відзиватися
ВІДГУ́КУВАТИСЯ (виражати своє ставлення до якихось подій, осіб, явищ і т. ін.), ВІДЗИВА́ТИСЯ, ОЗИВА́ТИСЯ, ВІДКЛИКА́ТИСЯ рідше. — Док.: відгукну́тися, відізва́тися, озва́тися, відкли́кнутися. М. Куліш.. активно втручався в навколишню дійсність, відгукувався на гострі актуальні проблеми часу (з журналу); Ні про кого.. він (І. Франко) не відзивався з такою любов'ю.., як про Чернишевського (з журналу); Кобзарі відкликаються також на міжнародні події (з журналу).
ВІДЗИВА́ТИСЯ (відповідати на чий-небудь поклик, звертання тощо), ОБЗИВА́ТИСЯ, ОЗИВА́ТИСЯ, ВІДГУ́КУВАТИСЯ, ВІДКЛИКА́ТИСЯ, ОКЛИКА́ТИСЯ розм. — Док.: відізва́тися, обізва́тися, озва́тися, відгукну́тися, відкли́кнутися, окли́кнутися. Він постукав кулаком у двері, але ніхто не відзивався (Григорій Тютюнник); — Ти спиш? — спитала стара. Онисько, хоч і не спав, — не обзивався (Панас Мирний); — Хто є? — гукав Данило, обходячи подвір'я, заглядаючи у вікна. Ніхто не озивався (Ю. Яновський); Фурман потиху гукнув у темряву, і з переднього возу відгукнулося кілька голосів (О. Досвітній); Огиренко Ілька погукав надворі, але він не відкликався (А. Головко); — Чи тут є хто? — відхиляючи двері в курінь, спитався один з товаришів. Звідти не окликався ніхто (Панас Мирний).
ВІДЛУ́НЮВАТИ (про звук — віддаватися луною), ВІДЛУ́НЮВАТИСЯ, ВІДБИВА́ТИСЯ, ВІДДАВА́ТИ, ВІДДАВА́ТИСЯ, ВІДГУ́КУВАТИ, ВІДГУ́КУВАТИСЯ, ВІДЗИВА́ТИСЯ, ВІДКЛИКА́ТИСЯ, ОКЛИКА́ТИСЯ розм. — Док.: відлу́нити, відлу́нитися, відби́тися, відда́ти, відда́тися, відгукну́ти, відгукну́тися, відізва́тися, відкли́кнутися, окли́кнутися. Слово, повторене тисячоусто, В горах і долах відлунює густо (А. Малишко); А над рікою ще довго відлунювалися.. дівочі голоси (С. Чорнобривець); Постріли подвійною луною відбивалися межи гір (О. Досвітній); Вереск флейт, литаврів гуркіт В морі гуком віддає (М. Бажан); В нічній тиші тупіт кінських копит віддавався лунко й виразно (Григорій Тютюнник); Гунява луна.. дерев'яними словами одгукувала з усіх боків чужі слова (С. Васильченко); Говорив увесь час він.. Кожне слово ніби відгукувалось луною в соборі (Ю. Яновський); Він як подасть голос з долини — далеко в горах окликнеться (С. Чорнобривець).
Значення в інших словниках
- відзиватися — відзива́тися дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- відзиватися — -аюся, -аєшся, недок., відізватися, -вуся, -вешся, док. 1》 Відповідати на чий-небудь поклик, звертання; казати що-небудь у відповідь; відгукуватися. || Подавати голос у відповідь на той чи інший звук (про тварин). || діал. Говорити до кого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- відзиватися — Відгукуватися, відгукатися, відгукнутися, повідгукатися, перегукуватися, перегукатися, перегукнутися, відбиватися, відбитися, повідбиватися, лунати, вилунювати, вилунити, повилунювати, залунати, злунати, полунати, пролунати, окликатися, окликнутися, поскликатися, див. ехо, резонанс Словник чужослів Павло Штепа
- відзиватися — ВІДЗИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ВІДІЗВА́ТИСЯ, ву́ся, і́зве́шся, док. 1. Відповідати на чий-небудь поклик, звертання; відгукуватися, відкликатися. [Голос:] Гов, Лукашу, гов? го-го-го-го! А де ти? [Лукаш (відзивається):] Ось я йду!... Словник української мови у 20 томах
- відзиватися — див. говорити Словник синонімів Вусика
- відзиватися — ВІДЗИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ВІДІЗВА́ТИСЯ, ву́ся, ве́шся, док. 1. Відповідати на чий-небудь поклик, звертання; казати що-небудь у відповідь; відгукуватися, відкликатися. [Голос:] Гов, Лукашу, гов? го-го-го-го! А де ти?... Словник української мови в 11 томах
- відзиватися — Відзиватися, -ваюся, -єшся сов. в. відізватися, -звуся, -вешся, гл. Отзываться, отозваться. Чуб. І. 141. Словник української мови Грінченка