останній

вируша́ти / ви́рушити в оста́нню путь. Помирати. — Прости мене, мій дорогий! — обняв (Сурен) Велесича, неначе той був добрим давнім другом.— Я так хворів, що вже збирався вирушити в останню путь... (Василь Шевчук).

відда́ти оста́нній по́дих. Вмерти. Він (Гризлов) заворушив пошерхлими вустами, певно, хотів щось сказати, але так і не сказав, віддавши останній подих (В. Кучер).

де́рти шку́ру (шкі́ру) з кого. 1. Бити, карати кого-небудь. Кого слова не беруть, з того шкуру деруть (Укр.. присл..); — А якби й загубив (ножа), то що? — лукаво задирався хлопець.— Я би з тебе тоді шкуру пасами на гамани дер би!.. От що (О. Гончар). 2. Оббирати, жорстоко експлуатувати кого-небудь. — Чого ж він, Дарино, шкуру дере з людей? Де це видано, за карбованець брати карбованець проценту? (М. Стельмах); — Я тут знаю одного панка, — сказав Микита.— Він дере з людей шкіру так, як липову кору (Казки Буковини..). де́рти оста́нню шку́ру. — Отсе так! — загула громада: — Коли чоловікові біда, так з нього останню шкуру дери! (Г. Квітка-Основ’яненко). де́рти (по) три шку́ри. — А млин паровий наш же, незаможницький, компанією в оренду собі взяв (Матюха).., а тепер і дере з бідного по три шкури за помол (А. Головко). де́рти сім шкур. Ксьондзи і монахи закликали уярмлений народ до смирення.., а колонізатори дерли з нього сім шкур (П. Козланюк).

діли́тися оста́ннім (заст. послі́днім) (шматко́м хлі́ба) з ким і без додатка. Виявляти співчуття, доброту, людяність у ставленні до когось. Брати завжди жили дружно: в біді ділилися останнім (З усн. мови); — От добрячий цей Карпо? Посліднім ділиться ..— відказав перший усач (Панас Мирний). розділи́тись послі́днім куско́м хлі́ба. — Вони (тесть і теща Нечипора).. усе старцям подавали, та бідних зодягали, та з неймущим посліднім куском хліба розділялись (Г. Квітка-Основ’яненко).

до ні́гтя. 1. Знищити, ліквідувати, притиснути і т. ін. — Треба тільки за діло дружно братись, урожай виростити, голод перемогти, спекулянтів — до нігтя (Ю. Збанацький); — А я примусив би їх (хазяїв крамниць) халяндри скакати… До нігтя… всіх до одного…— люто блиснув очима Ярошенко (В. Речмедін). під ні́готь. — Ти дивись мені, командуй як слід! — Добре, добре,— відповів Щорс. — Щоб порядок був, чуєш? Коли хто не так — під ніготь (О. Довженко). 2. Повністю, цілком, до кінця. Все тут було до його. До нігтя (З усн. мови). до ні́гтів. Очі в неї блакитні.., на півобличчя очі. Отут природа потрудилась. До нігтів. Хоч би якась вада... (З газети). до оста́ннього ні́гтика. Тато весь належить тобі, весь, до останнього нігтика: ні з ким не було Васькові так цікаво, як із татом (А. Дімаров).

до оста́ннього. 1. зі сл. би́тися, одбива́тися, боро́тися, захища́ти і т. ін. Скільки стане зусиль, витримки і т. ін.; до кінця. Розповідав про Піски .. та про їхню постанову — до останнього одбиватися од козаків (А. Головко); Ну, і приходилось тоді Кармалюковим хлопцям круто. Окружать їх зо всіх боків. Ті відстрілюються, як можуть, до останнього (Легенди..); — А ви не належите до тих, хто буде боротися до останнього. Душа у вас м’якувата (М. Стельмах); Бійці потиснули один одному руки. Це була мовчазна взаємоприсяга, взаємонадія на те, що вони битимуться до останнього (О. Гончар); Завдання було просте і ясне. Захищати дамбу до останнього, поки екскаватор не проб’є канал (Г. Коцюба). 2. зі сл. оббира́ти, забра́ти, ви́тратити і т. ін. Нічого не лишаючи; повністю, цілком. Війна завжди одних збагачує і робить щасливими, а других оббирає до останнього (П. Кочура).

