добрий
ДО́БРИЙ, а, е.
1. Який доброзичливо, приязно, чуйно ставиться до людей; доброзичливий; протилежне лихий, поганий.
— Кавун — чоловік добрий, та зате Кавуниха дуже лиха (Н.-Лев., II, 1956, 176);
Мій дід був добрий між людьми (Сос., II, 1958, 356);
// до кого і без додатка. Привітний, лагідний у взаєминах.
— Кожна дівка, поки не вийшла заміж, то й добра (Мирний, II, 1954, 244);
[Хвора:] Я матері і батькові корилась, Вони ж були до мене завжди добрі (Л. Укр., І, 1951, 119);
Був він схожий в цей час не на грізного запорізького отамана, а на доброго лагідного дядька (Довж., І, 1958, 254);
// у знач. ім. до́брий, рого, ч. Той, хто доброзичливо, приязно, чуйно ставиться до людей.
В Кармелевім селі пройшла чутка, що се їх Кармель отаманує в Чорнім лісі, — пройшла чутка і зрушила старого й малого, доброго й лихого (Вовчок, І, 1955, 359);
// Який виражає доброту, щирість; сповнений ласки, приязні (про голос, усмішку, обличчя і т. ін.).
— Хлопче мій! — голос актрисин був.. ніжний і добрий (Л. Укр., III, 1952, 695);
Лице його освітила добра усмішка, і тепло спалахнули очі (Коцюб., II, 1955, 371);
Його широке вилицювате обличчя було безмежно добрим (Гончар, III, 1959, 188);
// Уживається як постійний епітет до сл. люди, хлопці і т. ін. (найчастіше при формі звертання).
Скажу я, люди добрі, й вам: —Не плюй в колодязь: пригодиться Води напиться (Гл., Вибр., 1957, 55);
— Збереш ватагу добрих хлопців, а дівчата пристануть, то й дівчат (Мур., Бук. повість, 1959, 22);
— А ти нічого, жінко добра, не знаєш, не догадуєшся? — допитується мати (Стельмах, І, 1962, 61).
До́бра душа́ — чуйна, щира, спокійна людина.
І на виду видно, що добра душа (Кв.-Осн., II, 1956, 285);
До́бре се́рце —-доброзичливість, чуйність у ставленні до людей.
За розум, добре серце,чесність.. усі люди.. казали, що не знали й не знають луччого [кращого] чоловіка, як Андрій Соловейко (Коцюб., І, 1955, 452);
Лю́ди до́брої во́лі — чесні люди, які прагнуть миру й дружби між народами.
Сила миру не в зброї, а в людях доброї волі (Укр.. присл.., 1955, 435).
2. Для якого характерна взаємна прихильність, симпатія; близький.
І стали вони.. добрими сусідами (Мирний, II, 1954, 80).
3. Який приносить добро, задоволення, радість і т. ін.
По обличчю пізнавала [Христя], чи добру звістку мати принесла за ту землю, чи лиху (Мирний, III, 1954, 52);
Се ж, певне, добрий знак, коли хворий тямить, що його розум не в порядку? (Л. Укр., III, 1952, 579);
Йому хочеться сказати старовірам щось радісне, приємне, несподіване. Він почуває себе добрим вісником (Довж., І, 1958, 121);
Усе віщувало добру днину (Скл., Святослав, 1959, 7);
// Корисний, потрібний, в основі якого лежить бажання добра кому-небудь.
Треба слухати доброї ради (Коцюб., III, 1956, 166);
— То як же не підтримати в доброму ділі? (Головко, 1, 1957, 460);
// В якому виражається прихильність, співчуття, доброзичливе, шанобливе ставлення, повага до людей.
[Петро:] Не добудете ви ні щирої ласки, ні доброго привіту; не купите ви любові рідної дитини! (Мирний, V, 1955, 179);
За в’язнем в’язень одстраждає, Але настане легший час, — І добрим словом спогадає Потомок вільний мертвих нас! (Граб., І, 1959, 152);
// Який подобається, схвалюється; вартий наслідування.
Мати підносила гостям горілку. За добрим українським звичаєм, гості відмовлялися, а мати ласкаво припрошувала (Довж., І, 1958, 155);
// Який свідчить про безтурботний, веселий стан людини.
