Люксембург Роза

(1871-1919) — Польська марксистка та революціонерка. Визначна фігура в трьох соціалістичних руках: німецькому, польському та російському – Роза Люксембург у своїх творах торкалася всіх теоретичних і полемічних питань, які хвилювали європейський соціалізм перед першою світовою війною. Народившись у єврейській сім’ї середнього класу, вона була вимушена втекти з Польщі у 1889 р. через свою енергійну політичну діяльність; вивчала політичну економію у Цюриху, де написала докторську дисертацію на тему розвитку промисловості в Польщі; у 1898 р. переїхала до Німеччини, де і померла у 1919 р. З 1889 р. вона була одним з основних засновників, лідером і головним теоретиком соціальної демократії у Королівстві Польща, пожертвувавши принципом незалежності Польщі та національного самовизначення заради об’єднаного руху робітничого класу всієї Російської Імперії. В Німеччині її знали як найголовнішого представника лівих у Німецькій соціалдемократичній партії (СДП). Вона знайшла рішучу відповідь на ревізіоністські доводи Едуарда Бернштейна (див. Бернштейн), потім у 1905 р. висунула на противагу “старої доброї” парламентської тактики СДП, більш радикальну альтернативу масового страйку; засудила партію за підтримку мобілізації усіх сил для потреб війни у 1914-1918 р.. Друг і критик – дружній критик – Леніна (див. Ленін) і більшовиків, у 1905 р. й у 1907 р., вона відверто підтримувала стратегічні плани більшовиків стосовно Російської революції, хоча раніше вона сперечалася з Леніном з приводу партійної організації і могла б висловити серйозні застеження щодо політики більшовиків у перші місяці їх влади. Майже всю першу світову війну Люксембург провела в тюрмі за свою антивоєнну дільність. Звільнена у 1918 р. під час Німецької революції, вона була жорстоко вбита контрреволюційними офіцерами. Перша вагома праця Люксембург, антиревізіоністській твір “Соціальна реформа чи революція” (Social Reform or Revolution) (1899) заперечувала ідею, що соціалізм можна побудувати поступово, починаючи з капіталізму методом довгого ряду соціальних реформ. Вона наполягала, що реформи є бажаними і потрібними, але революційне завоювання політичної влади пролетаріатом все рівно є необхідним. Протиріччя і кризу капіталістичної економіки не можна пом’якшити ніякими реформами; економічний крах системи неминучий. Ці ідеї були розвинені в пізніших творах. У головному трактаті, “Накопичення капіталу” (The Accumulation of Capital) (1913), Люксембург намагалася обгрунтувати економічний крах капіталізму. Вона вважала, що капіталістичний ринок не може поглинути всю додаткову вартість, створену у сфері виробництва, а імперіалізм запропонував тільки тимчасове – да і те все більш і більш насильницьке, мілітаристське вирішення цього питання: знаходити вихід у некапіталістичне середовище на нові ринки; це водночас поступово руйнує навколишнє середовище, аж поки не настане момент, коли капіталізм буде превалювати всюди, і, оскільки більше не буде нових ринків збуту, то він зазнає краху. У своїй найбільш цікавій і оригінальній праці “Масовий страйк, партія і профспілки” (Mass Strike, Party and Trade Union) (1906) Люксембург також розробляє свій погляд на пролетарську революцію. Широка хвиля страйків і демонстрацій, мітингів і маршів; зелене світло стихійній ініціативі робітничих мас, їх власним спробам боротьби, їх пробам і помилкам; бути під впливом і провідом, але не під владою й утисками революційної соціалістичної партії; злити воєдино економічну та політичну боротьбу, яка є повсякчасною турботою робітників і має далекосяжні революційні заявки – це школа і сутність соціалістичної демократії. Тільки завдяки зобов’язанням, висловленим у цій концепції вона у праці “Організаційні питання російської соціал-демократії” (Organizational Questions of Russian Social Democracy) (1904) могла критикувати Леніна за те, що він хоче надто обмежену і жорстоко централізовану авангардну партію, і ще раз у праці “Російська революція” (Russian Revolution) (1918) за обмеження радянської демократії, хоча вона визнала, що ситуація для більшовиків була дуже скрутна і складна. Роза Люксембург була дуже культурним і вихованим гласом інтернаціонального соціалізму. Чіткий, потужний і відвертий, ніколти не лайливий, об’єднуючи мужність і готовність до боротьби з глибоким та безсумнівно істинним гуманізмом, який завжди і в думках, і в почуттях на боці експлуатованих, він перш за все передав могутнє відчуття, що соціалістична революція – чим би ще вона не була – є, має бути процесом виховання, просвіти робітничого класу. Завдяки цьому її праці сприймаються і зараз, як ніякі інші марксистські праці. Це видно з тих двох класичних марксистських ідей, до яких вона дуже любила звертатися. Перша – те, що визволення робітничого класу має бути здобуте ним самим, а друга – те, що пролетарська революція, як її описав Маркс у своїй праці “Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта” (The Eighteenth Brumari of Louis Bonaparte) є самокритичною по своїй природі – безчесна, розтягнута, повна всіляких складнощів. Базуючись на цих класичних ідеях, Люксембург розвивала свої власні тези і по-своєму розставляла наголоси. Уряд не може так просто запровадити соціалізм. Його треба завоювати різносторонніми зусиллями мільйонів представників пролетаріату. І їх боротьба за владу, і завоювання влади за своєю суттю завжди буде і були передчасними, т.як не може бути ніякої школи соціалізму за межами цієї боротьби і досвіду, який вона дає. Політичний досвід – ось що було ключовим моментом, а через досвід і організація, і сила, і знання. Успіхи, тріумфи, перемоги – це тільки один бік моралі. Рівно стільки ж невдач, помилок, поразок – інший. Як зазначила сама Люксембург у своїй останній статі: “Революція – виняткова форма “війни” … в якій остаточна перемога може бути здобута тільки ціною серії “поразок”! Праці Рози Люксембург іноді неправильно розуміють, вважаючи, що вона надто довіряє стихійності мас або що вона є чимось на зразок фаталістки. Але ця критика не витримує уважної перевірки. Для неї в соціалізмі не було нікого випадкового. Крах капіталізму загрожував людству поверненням до варварства, а ефективне соціалістичне управління мало допомогти відвернути цю загрозу.