до оста́ннього гви́нтика. Повністю, до кінця. Випущений 1918 року “шевроле” крім того, що є оригіналом до останнього гвинтика, ще й на ходу — їздить, та ще й як (З газети).

до оста́ннього по́диху (зітха́ння). До кінця життя, до смерті. — Він до останнього подиху зберіг вірність присязі, вірність прапорові, вірність своїй Батьківщині,— говорив гвардії майор (О. Гончар); Мов книга ти, моє кохання, але на книзі цій печать. Я до останнього зітхання її не зможу прочитать (В. Сосюра).

до (оста́ннього) ше́ляга. Абсолютно все, повністю (про гроші). З горя він пропив до шеляга свій горьований заробіток (М. Стельмах).

до оста́нньої кра́пки. Абсолютно, зовсім. — Цей тиждень я багато їздила по околицях Мілана .. з одним італійцем, красивим і дурним до останньої крапки (Ю. Яновський).

до оста́нньої кра́плі (ка́плі) кро́ві, зі сл. би́тися, боро́тися, захища́тися і т. ін. До кінця життя, поки живий. — Висловлюємо повну готовність стояти до останньої краплі крові за Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів (М. Стельмах); Були готові (троянці) до останньої каплі крові свою свободу боронить І нову Трою захищати (І. Котляревський).

до (оста́нньої) кра́плі (крапли́ни). Повністю. Кавун заплакав, але в його вже сліз не було: його сльози висохли, бо вже його живоття висохло до решти, до останньої краплі (І. Нечуй-Левицький); Олекса розумів тракториста. Не раз йому самому доводилося відчувати, що таке сон. Це тоді, коли солдатом сидів у шанцях, коли безперервні атаки ворога виснажували до краплі всю силу (С. Добровольський); І любов, і надію, і ніжність, Ірено, переллю до краплини в серденько твоє (М. Упеник).

до (оста́нньої) кри́хти. 1. Повністю, геть усе. (Сестра Мархва:) Уже, либонь, своїй матері усе розказала, до крихти відкрила (Панас Мирний); І все до крихти розказала (княжна), Мені і Ксенії сестрі (Т. Шевченко). до кри́хтоньки. — Розкажу я все до крихтоньки Завтра матері твоїй... (Олександр Олесь); // Усі, до одного. Тепер тільки розумний та хитрий здолає жити, а дурні мусять геть до крихти вигинути... (М. Коцюбинський). 2. Дуже, надзвичайно. — Чув, як ганьбив мене цей празник (чоловік) на людях? — Бо чесний він до останньої крихти (М. Стельмах).

до (оста́нньої) ни́тки. 1. зі сл. промо́кнути; мо́крий, промо́клий і т. ін. Наскрізь, повністю, зовсім. Там така сльота, що годі добитися до станції на простім возі, промокнеш до нитки (Л. Мартович); Джмелик, весь мокрий до нитки, шмигнув під воза (Григорій Тютюнник); — По обіді, коли ми вже встигли накататися на човнах.., намокнути до останньої нитки під раптовим дощем, почали з’їжджатися гості (П. Панч). до оста́нньої ни́точки. Заскреготавши буферами, відійшов поїзд, а жінки все гибіли під дощем, промокли до останньої ниточки (А. Хижняк). 2. перев. зі сл. обібра́ти, обде́рти, пропи́ти і т. ін. Повністю все, до останнього. — Ти — приятель? Май якесь лице, боярине? Ти ж обдирав нас до нитки. Бреши, але знай міру (М. Івасюк); Пишнотіла Катерина .. оббирала клієнтів до нитки, звабливо при цьому всміхаючись (М. Слабошпицький); Мадюдя цього разу грав (у доміно) неуважно: як генерал не смикав бровами, програлись до нитки (А. Дімаров); Напівзруйновану й пограбовану до нитки церкву перетворили на клуб (З журналу); // Цілком, абсолютно, остаточно. Його (Іванова) танкістська форма на той час зносилася до нитки (Ю. Мушкетик); — А тепер роздягайтеся до нитки! (М. Ю. Тарновський). до ни́точки. — Здибав мене у лісі Кармелюк, пограбував до ниточки, тільки що пустив з душею (С. Васильченко).

до (оста́нньої) ця́точки (ця́ти). Цілком, повністю. Їй (матері) здавалося несправедливим, коли малюк, який належить їй до останньої цяточки на тілі, раптом тягнеться до поморщеної дідової шиї і обіймає, цілує (Ю. Яновський); Відповідає за все гетьман коронний, а польний тільки має пильно справляти його накази, ото ж я їх до цяти й справив… (М. Старицький).

