лову над чим, рідше про що і без додатка. 1. Напружено думати, намагаючись зрозуміти щось, розібратися в чомусь. Сам собі ламав голову над тим — що ж таки трапилось? (А. Головко); Хлопець часом починав вірити в ті пророкування, відчував себе “науковцем”, марно ламаючи голову над з’ясуванням суті такої наукової професії (Іван Ле); Василь .. ламав собі голову, чому не сподобалися Петрові такі мудрування про любов (О. Маркуш); Про це (з’ясування) нічого й голову ламати (І. Нечуй-Левицький); // Розмірковувати над чимсь, гадати про що-небудь. Дід ще довго стояв серед хати, ламаючи голову, який саме з двадцяти запечатаних млинів порушив заборону, але так і не дійшов якогось певного висновку (І. Кириленко); — А я ламаю дурно голову. Десь бачив ніби, а де… (Василь Шевчук); Вона ломила собі голову над іншою загадкою: — Мені лише цікаво, яку штуку втне нам тітка Клавда (Ірина Вільде). лама́ти (в гадка́х) го́лови (про всіх або багатьох). В дебатах приймає участь і Варвара.. — А я так скажу оце: недостойні мужики, щоб над ними голови стільки ламали. Не розуміє свого інтересу — цур йому пек (М. Хвильовий); Дядьки гомоніли собі та ламали голови, куди то їм випаде їхати (Григорій Тютюнник); Дивувались пастухи, ламали в гадках голови: — Хто він? Був, мабуть, важною птицею (О. Гончар); ломи́ти собі́ го́лову. // Перейматися турботами, переживати, шукаючи розв’язання якогось питання, здійснення чого-небудь. Мелашка з матір’ю перешіптувалися, ламали голову, як вшанувати дорогого гостя (К. Гордієнко); Не день, не два .. ламав він собі голову, роздумуючи над тим, як мені викараскатися (вибратися) з того скрутного становища (Я. Гримайло); — А зараз ламайте голову над тим, як узяти ці висоти хитрістю, розумом (П. Гуріненко). 2. Напружено працювати над розв’язанням якогось складного питання; робити щось. А Шавкун ламав уже голову, нишпорив по товстелезних томах законів (Панас Мирний); Вчені ламають голову над тим, як людям епохи НТР найдоцільніше використовувати дозвілля (П. Загребельний); Став би я заради грошей голову ламати! (Ю. Яновський); Цілий колектив досвідчених інженерів ламав голову над проблемою дамби! (Я. Баш). пополама́ти го́лову (тривалий час). Господи, скільки я голову пополамав, поки дошпортався, в чім діло… (І. Нечуй-Левицький).

лама́ти (рідко ломи́ти) ша́пку перед ким і без додатка. 1. Вітаючись, запобігливо, улесливо вклонятися комусь (перев. знявши головний убір); підлещуватися до когось. — Їде значний козак улицею, ніхто й шапки не ламає (П. Куліш); А бакалярів розігнали За те, що шапки не ламали У Острій брамі (Т. Шевченко); Ні перед ким не ламав шапки Кифір Авдюк (В. Бабляк); Жоден із них не ламав шапки перед паном (А. Дімаров). м’я́ти ша́пку. (Сокіл:) Діду Терешко, хіба ж так можна розмовляти?.. (Терешко:) Я ж дипломатично… Не буду ж я перед ним шапку м’яти (М. Зарудний). лама́ти бриль. Всяк бриль лама перед старим (владикою) (П. Грабовський). 2. Принижуючись, просити когось про що-небудь. Перед ним ламай шапку так, що аж у крижах болить. Може, змилується Шемека, борг відстрочить (Н. Рибак); Уже другий день він тягне чарку, закушує .. і ні перед ким не ломить шапки (М. Стельмах).

лама́ти (зала́мувати, ломи́ти) / залама́ти (заломи́ти) ру́ки. Жестами, виглядом виражати переживання, страждання, хвилювання і т. ін.; побиватися, плакати. Я ніби бачив, як старий батько ходить по садку й ламає з горя руки (І. Нечуй-Левицький); Жужмом лежить на позаливаній землі всяке добро, ламає руки дружина, як смерть ходить мати… (М. Коцюбинський); І заставляло (життя) заламувати руки і битись, битись об землю, в дикому бажанні згинути, зникнути з сього світа (світу), де щастя і горе так божевільно сплелись… (Леся Українка); Глухі його слова приводять дружину до розпуки. Вона ломить руки, вибухає шаленим плачем (А. Крушельницький); — Любить… любить,— вимовляє Віра в безсильній злобі своїй, заламуючи руки (А. Шиян); Матері в печалі-горі скорбно руки заломили (О. Гуреїв); Десь за піччю мовчки заломила руки мати, а Мусій затиснув муку зімкнутими до скреготу зубами і крізь якийсь туман дивився на каганець (В. Речмедін). бі́лі ру́ки (ру́чки) лама́ти (ломи́ти) по кому і без додатка. Катря аж білі руки ламле (ламає) (Марко Вовчок); Білих ручок не ламай, Карих очей не стирай (І. Кропивницький); Ходить дівка по бережку, білі руки ломле (ломить) (Сл. Б. Грінченка); Рибалочка по бережку та рибоньку ловить, А милая по милому білі ручки ломить (Коломийки). ру́ченьки лама́ти (ломи́ти). Ти, дівчино засмучена, Скажи, що думаєш: Щодня нудиш білим світом, Рученьки ламаєш? (М. Кропивницький); По садочку ходила, рученьки ломила (Укр.. пісні).