1. Фразеологічний словник української мови

коник

викида́ти / ви́кинути ко́ника (ко́ники). 1. Робити що-небудь незвичайне, несподіване або легковажне. Адже поки не був радистом в радгоспі, то радіохуліганив, міг через ефір розшукати її в степу, покликати, а тепер, коли йому доручили весь радіовузол, тепер він сам не дозволяв собі такі коники викидати (О. Гончар); В школі Марина часто “викидала коники”, за що подруги називали її навіженою (З. Мороз); Одного разу намалював (Кузьмін) портрет Павки Бекшанського та ще й коника викинув: нишком приніс його у повітком та й почепив на стіну серед інших портретів (Ю. Збанацький); // Дивувати, вражати кого-небудь чимсь особливим, несподіваним. (Буйко:) Давай, Васю, давай. (Чубатий (показує гранату):) Я їм скоро такого коника викину, що — ух! Земля трісне! (Я. Баш); Я вже й тоді пробував викидати різні коники з природою, пробував дещо схрещувати (О. Гончар). ви́кинути ко́ник. “Ця Настя у правлінні — тільки вона може такий коник викинути”,— подумала Явдоха (В. Поліщук). 2. Робити що-небудь безглузде, нерозумне або діяти підступно. Коники викидають заміжні жінки своїм чоловікам (Переклад М. Лукаша); — А якого коника викинув усім нам брат Петрусь, так просто диво! .. Надумав так усіх нас образити, що нікому б таке й на думку не спало (Г. Квітка-Основ’яненко); — А ваша Надя таки міцненький горішок! — покрутив головою. — Доведеться за нею якийсь час постежити. Щоб не викинула якогось коника. Це вам ой як непотрібно! У вас же захист дисертації на носі (А. Дімаров).

зла́зити з свого́ ко́ника. Залишати розмову на улюблену тему; не наполягати на чому-небудь (на своїх поглядах, переконаннях і т. ін.).— Е-е, ні! — не хотів злазити зі свого коника Донат Озерний.— Коли вже почали, то давайте й далі говорити відверто (Є. Гуцало).

сіда́ти / сі́сти на свого́ ко́ника (рідко конька́). Починати розмову на улюблену тему або починати діяти власними випробуваними методами, прийомами. — Я, безумовно, не нав’язую своїх думок… Я в порядку обговорення,— сів він на свого випробуваного коника (Ю. Збанацький); Відразу ж (доярка Харитя) сіла на свого конька: хто ж то такий розумний, що відмінив додаткову оплату дояркам? (М. Чабанівський).

сідла́ти / осідла́ти свого́ коня́ (ко́ника). Починати розмову на улюблену тему або діяти власними випробуваними методами, прийомами і т. ін. Нема тепер добра ні від сонця, ні від місяця,— сідлає дядечко свого незмінного коня (М. Стельмах); Рубан осідлав свого коника. Якщо він не полає “начальників” і “начальничків”, то погано спатиме (Ю. Мушкетик).

хоч ко́ники ліпи́ з чого і без додатка, ірон. Погано спечений, глевкий, сирий (про хліб). — Але й хліб спекла, хоч коники ліпи! — сказала сердито Кайдашиха (І. Нечуй-Левицький); Часто нас ганяли, муштрували, били та голодом морили.., а з хліба хоч коники ліпи (Нар. опов.).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. коник — ко́ник 1 іменник чоловічого роду, істота кінь; комаха ко́ник 2 іменник чоловічого роду вибрик; улюблена тема Орфографічний словник української мови
  2. коник — див. КІНЬ; (учинок) вибрик, жм. фортель; (риса характеру) пристрасть; (закохання) гоббі, сов. хоббі; (комаха) коник-стрибунець. Словник синонімів Караванського
  3. коник — див. кінь Словник синонімів Вусика
  4. коник — [кониек] -ка, м. (на) -ку /-ков'і, мн. -кие, -к'іў Орфоепічний словник української мови
  5. коник — -а, ч. 1》 Зменш.-пестл. до кінь 1). Морський коник — риба, голова якої схожа на кінську. 2》 перен., рідко. Те саме, що вибрик 2). Викидати коники — робити дивні, несподівані вчинки; робити вибрики (у 2 знач.). 3》 перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. коник — КО́НИК, а, ч. 1. Зменш.-пестл. до кінь 1. Ой там, в степу, при дорозі, Шумлять-гудуть дрібні лози. Ой там молод козак блудить, Під ним сивий коник нудить (з народної пісні); Ой конику воронику, конику каштанку, Ой як їдеш до дівчини... Словник української мови у 20 томах
  7. коник — ко́ник 1. шах. кінь (ст)|| = кінь 2. крав. металевий гачок на одязі (ср, ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  8. коник — (-а) ч.; шк. Двійка, незадовільна оцінка. Словник жарґонної лексики української мови
  9. коник — КО́НИК (комаха з довгими ногами, що стрибає й крилами утворює сюркітливі звуки), КОБИ́ЛКА, ЦВІРКУ́Н, СКАКУ́Н діал. Коники зелені скачуть у траві (В. Словник синонімів української мови
  10. коник — Ко́ник, -ка, -кові, на -нику, -нику! ко́ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. коник — КО́НИК, а, ч. 1. Зменш.-пестл. до кінь 1. Їхав я день і ніч — серед степу ночував і коника попасав (Вовчок, VI, 1956, 236); Сів Іван на коня.— Но, конику, но!.. В лісі стрінем світання… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 151). Словник української мови в 11 томах
  12. коник — (укр.) 1. Оформлення дерев'яного кронштейну у вигляді різьбленої кінської голови. 2. Горизонтальна колода з перевернутим жолобом, яка завершує дерев'яний дах і скріплює схили покрівлі. Її звисаючий над торцем кінець звичайно отримував скульптурне оздоблення. Архітектура і монументальне мистецтво
  13. коник — Ко́ник, -ка м. ум. отъ кінь. 1) Лошадка. Під явором коник стоїть, на нім козак молоденький. Мет. 2) насѣк. Кузнечикъ, Locusta. Вх. Пч. І. 6. В траві ворушився і тріщав цілий мир коників і всяких кузок. Левиц. Пов. 97. Словник української мови Грінченка