зніма́ти (стяга́ти) / зня́ти (стягти́) оста́нню соро́чку з кого. Доводити кого-небудь до крайнього зубожіння, залишати без засобів існування. Хоч з бідного багатий останню сорочку зніме, ніхто не посміє заступитись (Г. Квітка-Основ’яненко); — Щоб і нога в школі!.. Старцюго, щоб і нога не була!.. Школа останню сорочку стягне з тебе (А. Тесленко). оставля́ти / оста́вити без соро́чки. Дочки оставляють без сорочки (М. Номис).

з оста́нніх сил. З найбільшим, неймовірним напруженням. З криком “ох, Боже мій!.. ох, Боже!..” вона шарпнулась з останніх сил і наосліп кинулась в очерет (М. Коцюбинський).

ки́дати / ки́нути оста́ннього ко́зиря. Звертатися до крайніх засобів для здійснення чого-небудь. — Хай цікавляться,— уперто буркнула непокірна. Тоді (я) кинув останнього козиря.— Що ж, Парасю. Видно, тобі вчитись заважає вишивання. Доведеться сказати Ярині Іванівні, щоб виключила з свого гуртка (Ю. Збанацький).

на Бо́жій (оста́нній) доро́зі. У передсмертному стані. Аж здивувавсь (панотець), що така здорова дівка, у три дні, як занедужала, а вже й на Божій дорозі (Г. Квітка-Основ’яненко); Робила й не спала (Катря), поки аж .. сон її обняв коло колиски. Прокинеться,— до дитини, а дитинка вже на Божій дорозі (Марко Вовчок).

на оста́нню пря́сти. Бути близьким до смерті, вмирати. Дивиться (Губрій), аж його дочка поблідла, мов рутонька в’яла: зомліла, мов на останню пряде (Ганна Барвінок); Хто на ліженьку конає, На останню вже пряде, В Бозі й той надію має, До Благого в руці йде (П. Куліш).

на (тій) оста́нній межі́. Перед смертю. Молодий мрійник розлучився з життям під гуркіт і шал нашого протесту, хотів би я знати — яку музику сприйму я на тій останній межі? (Ю. Яновський).

не оста́ння спи́ця в ко́лесі. Той, хто відіграє певну роль у чомусь, займає певне становище. Став він (Шавкун) не остання спиця в колесі .. Де взялася в людей шана і повага до його (нього)! (Панас Мирний); І Ліна та Василинка теж квапляться на свої місця, бо й вони не останні спиці в цьому величезному трудовому колесі (О. Гончар); Товкучка був не останньою спицею в колесі: усі справи йшли через його руки (З журналу).

оста́ннє пристано́вище чиє, кого. 1. Місце, де хто-небудь похований, де знаходяться чиїсь останки. Він думав про Люду, і жаль стискав йому серце… Хоч би знати, де саме її останнє пристановище (М. Трублаїні); // Місце, де загинуло щось. Останнє пристановище легендарного корвета (“Витязь”) — морські глибини біля східного узбережжя Корейського півострова (З журналу). 2. Те, що є місцем перебування, якоюсь опорою і т. ін. для когось. (Шервуд:) Як бачите, життя знову насміялося з мене. Ідея спокути через власне страждання була моїм останнім пристановищем (О. Левада); Так, на Підляшші її (“бороду” — недожате колосся) називають перепілка, а на Поліссі “перепелиця” — це ніби останнє пристановище для цього птаха (Звичаї нашого нар.).

оста́ннє сло́во. 1. перев. чиє. Категоричне, остаточне рішення про кого-, що-небудь. — Це моє останнє слово. Я не то що за вас не хочу видавати своєї дочки, я її ні за кого не видам,— сказала Каралаєва (І. Нечуй-Левицький); З контори люди виходять на вулицю .. Пан так і не сказав їм останнього слова. Норовито крутнувся на місці — і в двері (М. Стельмах). 2. чого, у чому. Прогресивне, нове в чому-небудь (перев. в науці, техніці). Це був великий лікарський кабінет, обладнаний за останнім словом лікарської техніки (Ю. Смолич).

(оста́нній) крик мо́ди. Новинка в одязі, у взутті і т. ін., що привертає до себе увагу. Дівчина своїм платтям гордовито демонструвала останній крик моди (З усн. мови).

