бучний
БУЧНИ́Й, а́, е́.
1. Розкішний, пишний.
Жила вдова коло бучпого міста, де бучнії будинки висилися (Вовчок, Вибр., 1937, 253);
Валабушиха.. не звеліла справляти сільського бучного весілля я музиками й танцями (Н.-Лев., III, 1956, 251);
— До чого такий бучний похорон, з вінками, з промовами? (Коцюб., І, 1955, 168);
Вітчизно! Краю мій! Велична і могутня Ти зустрічаєш знов бучний прихід весни (Дор., Єдність, 1950, 6);
// Урочистий, піднесений (про мову, стиль).
Бучний, бравурний стиль Рубенса мав своїм вихідним джерелом мистецтво XVII століття (Тич., III, 1957, 149).
2. Галасливий, гучний, шумливий.
Перед чого [Грицька] очима виводила [думка] состави городського життя, бучного, шумливого, клопітливого (Мирний, І, 1949, 171);
До танцю вітер грак, І свище, і луна… Гей-гей, як плига човник! Весела ніч, бучна! (Л. Укр., IV, 1954, 96);
Страх подобалося [Яреськові] здіймати по хуторах бучну веремію (Гончар, Таврія, 1952, 21).
Значення в інших словниках
- бучний — бучни́й прикметник Орфографічний словник української мови
- бучний — (- весілля) розкішний, пишний; (бенкет) галасливий, гучний, бучливий, гамірливий, р. рухливий; пор. БУНДЮЧНИЙ. Словник синонімів Караванського
- бучний — -а, -е. 1》 Розкішний, пишний. || Урочистий, піднесений (про мову, стиль). 2》 Галасливий, гучний, шумливий. Великий тлумачний словник сучасної мови
- бучний — БУЧНИ́Й, а́, е́. 1. Велелюдний, розкішний, пишний. Жила вдова коло бучного міста, де бучнії будинки висилися (Марко Вовчок); Балабушиха .. не звеліла справляти сільського бучного весілля з музиками й танцями (І. Словник української мови у 20 томах
- бучний — БАГА́ТИЙ (який відзначається розкішшю, багатством обстановки, пишним оформленням, оздобленням тощо), ГО́ЙНИЙ розм., БУЧНИ́Й підсил., РОЗКІ́ШНИЙ підсил., ПИ́ШНИЙ підсил.; БУНДЮ́ЧИЙ, ПОМПЕ́ЗНИЙ (пишністю розрахований на ефект). Словник синонімів української мови
- бучний — Бучни́й, -на́, -не́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)