артіль
АРТІ́ЛЬ, і, ж. Група людей однієї професії або ремесла, які об’єднались для спільної праці на основі усуспільнення засобів виробництва.
Після визволення західних областей України народні різьбярі., організували в Косові артіль "Гуцульщина", у яку вступило багато талановитих майстрів-різьбярів з Косова і навколишніх сіл (Матеріали з етногр.., 1956, 4);
А там, на дунайській хвилі, Розвіявся вимпел багряний, І збратані в дружній артілі Рибальські пливуть каравани (Нагн., Вибр., 1957, 164).
Сільськогоспода́рська арті́ль — кооперативне об’єднання трудящих селян на основі добровільного членства для ведення великого соціалістичного господарства; колгосп.
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- артіль — арті́ль іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- артіль — Група, гурт, спілка, компанія, товариство, братство, колектив, громада, об'єднання. Словник синонімів Караванського
- артіль — Ватага, див. трудартіль Словник чужослів Павло Штепа
- артіль — -і, ж. Група людей однієї професії або ремесла, які об'єдналися для спільної праці на основі усуспільнення засобів виробництва. Артіль золотошукачів. Великий тлумачний словник сучасної мови
- артіль — АРТІ́ЛЬ, і, ж. Група людей однієї професії або ремесла, які об'єдналися для спільної праці на основі усуспільнення засобів виробництва. А там, на дунайській хвилі, Розвіявся вимпел багряний, І збратані в дружній артілі Рибальські пливуть каравани (М. Словник української мови у 20 томах
- артіль — В гарній артілі й худоба в тілі. У працьовитих господарів і худоба добра. Приповідки або українсько-народня філософія
- артіль — див. ватага Словник синонімів Вусика
- артіль — Артіль, арті́лі, арті́лі, арті́ллю; арті́лі, -ті́лей, -ті́лям Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- артіль — рос. артель (татар, ортак, тюрк. орти — спільність людей, громада) — форма добровільного об'єднання людей на певних умовах, які визначають спільну участь... Eкономічна енциклопедія
- артіль — Арті́ль, -лі ж. Артель. Рудч. Ск. II. 172. Рудч. ЧП. 32. Словник української мови Грінченка