давати

ДАВА́ТИ, даю́, дає́ш; мин. ч. дава́в, дава́ла, ло; наказ. сп. дава́й; недок., ДА́ТИ, дам, даси́, дасть; дамо́, дасте́, даду́ть; мин. ч. дає, дала́, ло́; наказ. сп. дай; док.

1. перех. Передавати від однієї особи до іншої.

Ївга взяла усе господарство у свої руки.., а тільки які лучаться гроші, то усе батькові дав (Кв.-Осн., II, 1956, 257);

Назносили Марині одежі — той те дає, другий друге тиче (Мирний, IV, 1955, 252);

— Добряча шапка. Чабанська… Це мені Хома дав (Гончар, III, 1959, 76);

// Надавати в чиєсь користування.

[Любов:] Я ж сказала, що даю хату на вечірку (Л. Укр., II, 1951, 19);

Раз якось голова послав до Миколи десяцького, щоб він дав свого коня під станового (Н.-Лев., II, 1956, 259);

// Платити, виплачувати.

— Не по полтинику на день буду тобі давати, а від сьогодні по цілковому (Кв.-Осн., II, 1956, 407);

— Що візьмеш, небого? За рік, чи як? — А що дасте (Шевч., 1,1951, 315);

// Повідомляти, передавати (адресу, телефон).

— А коли од’їжджав, проводжала І на пам’ять адресу дала (Сос., 1, 1957, 337);

// Пропонувати, звільняти (місце).

А молоді Чайченки хоч і рядком сидітимуть, та була між ними як стіна залізна. Чи той підніметься, другий уступає геть, місце дає —доторкнутись стережеться (Вовчок, І, 1955, 237);

Посувались на лавах люди, щоб дати місце новим (Коцюб., II, 1955, 352).

Дава́ти (да́ти) зе́млю (грунт і т. ін.) — наділяти землею (грунтом і т. ін.).

І в других селах давали їм [селянам] землю неродючу (Н.-Лев., II, 1956, 261);

— А таки чутно між людьми, що будуть відбирати панські грунти та давати людям… (Коцюб., І, 1955, 113).

2. перех. Дарувати що-небудь.

— Хіба йому подарочок дасте, а? А я однесу (Вовчок, 1,1955, 78);

[Гелен:] Лиш кінь один стоїть на таборищі, — богам троянським в дар дали ахейці того коня (Л. Укр., II, 1951, 302);

// Присвоювати звання; нагороджувати.

У дні війни і миру — Сержанта старшого дали мені за службу щиру (Воскр., Цілком.., 1947, 35);

// перен. Наділяти чим-небудь.

Вміла мати брови дати.. Та не вміла на сім світі Щастя-долі дати (Шевч., І, 1951, 32);

[Руфін:] Я ніколи не вживаю супроти тебе ні тієї сили, яку мені дала сама природа, ні того права, що дає закон (Л. Укр., II, 1951, 342).

Бог дасть див. бог;

Дай, бо́же (бог), но́ги див. бог;

Дай, бо́же, па́м’ять див. бог;

Не дай, бог (бо́же) — уживається при небажанні, запереченні чого-небудь.

Не дай, боже, в багатого І пить попросити (Шевч., І, 1951, 233);

Що [як] бог дасть див. бог.

◊ Не дано́ — нема;

Не дано́ кому з інфін. — не може хто, що.

— Кожному вільно, що хоче казати й думати!.. Тільки не кожному дано знати… заглянути в чужу душу (Мирний, II, 1954, 171).

3. перех. Покладати на кого-небудь виконання чогось.

Переписувати.. — зовсім не маю часу, а другому дати переписувати — нікому (Мирний, V, 1955, 395);

Командир батальйонного взводу зв’язку дав йому три наряди поза чергою (Гончар, III, 1959, 55).

4. по чому, в що і без додатка, неперех., фам. Бити, вдаряти.