оста́нню соро́чку ски́нути і (та) відда́ти. Поділитися з ким-небудь усім, що маєш. — Любить (жінка), щоб про неї сказали: “Он як Андріїха-баба, так от богомільна…” І як хто взнав уже оцю її примху, то знай тільки грай отакої, так вона й сорочку останню скине та віддасть (Г. Хоткевич). оста́нню соро́чку відда́ти. — Я .. мужик, селянин,— ледве чутно пробурмотів полонений..— А батько твій окупантам .. останню сорочку віддає! (О. Довженко).

оста́ння ка́рта. Єдина, вирішальна можливість для досягнення поставленої мети, бажаного результату. — Кажу вам (о. Несторові) ясно і виразно, що вважаю ті гроші, всі, кільки їх є, за власність вашого і мойого (мого) сина .. Се була її (пані Олімпії) остання карта в тій смілій грі (І. Франко); — Ми повинні за всяку ціну наздогнати сучасних богів золота. Мій батько при гостях, жартуючи, напував шампанським своїх рисаків, а я таким трунком частую не кожного гостя. Це не скаредність, а наша остання карта (М. Стельмах).

оста́ння межа́. Кінець, край, крах і т. ін. чого-небудь То вже було в її (актриси) злеті останньою межею, після чого почався неминучий спад, а потім — творчий занепад. Відчайдушні намагання повернути втрачене, на жаль, не мали сили. В’янули врода, майстерність і талант (З газети).

оста́ння хвили́на. Передсмертний час. — Проклинаю тебе, — закричав Панас в агонії, — проклинаю моєю останньою хвилиною! (Ю. Яновський).

проводжа́ти (прово́дити) / провести́ в оста́нню путь (доро́гу) кого. Ховати кого-небудь. Вранці небіжчика перенесли на козацький байдак, і вся флотилія вирушила до Кінбурна, проводжаючи бойового отамана в останню путь (П. Дорошко); Спершу везли Тарасову домовину чоловіки, однак за давнім звичаєм неодруженого чоловіка повинні проводити в останню дорогу дівчата (З газети).

тягти́ся (тягну́тися) / стягти́ся з оста́ннього. Тяжко працюючи, з великими труднощами знаходити кошти на що-небудь. Тягнемось з останнього, тягнемось, щоб хоч якусь шкапину придбати (М. Стельмах); — Син вчився у школі, а батьки привозили йому їжу. Тягнулися з останнього, але возили (С. Масляк); З останнього стягнуся, а виллю (статую) з бронзи! (Леся Українка).

тягти́ (тягну́ти, витяга́ти, витя́гувати) / ви́тягти (ви́тягнути) (оста́нні (усі́)) жи́ли. 1. з кого. Тяжко експлуатувати кого-небудь. Зарилися (живоглоти) в добрі, як свиня в багні, та й тягнуть з людей жили! (О. Ковінька); Ми в сонячній журбі віки на вас робили, з крові й кісток своїх складали вам двірці, з глузливим реготом тягли з нас .. жили ви, паралітики, життя мерці! (В. Сосюра); // Вимотувати, вимучувати когось важкою, обтяжливою роботою. Проклятий рудий пес Никифор, тіун боярський, висмоктує кров, жили витягає (А. Хижняк); — Так що ти, чоловіче, .. жил не витягуй! — глянув у далечінь, мовби там, за вікном, стояв пан (М. Стельмах). 2. з кого—чого. Забирати у когось усі кошти. Гульбища потребували грошей, дозорці тягли жили з посполитих, а вони щодень більше повставали проти своїх душманів і тікали світ за очі (П. Панч); Останні жили тягне вже з хати ця школа. Але, може, скоро закінчить (дочка) цю семінарію та й піде на свій хліб, учительський (П. Козланюк).

у час оста́нній (свій). Перед смертю. Хай дружби непогасної крило Гірке від тебе відганяє зло, І хай у час останній свій про сина Спокійно я подумаю: людина! (М. Рильський).

як (мов, ні́би і т. ін.) оста́ннє спік, зі сл. зітха́ти. Дуже сумно, невесело, зажурено. — Чого зітхаєш, мов останнє спекла? — знову допитується Олена .. — Хіба ж, мамо, у цій лахманині можна виходити на вулицю? (М. Стельмах).