коник
КО́НИК, а, ч.
1. Зменш.-пестл. до кінь 1.
Їхав я день і ніч — серед степу ночував і коника попасав (Вовчок, VI, 1956, 236);
Сів Іван на коня.— Но, конику, но!.. В лісі стрінем світання… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 151).
∆ Морськи́й ко́ник — риба, голова якої схожа на кінську.
Мовчки й зосереджено пливуть риби. Викручуються морські коники (Ів., Вел. очі, 1956, 63).
2. перен., рідко. Те саме, що ви́брик 2.
[Андрій:] Охочий же був покійний до балачок та до всіляких коників (Мороз, П’єси, 1959, 256);
Коляда впав на ліжко і забився в істериці.. Фросина вийшла з хати. Бачила вона вже не раз ці коники (Зар., На.. світі, 1967, 181).
◊ Викида́ти (ви́кинути) ко́ника (ко́ники) — робити дивні, несподівані вчинки; робити вибрики (у 2 знач.).
Може, я б ще довго викидав тут всякі коники, але на подвір’ї з’явилась моя мати (Сміл., Сашко, 1957, 39);
— Викинеш ще якого коника, на очі не навертайся. Не тільки до нас, а й у колгосп тобі дорога буде заказана (Мушк., Чорний хліб, 1960, 32).
3. перен. Улюблений предмет розмов якоїсь особи.
[Зоя:] Це батькова смерть отак на неї вплинула, Батькове ім’я — це її коник. Вона навіть не вірить, що він застрелився (Коч., II, 1956, 106);
// Пристрасть до чогось; те, що приносить комусь успіх.
Точність була його коником, на якого він ставив і завжди вигравав (Рибак, Час.., 1960, 495).
◊ Сіда́ти (сі́сти) на свого́ ко́ника — починати розмову на улюблену тему.
— Я, безумовно, не нав’язую своїх думок… Я в порядку обговорення,— сів він на свого випробуваного коника (Збан., Малин, дзвін, 1958, 236).
4. Вид дитячої гри — їзда верхи на паличці.
Отож воно, мале, взяло Другую паличку у Йвася — Івась у коники ігрався — Зробило хрестик (Шевч., II, 1953, 318).
5. Комаха з довгими ногами, що стрибає й крилами утворює сюркітливі звуки.
Обізвалась трава голосами тисячі своїх жильців: коників, метеликів, жуків (Мирний, І, 1954, 318);
Десь блищить водиця тиха, Край струмка цвірчить десь коник (Л. Укр., IV, 1954, 111);
Уже останній коник степовий затих, І вітер ліг на луках спати (Олесь, Вибр., 1958, 392);
*У порівн. Мов велетенські коники, стрекочуть Там трактори (Рильський, III, 1961, 294).
6. Пряник або іграшка, що має форму коня.
— На, Маріє, медяника та не плач,— сказав Михалчевський, осміхаючись, ..витяг з кишені коника і подав Марії (Н.-Лев., II, 1956, 141);
Він.. знає, що тато привезе гостинця, і вже наперед тішиться дерев’яним коником або цукровою сопілкою (Кобр., Вибр., 1954, 29);
На ній [ялинці] золоті та срібні горіхи, .. коники, ведмеді, зайці (Багмут, Опов., 1959, 6).
◊ Хліб, хоч ко́ники ліпи́ — дуже глевкий хліб.
— Але й хліб спекла, хоч коники ліпи! — сказала сердито Кайдашиха (Н.-Лев., II, 1956, 302).
7. Вирізана прикраса на дахові, що іноді має форму кінської голови.
Голуби посідали на конику будинку.
8. Дерев’яна пластинка з вирізами й загнутим верхом, що її вставляють вертикально в кожний із чотирьох кінців витушки, з якої мотають пряжу в клубок.
Сюрчала міцна нитка в дерев’янім юрку.., і коники.. кружляли раз по раз від швидкого обертання (Цюпа, Три явори, 1958, 9).
Значення в інших словниках
- коник — ко́ник 1 іменник чоловічого роду, істота кінь; комаха ко́ник 2 іменник чоловічого роду вибрик; улюблена тема Орфографічний словник української мови
- коник — див. КІНЬ; (учинок) вибрик, жм. фортель; (риса характеру) пристрасть; (закохання) гоббі, сов. хоббі; (комаха) коник-стрибунець. Словник синонімів Караванського
- коник — див. кінь Словник синонімів Вусика
- коник — [кониек] -ка, м. (на) -ку /-ков'і, мн. -кие, -к'іў Орфоепічний словник української мови
- коник — -а, ч. 1》 Зменш.-пестл. до кінь 1). Морський коник — риба, голова якої схожа на кінську. 2》 перен., рідко. Те саме, що вибрик 2). Викидати коники — робити дивні, несподівані вчинки; робити вибрики (у 2 знач.). 3》 перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
- коник — КО́НИК, а, ч. 1. Зменш.-пестл. до кінь 1. Ой там, в степу, при дорозі, Шумлять-гудуть дрібні лози. Ой там молод козак блудить, Під ним сивий коник нудить (з народної пісні); Ой конику воронику, конику каштанку, Ой як їдеш до дівчини... Словник української мови у 20 томах
- коник — ко́ник 1. шах. кінь (ст)|| = кінь 2. крав. металевий гачок на одязі (ср, ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
- коник — (-а) ч.; шк. Двійка, незадовільна оцінка. Словник жарґонної лексики української мови
- коник — викида́ти / ви́кинути ко́ника (ко́ники). 1. Робити що-небудь незвичайне, несподіване або легковажне. Адже поки не був радистом в радгоспі, то радіохуліганив, міг через ефір розшукати її в степу, покликати, а тепер, коли йому доручили весь радіовузол... Фразеологічний словник української мови
- коник — КО́НИК (комаха з довгими ногами, що стрибає й крилами утворює сюркітливі звуки), КОБИ́ЛКА, ЦВІРКУ́Н, СКАКУ́Н діал. Коники зелені скачуть у траві (В. Словник синонімів української мови
- коник — Ко́ник, -ка, -кові, на -нику, -нику! ко́ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- коник — (укр.) 1. Оформлення дерев'яного кронштейну у вигляді різьбленої кінської голови. 2. Горизонтальна колода з перевернутим жолобом, яка завершує дерев'яний дах і скріплює схили покрівлі. Її звисаючий над торцем кінець звичайно отримував скульптурне оздоблення. Архітектура і монументальне мистецтво
- коник — Ко́ник, -ка м. ум. отъ кінь. 1) Лошадка. Під явором коник стоїть, на нім козак молоденький. Мет. 2) насѣк. Кузнечикъ, Locusta. Вх. Пч. І. 6. В траві ворушився і тріщав цілий мир коників і всяких кузок. Левиц. Пов. 97. Словник української мови Грінченка