— Давайте всім і в ніс і в уси (Котл., І, 1952, 210);

— Підняв руку та як дав мені у ліве ухо — так у моїй гоолові і пішло в усі дзвони дзвонити!.. (Мирний, III, 1954, 164);

[Хмельницький:] Дивись, козаки почали рубати крилатих [шляхту]. Ох, і дають, аж пір’я сиплеться… (Корн., 1, 1955, 250);

— Підстеріг він мене в темному місці й дав по шиї (Ю. Янов., II, 1954, 18);

// безос.

Він уже стернею біг, як раптом у ногу дало, так і спіткнувсь (Головко, І, 1957 113).

◊ Дава́ти (да́ти) бухана́ (стусана́ і т. ін.) — бити.

Микола однією рукою вхопив пана за ногу, другою почав давати стусани в груди (Н.-Лев., II, 1956, 209);

Дати бухана (Номис, 1864, № 38050);

Дава́ти (да́ти) пе́рцю кому — карати кого-небудь.

І нам у роботі, щоб далі зростати — Прийдеться ще декому й перцю давати (С. Ол., Вибр., 1959, 28);

— Нехай би де.. так розташувались [чорти], дали б їм зараз перцю (Кв.-Осн., II, 1956, 241);

— Ось він тобі дасть зараз перцю! (Шиян, Баланда, 1957, 12);

Як дам (дасть) — як ударю (вдарю).

— Як дам! очіпок ізлетить (Котл., І, 1952, 245);

— Геть, сатано! бо як дам, то й перекинешся! — скрикнула Настя (Коцюб., 1, 1955, 72).

5. перех., розм. Визначати вік (на вигляд).

Дідові дев’яносто без трьох, хоч йому можна на зверхній вигляд дать 60 (Вас., II, 1959, 521);

// Згоджуватися платити по певній ціні; визначати, встановлювати ціну.

— Де тобі, кажуть, проти здорового зробити? та й дають меншу ціну проти других (Кв.-Осн., II, 1956, 401);

Колись за неї [кожушину] двадцять рублів давали (Мирний, IV, 1955, 297).

6. перех., у сполуч. з ім. сніданок, обід і т. ін. Улаштовувати, організовувати, запросивши гостей.

Здалека натякнув, що, певно, дворянство буде давати обід, варт би і земству почтити такого чоловіка (Мирний, III, 1954, 285);

Голова наш дав обід двом гостям поважним (С. Ол., Вибр., 1959, 130);

// у сполуч. з ім. концерт, вистава і т.ін. Виступати перед публікою (з концертом, виставою і т. ін.).

А тепер через день дають Руслана і Людмилу. Та що то за опера, так ну! (Шевч., VI, 1957, 26);

Сподіваюся, що учениця багато переважить свого учителя і буде давати концерти (Л Укр., V, 1956, 85);

[Поліна Павлівна:] Поїхала з аим у тайгу.. Аркадій добував золото, я давала.. концерти (Мокр., П’єси, 1959, 201).

7. перех. Приносити як наслідок чого-небудь, винагороду за що-небудь.

Чорна корова, а біле молоко дає (Укр.. присл.., 1955, 275);

[Храпко:] Ну, оскільки ж тобі та лучка доходу давала? (Мирний, V, 1955, 124);

Земля розкриє свої скарби,почне давати те, що вона може дати при хорошому обробітку (Ле, Опов. та нариси, 1950, 168);

Люпин дав з гектара 3.360 кормових одиниць із вмістом у кормовій одиниці 141,7 грама білка (Рад. Укр., 14.1 1959, 2).

8. перех. Виявлятися як наслідок якого-небудь стану або дії (про появу чого-небудь у чомусь).

При слабких землетрусах будинки дають тільки тріщини (Фіз. геогр., 5, 1956, 105).

9. перех. У сполуч. з багатьма іменниками, перев. дієслівного походження, означає дію, зміст якої визначається значенням відповідного іменника.

