вбирати

ВБИРА́ТИ¹ (УБИРА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВВІБРА́ТИ (УВІБРА́ТИ) і ВБРА́ТИ (УБРА́ТИ), вберу́, вбере́ш, док., перех.

1. Втягати щось всередину, насичуватися чим-небудь.

Юра розгортає груди, вбирає повно повітря (Смолич, II, 1958, 48);

Якщо повітря нагрівається, то воно вбирає дедалі більше водяної пари (Фіз. геогр., 5, 1956, 89);

Скільки крові та сліз ввібрала ця багатостраждальна дорога земна [шлях чумаків], що зорями та сузір’ями навіки відбилася в темному дзеркалі неба нічного… (Гончар, Тронка, 1963, 281);

// перен. Пом’якшувати, притишувати звук (про ворсисту, пухнату поверхню).

Килимові доріжки в кімнаті вбирали найменші звуки ходи (Ле, Міжгір’я, 1953, 310);

Голос Вадима злегка приглушений.. То сніг вбирає в себе частки звуку (Руд., Остання шабля, 1959, 53).

Вбира́ти (ввібра́ти) го́лову в пле́чі — втягувати голову, піднімаючи плечі.

Саламов вбирає голову в плечі. Він тепер дуже подібний до сірого полинялого птаха (Донч., II, 1956, 215);

Сержант насупився.., злегка ввібрав у плечі довгасту голову (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 54).

◊ Вбира́ти очи́ма (в о́чі) — дуже уважно дивитися, запам’ятовувати бачене.

Хлопчина жадібно вбирав Очима все, що лиш було круг нього (Бичко, Сійся.., 1959, 386);

Вбирав [Олександр] у очі, як у дві кринички, пронизану сонцем зелень і бірюзові просвіти між листям (Вол., Озеро.., 1959, 112);

Вбира́ти о́чі — приваблювати погляд яскравістю кольору, якістю, досконалістю форм і т. ін.

А вчора на ярмарку купили вони мені голубу круглу гребіночку, — така ловкенька, аж очі вбирає (Григ., Вибр., 1959, 425);

Її краса очі вбирала, і не хотілося думати — дурна вона чи розумна (Ю. Янов., II, 1958, 263).

2. перен. Приймати до свого складу; включати.

Партія, вказував Ленін, вбирає в себе авангард робітничого класу, його найкращі елементи (Біогр. Леніна, 1955, 239);

Посуваючись від села до села, загін повинен був вбирати нові людські сили (Смолич, Світанок.., 1953, 221);

// Переймати, запозичувати що-небудь.

Кожна національна культура вбирає в себе надбання інших братніх культур (Нар. тв. та етн., 3, 1957, 11);

Наша культура, мистецтво, література і, зокрема, поезія, навчаючись на великих традиціях і зразках минулого, ввібрала в себе.. все краще, цінне, дороге людському серцю (Мал., Думки.., 1959, 3).

3. перен. Сприймати органами чуття; уважно, жадібно слухати, дивитися.

Він дивився на сонце, на свої ниви.., вбирав у себе гамір пташок, фиркання коней, грубі лайки войовників (Коцюб., II, 1955, 400);

Вбираєш в себе кожен краєвид (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 104);

Я ж сиджу мовчки, вбираю в себе, наче губка, цікаві новини (Кол., На фронті.., 1959, 120);

// Нагромаджувати що-небудь в пам’яті.

Навчаючись з малих літ балакати, ми разом з тими словами, що доводиться їх запам’ятати, вбираємо в свою голову і розуміння того, що ті слова визначають (Мирний, V, 1955, 308);

Я наводжу всі ці спогади ще й для того, щоб показати молодим артистам, як важливо для нас вбирати в себе якнайбільше прекрасних, сильних вражень (Моє життя в мист., 1955, 27).

4. тільки док., у що, розм. Рахуючи, вмістити, вкласти у назване число, в якусь міру.

— Скільки вас, чому досі не мав про вас звістки? — Бо далеко. Ми аж у Чорному лісі. Зимою в сотню можна було вбрати, а зараз і в тисячу не вбереш (Панч, III, 1956, 347).

Не вбере́ш і в де́сять (со́тню, ти́сячу і т. ін.) — не вмістиш, не вкладеш у назване число, в якусь міру.

[Пріська:] Яка велика копиця грошей! [Xрапко:] Хе-хе-хе! Копиця!.. Не одна така, і в десять не вбереш!.. (Мирний, V, 1955, 140);

[Іван:] Жив собі заможний чоловік, ще за кріпацтва він отаманував, так грошей нагарбав стільки, що може його і в дві тисячі не вбереш (Кроп., І, 1958, 83).

5. розм. Жадібно їсти, з’їдати.

Все військо добре убирало, Аж поза ухами лящало, Один перед другим хватав. Вбирали січену капусту, Шатковану і огірки (Котл., І, 1952, 167);

Підвечіркуючи, панич убрав аж п’ять мандрик та горщечок масляків (Кв.-Осн., II, 1956, 195).

ВБИРА́ТИ² див. убира́ти¹.