1. Словник жарґонної лексики української мови

кіт

(кота) ч.

1. крим. Коханець повії, який живе за її рахунок. БСРЖ, 285; СЖЗ, 53; ЯБМ, 1, 465.

2. крим., мол., пов. Сутенер. <...> в тому підвалі з танзалом навпроти, де ховались повії та їхні коти-сутенери од дебело підпилих нарядів народної дружини <...> (О. Ульяненко, Сталінка); Спочатку вони прозвали посередника Звідником. Такі шукають роботу дорогим повіям, котрі приймають лише вдома. Потім Антонові пригадалося, що на жаргоні повій звідники іменуються "котами" (А. Кокотюха, Останній раз). БСРЖ, 285; СЖЗ, 53; ЯБМ, 1, 465.

3. крим. Постійний відвідувач базару. БСРЖ, 285; СЖЗ, 53; ЯБМ, 1, 465.

Джерело: Короткий словник жарґонної лексики української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. Кіт — Кіт прізвище * Жіночі прізвища цього типу як в однині, так і в множині не змінюються. Орфографічний словник української мови
  2. кіт — Кіт. 1. Замазка, цемент. Шмід і Роктін. Гуртова і часткова торговля фарб, материялів і дроґериї. Вата до затиканя шпар у вікнах, кіт і гіпс. Хірургічні товари і бандажі. Бронзові фарби, золота, срібна і иньша, у плині і в порошку (Б., 1906, рекл. Українська літературна мова на Буковині
  3. кіт — дит. кіт-воркіт; котик, коток, котко, котусь, котяра, котище. Словник синонімів Караванського
  4. кіт — [к'іт] кота, м. (на) коут'і/котов'і, кл. котеи, мн. коти, коут'іў Орфоепічний словник української мови
  5. кіт — кота, ч. Свійська тварина родини котячих, що знищує мишей і щурів; самець кішки. Морський кіт — скат родини хвостоколів. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. кіт — КІТ, кота́, ч. Свійська тварина родини котячих; самець кішки. Василько тер мак і все поглядав то на двох сестричок, що бавились з котом, то на батька (М. Коцюбинський); В одного чоловіка був кіт старий, що вже не здужав і мишей ловити (О. Словник української мови у 20 томах
  7. кіт — кіт I.кіт||кацараба (кацераба), котярва, коціна ◊ би́ти як кота́ за смета́ну та ще й пла́кати не дава́ти ображати й не давати змоги поскаржитися (ст): Прошу пана професора, тепер я вже знаю... Лексикон львівський: поважно і на жарт
  8. кіт — Боїться, як кіт лою. Зовсім не боїться. Внадився, як кіт до сала. Привик на дурничку. Без чужого добра не обійдеться. Гей, гей, милий Боже, кітка здохла, кіт не може. Насміхання, як хто без причини зітхає, мов би велику тугу мав. Приповідки або українсько-народня філософія
  9. кіт — Кіт, кота́, на коті́, ко́те! коти́, -ті́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. кіт — КІТ, кота́, ч. Свійська тварина родини котячих, що знищує мишей і щурів; самець кішки. Манить, як кота мишею (Номис, 1864, № 3100); Василько тер мак і все поглядав то на двох сестричок, що бавились з котом, то на батька (Коцюб. Словник української мови в 11 томах