відзиватися

ВІДЗИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ВІДІЗВА́ТИСЯ, ву́ся, ве́шся, док.

1. Відповідати на чий-небудь поклик, звертання; казати що-небудь у відповідь; відгукуватися, відкликатися.

[Голос:] Гов, Лукашу, гов? го-го-го-го! А де ти? [Лукаш (відзивається):] Ось я йду! (Л. Укр., III, 1952, 205);

Іван Голуб прокинувся серед ночі. — Давай закуримо, Васо… Але Васо не відзивався (Дмит., Наречена, 1959, 109);

— Старче Йване! Старче Йване! — довго кликали посланці, —а внизу лиш море вило, та не відізвавсь Іван (Фр., XI, 1952, 211);

// Подавати голос у відповідь на той чи інший звук (про тварин).

Як тілько гончі заганяли, Загавкали, заскавучали, То муцик, вирвавшись на двір, На голос гончих одізвався (Котл., І, 1952, 181);

// діал. Говорити до кого-небудь.

[Мати:] А ти, братуню, вже б не відзивався, коли не зачіпають! (Л. Укр., III, 1952, 226);

*Образно. На недалекій дзвіниці відізвався тоненький дзвоник.. на знак, що зараз починається вечірня (Мак., Вибр., 1954, 203).

2. Звучати у відповідь на якийсь звук, голос; відбиватися.

В ярах відзивався відгомін (Коб., І, 1956, 442);

— Г-ей! — кликав Іван перед себе. — Г-ей! — відізвалось глухо на його поклик, як з-під води (Коцюб., II, 1955, 327).

3. Висловлювати думку про кого-, що-небудь; давати оцінку комусь, чомусь.

Про артисток Кропивницького Руденко одзивається скептично, але він їх давно не бачив (Л. Укр., V, 1956, 218);

Ні про кого із тих, хто духовно живив Франка, він не відзивався з такою любов’ю.., як про Чернишевського (Рад. літ-во, 3, 1957, 41).

4. у кого, у кому-чому, перен. Давати про себе знати; виявлятися (про почуття, думки і т. ін.).

— Таке весілля зроблю, що ну! щоб туга не відзивалася ні в мене, ні в тебе! (Кв.-Осн., II, 1956, 349);

Наче сам я серед гаю. Бачу Леніна чоло. І його думки далекі Відзиваються в мені (Воронько, Тепло.., 1959, 16);

Далеко не кожний Ваш вірш одізвався так мені десь аж в глибині серця, як оці картки "Із дневника" (Л. Укр., V, 1956, 432);

Це зітхання відізвалося у вухах Бояринова гучніше за постріл (Ткач, Моряки, 1948, 42).

◊ Відізву́ться (відізва́лися) кому чиїсь сльо́зи (слі́зки) — прийдеться (прийшлося) кому-небудь за щось відповідати.

Одізвуться вовкові коров’ячі слізки (Номис, 1864, № 4099).