1. Словник української мови Грінченка

коник

Ко́ник, -ка

м. ум. отъ кінь.

1) Лошадка. Під явором коник стоїть, на нім козак молоденький. Мет.

2) насѣк. Кузнечикъ, Locusta. Вх. Пч. І. 6. В траві ворушився і тріщав цілий мир коників і всяких кузок. Левиц. Пов. 97.

3) Пряникъ или глиняная игрушка въ формѣ коня. І внучатам із клуночка гостинці виймала... А Карпові соловейка та коників пару. Шевч. 112.

4) мн. Родъ узора для вышивокъ на рубашкахъ. Гол. Од. 73, 5) Конская голова, выдѣлываемая какъ украшеніе разныхъ предметовъ, напр., рукояти гуцульскаго ке́лифа. Шух. І. 275. стіл на кониках. Столъ на ножкахъ съ украшеніемъ въ видѣ конской головы? Сим. 227.

6) Часть гончарнаго круга: деревянная дощечка, прибитая однимъ концомъ къ скамьѣ, съ выемкой на другомъ концѣ, въ которую входить веретено. Вас. 179.

7) Пластинка, вертикально стоящая на каждомъ изъ четырехъ концовъ креста витушки, съ загнутыми концами; на ко́ники надѣвается пряжа. Чуб. VII. 410. Вас. 202.

8) Часть ткацкаго станка. см. верстат.

9) Часть начиння. см. начиння 3.

10) мн. сорочі коники. раст. Delphinium consolida. Вх. Пч. І. 10.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. коник — ко́ник 1 іменник чоловічого роду, істота кінь; комаха ко́ник 2 іменник чоловічого роду вибрик; улюблена тема Орфографічний словник української мови
  2. коник — див. КІНЬ; (учинок) вибрик, жм. фортель; (риса характеру) пристрасть; (закохання) гоббі, сов. хоббі; (комаха) коник-стрибунець. Словник синонімів Караванського
  3. коник — див. кінь Словник синонімів Вусика
  4. коник — [кониек] -ка, м. (на) -ку /-ков'і, мн. -кие, -к'іў Орфоепічний словник української мови
  5. коник — -а, ч. 1》 Зменш.-пестл. до кінь 1). Морський коник — риба, голова якої схожа на кінську. 2》 перен., рідко. Те саме, що вибрик 2). Викидати коники — робити дивні, несподівані вчинки; робити вибрики (у 2 знач.). 3》 перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. коник — КО́НИК, а, ч. 1. Зменш.-пестл. до кінь 1. Ой там, в степу, при дорозі, Шумлять-гудуть дрібні лози. Ой там молод козак блудить, Під ним сивий коник нудить (з народної пісні); Ой конику воронику, конику каштанку, Ой як їдеш до дівчини... Словник української мови у 20 томах
  7. коник — ко́ник 1. шах. кінь (ст)|| = кінь 2. крав. металевий гачок на одязі (ср, ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  8. коник — (-а) ч.; шк. Двійка, незадовільна оцінка. Словник жарґонної лексики української мови
  9. коник — викида́ти / ви́кинути ко́ника (ко́ники). 1. Робити що-небудь незвичайне, несподіване або легковажне. Адже поки не був радистом в радгоспі, то радіохуліганив, міг через ефір розшукати її в степу, покликати, а тепер, коли йому доручили весь радіовузол... Фразеологічний словник української мови
  10. коник — КО́НИК (комаха з довгими ногами, що стрибає й крилами утворює сюркітливі звуки), КОБИ́ЛКА, ЦВІРКУ́Н, СКАКУ́Н діал. Коники зелені скачуть у траві (В. Словник синонімів української мови
  11. коник — Ко́ник, -ка, -кові, на -нику, -нику! ко́ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. коник — КО́НИК, а, ч. 1. Зменш.-пестл. до кінь 1. Їхав я день і ніч — серед степу ночував і коника попасав (Вовчок, VI, 1956, 236); Сів Іван на коня.— Но, конику, но!.. В лісі стрінем світання… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 151). Словник української мови в 11 томах
  13. коник — (укр.) 1. Оформлення дерев'яного кронштейну у вигляді різьбленої кінської голови. 2. Горизонтальна колода з перевернутим жолобом, яка завершує дерев'яний дах і скріплює схили покрівлі. Її звисаючий над торцем кінець звичайно отримував скульптурне оздоблення. Архітектура і монументальне мистецтво