— Я парубку ганьби не даю, і піти [заміж ) не піду! — одказала Катря чисто, як виспівала (Вовчок, І, 1955, 210);

Він мало їв і на питання давав не до речі відповіді (Коцюб., II, 1955, 286);

Поруч них лежав батарейний радист, поранений в обидві руки, і давав їм вказівки (Гончар, III, 1959, 146);

Хто молодший та ближче стояв, так кинулись поміч дати тим, що біля вірьовок (Кв.-Осн., II, 1956, 180);

// У сполуч. з деякими іменниками означає робити, зробити, здійснювати, здійснити.

Дзвоник дав сигнал, і публіка почала збираться до платформи (Н.-Лев., І, 1956, 435);

[Балтієць:] Через фронти Каледіна, Центральної ради я пробився і приніс вам привіт від крейсера, що перший дав залп по Зимньому (Корн., І, 1955, 57).

10. з інфін., неперех. Дозволяти, надавати можливість що-небудь робити.

Щілина [у дверях] завширшки в долоню давала на все вільно дивитись (Мирний, III, 1954, 159);

Дочка вечерять подає, А мати хоче научати, Так соловейко не дає (Шевч., І, 1951, 390);

Пані така, що й одпочити не дасть: роби та й роби! (Вовчок, І, 1955, 29);

[Шумейко:] Ну, поздоровляю, вітаю! Дай тебе ще раз обійняти (Коч., II, 1956, 546).

11. неперех., наказ. сп. дава́й, дава́йте з інфін., недок., неперех. або з дієсл. 1 ос. одн. і мн. майб. ч., розм. Виражає заклик до спільної дії.

— Знаєте що, хлопці? Давайте провчимо вражого пана, щоб не квапився ганяться за бурлаками! (Н.-Лев., II, 1956, 201);

— Давай перестоїмо під оцим грибком (Гончар, III, 1959, 11);

— Давайте вертатись (Головко, І, 1957, 484);

// наказ. сп. дава́й, дава́йте. Виражає заклик або наказ до дії, звернений до інших.

— Давайте вашого гульвісу, Я.. його одправлю к бісу, І вас подавимо, як мух! (Котл., І, 1952, 237);

— Хто там кричить? Давай сюди! — зіпонув Кривинський (Мирний, II, 1954, 198);

Він переставив фігуру. — Ну, ну. Давай! (Головко, І, 1957, 426).

12. наказ. сп. дава́й з інфін., недок., неперех., розм. Уживається у знач.: почав, став енергійно робити що-небудь.

Всі обомліли. Злякались, давай терти хрін, класти проти серця (Барв., Опов.., 1902,206);

— Цар [Ворон], здурілий від воєнного запалу, кинувся на мене зі своїми міністрами і давай мене бити (Фр., IV, 1950, 109).

13. неперех., наказ. сп. дай з дієсл. 1 ос. одн. майб. ч. у знач. спонукальної частки, неперех., розм. Виражає власну готовність до якої-небудь дії, спонукання робити що-небудь.

— Дай одвідаю, як там вона [вдова] пробува (Л. Укр., IV, 1954, 264);

Гей, життя, ставай, тремти! Дай я з тебе посміюся. Хто сміліший: я чи ти — Подивлюся, подивлюся (Тич., І, 1957, 3).

◊ Дава́ти ві́ру кому — вірити, довіряти комусь.

Йому все віру давала… Ні, не покине він мене (Мирний, І, 1954, 82);

Дава́ти (да́ти) во́лю див. во́ля;

Дава́ти (да́ти) во́лю нога́м див. во́ля;

Дава́ти (да́ти) во́лю рука́м див. во́ля;

Дава́ти (да́ти) гарбуза́ див. гарбу́з;

Дава́ти (да́ти) га́сло, рідко — те саме, що Дава́ти зна́ти.

