коник

(-а) ч.; шк. Двійка, незадовільна оцінка.

Джерело: Короткий словник жарґонної лексики української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. коник — ко́ник 1 іменник чоловічого роду, істота кінь; комаха ко́ник 2 іменник чоловічого роду вибрик; улюблена тема Орфографічний словник української мови
  2. коник — див. КІНЬ; (учинок) вибрик, жм. фортель; (риса характеру) пристрасть; (закохання) гоббі, сов. хоббі; (комаха) коник-стрибунець. Словник синонімів Караванського
  3. коник — див. кінь Словник синонімів Вусика
  4. коник — [кониек] -ка, м. (на) -ку /-ков'і, мн. -кие, -к'іў Орфоепічний словник української мови
  5. коник — -а, ч. 1》 Зменш.-пестл. до кінь 1). Морський коник — риба, голова якої схожа на кінську. 2》 перен., рідко. Те саме, що вибрик 2). Викидати коники — робити дивні, несподівані вчинки; робити вибрики (у 2 знач.). 3》 перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. коник — КО́НИК, а, ч. 1. Зменш.-пестл. до кінь 1. Ой там, в степу, при дорозі, Шумлять-гудуть дрібні лози. Ой там молод козак блудить, Під ним сивий коник нудить (з народної пісні); Ой конику воронику, конику каштанку, Ой як їдеш до дівчини... Словник української мови у 20 томах
  7. коник — ко́ник 1. шах. кінь (ст)|| = кінь 2. крав. металевий гачок на одязі (ср, ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  8. коник — викида́ти / ви́кинути ко́ника (ко́ники). 1. Робити що-небудь незвичайне, несподіване або легковажне. Адже поки не був радистом в радгоспі, то радіохуліганив, міг через ефір розшукати її в степу, покликати, а тепер, коли йому доручили весь радіовузол... Фразеологічний словник української мови
  9. коник — КО́НИК (комаха з довгими ногами, що стрибає й крилами утворює сюркітливі звуки), КОБИ́ЛКА, ЦВІРКУ́Н, СКАКУ́Н діал. Коники зелені скачуть у траві (В. Словник синонімів української мови
  10. коник — Ко́ник, -ка, -кові, на -нику, -нику! ко́ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. коник — КО́НИК, а, ч. 1. Зменш.-пестл. до кінь 1. Їхав я день і ніч — серед степу ночував і коника попасав (Вовчок, VI, 1956, 236); Сів Іван на коня.— Но, конику, но!.. В лісі стрінем світання… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 151). Словник української мови в 11 томах
  12. коник — (укр.) 1. Оформлення дерев'яного кронштейну у вигляді різьбленої кінської голови. 2. Горизонтальна колода з перевернутим жолобом, яка завершує дерев'яний дах і скріплює схили покрівлі. Її звисаючий над торцем кінець звичайно отримував скульптурне оздоблення. Архітектура і монументальне мистецтво
  13. коник — Ко́ник, -ка м. ум. отъ кінь. 1) Лошадка. Під явором коник стоїть, на нім козак молоденький. Мет. 2) насѣк. Кузнечикъ, Locusta. Вх. Пч. І. 6. В траві ворушився і тріщав цілий мир коників і всяких кузок. Левиц. Пов. 97. Словник української мови Грінченка