Поставили сторожу біля брами, — Як хто надійде, щоб давала гасло, і раду радили (Л. Укр., І, 1951, 187);

Дава́ти (да́ти) дра́ла див. дра́ла;

Дава́ти (да́ти) ду́лю див. ду́ля;

Дава́ти (да́ти) ду́ху див. дух;

Дава́ти (да́ти) зда́чі див. зда́ча;

Дава́ти (да́ти) зна́ти — повідомляти.

Тим рипом він дає знати і дома, що вертається обідати (Мирний, IV, 1955, 117);

Сподіваюсь, дасте мені знати, коли будете в Києві (Л. Укр., V, 1956, 276);

Дава́ти (да́ти) зрозумі́ти — робити зрозумілим.

Софія сиділа гордо і посеред розмови давала зрозуміти, що скоріш вона робить ласку князеві, ніж він їй (Л. Укр., III, 1952, 505);

Федот осудливо глянув на неї і дав зрозуміти своїм поглядом, що вона говорить дурниці (Тют., Вир, 1964, 216);

Дава́ти (да́ти) зуботи́чину (зуботи́чку), фам. — бити по зубах.

Став їх [земляків] ганяти, а часом і зуботичку давати (Мирний, II, 1954, 129);

Дава́ти (да́ти) лад (поря́док) у чому і без додатка — наводити, забезпечувати лад, порядок у чому-небудь; порядкувати.

Усьому лад дає [Остап], усім перед веде —— отаманує (Мирний, II, 1954, 39);

Ганна прибирала в кімнатах, давала лад у їдальні чи допомагала Нюсі (Коз., Сальвія, 1959, 122);

Стара Настя ..аж біга від стола до печі, і страву сама носить і порядок дає (Кв.-Осн., II, 1956, 74);

Дава́ти (да́ти) поча́ток чому — бути першоосновою, джерелом чого;

Дава́ти (да́ти) себе́ зна́ти (почува́ти) — бути відчутним.

Безсонна ніч давала себе почувати: не тільки груди, — руки, ноги, голова боліли, мов хто здавлював їх у лещатах (Мирний, І, 1954, 325);

Дава́ти (да́ти) сло́во:

а) надавати можливість виступити на зборах.

— Мирославо Наумівно, дай мені слово, — звівся з місця і випростався на весь свій гвардійський зріст солдат, що кинув першу репліку (Головко, II, 1957, 463);

б) обіцяти що-небудь комусь.

Даю Вам слово, що не в довгім часі пришлю Вам своє оповідання (Коцюб., III, 1956, 289);

Умовляла-умовляла і вмовила: дав слово — перестану ледаря корчити. У суботу піду на роботі) (Ковінька, Кутя.., 1960, 140);

Дава́ти (да́ти) собі́ ра́ду з чим і без додатка — справлятися з чим-пебудь самостійно.

— Ми й самі дамо собі раду! (Фр., III, 1950, 98);

Відколи Грициха вмерла, то він бідував. Не міг собі дати ради з дітьми без жінки (Стеф., І, 1949, 51);

Да́ти сторчака́ див. сторча́к;

Дава́ти тон — те саме, що Задава́ти тон ( див. задава́ти).

[Аркадій:] Столиця, Лідо, вона тон дає країні (Корн., І, 1955, 97);

Да́ти тя́гу див. тяг;

Не да́ти спу́ску див. спуск;

Ні да́ти ні взя́ти — такий самий, так само.

Але годі о смерті гадать! Кістяк викличе тільки огиду… Що лякатись? Ні взяти ні дать: Мій певнісінький образ, по виду,— Так на мене скидається він (Граб., І, 1959, 236);

Як пи́ти да́ти див. пи́ти;

Я тобі́ дам; Він тобі́ дасть і т. ін. — уживається як погроза.

— Хто видав так говорити! Ось я тобі дам! (Н.-Лев., II, 1956, 319);

— Звісно, куди в таку тьму?.. — Краще до ранку. — До ранку, до ранку! — ще дужче закричав технік, розлючений тим, що його думка сподобалась шоферові. — Я комусь дам до ранку! (Гончар, III, 1959, 181).