Ваше щастя, що маєте веселу вдачу, добрий гумор (Коцюб., III, 1956, 369);
«Брати-слов’яни».. стало загальновживаним звертанням бійців між собою, коли вони були в доброму настрої (Гончар, III, 1959, 103);
// у знач. ім. до́бре, рого, с. Те саме, що добро́ 1.
Добре довго пам’ятається, а зле ще довше (Номис, 1864, № 4430);
— У світі завжди більше лихого, ніж доброго, — казала вона мені (Мирний, IV, 1955, 338).
Вихо́дити (ви́йти) на до́бре див. вихо́дити;
Всього́ до́брого див. весь¹;
До́брий ра́нок (день, ве́чір); До́брого ра́нку (дня, ве́чора) — традиційне взаємне дружнє вітання при зустрічі вранці (удень, увечері).
— Добрий ранок, — захрипло, після сну вітається господар (Стельмах, І, 1962, 19);
— Добрий день, Когуте, ти, співуча птице!А Когутик каже: — Добрий день, Лисице! (Фр., XIII, 1954, 259);
Як учорашній козак став коло віконечка й сказав їй «добрий вечір», Галя на одвіт йому ледве вимовила свого «доброго вечора» (Вовчок, І, 1955, 319);
Лейтенант підходить до неї. — Доброго ранку, Ївго Борисівно! — Доброго ранку! (Головко, І, 1957, 478);
До́брого здоро́в’я (здоро́в’ячка) — традиційне взаємне дружнє вітання.
— Здорові! — кивнув становий головою Чіпці. — Доброго здоров’я, — одказав, підводячись, Чіпка і зняв шапку (Мирний, II, 1954, 270);
— Доброго здоров’ячка, Аркадію Валеріановичу, —низько вклоняється Майборода (Стельмах, І, 1962, 44);
На все до́бре див. весь¹;
Та й (і) у (в) до́брий час — зник, нема, пропав.
Узяв на час, та й в добрий час (Номис, 1864, № 10635);
У (в) до́брий час!; Дай бо́же час до́брий (у до́брий час)!, заст. — дружнє побажання успіху, щасливої дороги і т. ін.
— Спасибі, — міцно стискаючи простягнену руку, промовив Коваль.. — Ну, в добрий час! (Собко, Срібний корабель, 1961, 24);
[Любов:] Та здорова [товаришка] до якого часу. [Лікар:] Ну, то й дай їй боже в добрий час! (Л. Укр., II, 1951, 50);
У до́брому гу́морі див. гу́мор.
◊ Закривля́тися (закриви́тися) на до́бре див. закривля́тися.
4. Який має належні знання і навики для виконання чого-небудь; досвідчений.
Добрий курець має люльку й тютюнець (Номис, 1864, № 12601);
Він був добрий стельмах, робив панам і селянам вози, борони, плуги та рала (Н.-Лев., II, 1956, 268);
Василь був добрим майстром (Кучер, Засвіт. вогні, 1947, 63);
// Який користується повагою, шаною.
Всі мали його [мідника] за чесного чоловіка та доброго робітника (Коцюб., III, 1956, 8);
// Розумно вихований, увічливий, працьовитий.
Доброму сину не збирай, а ледачому не оставляй (Номис, 1864, № 9289).
◊ До́брий ро́зум —-дотримання певних норм, традицій у поведінці та обдуманість у діях і вчинках.
— Заберу обойко до себе на коліна та почну на добрий розум навчати (Вовчок, І, 1955, 274);
Пора вже мені добрий розум вернуть, Дурниці свої забувати (Л. Укр., IV, 1954, 103);
У (в) до́брі ру́ки, із сл. дістатися, потрапити і т.ін. — до розумної, дбайливої, надійної людини.
Вони так зраділи, одібравши книжки, ..і я ще більше запевнився, що книжки дістались у добрі руки (Коцюб., III, 1956, 122).
5. Який має позитивні якості або властивості, що відповідають поставленим вимогам, задовольняють їх (про предмети, тварини, рослини і т. ін.).
Жупан на ньому добрий, рукава з вильотами (Кв.-Осн., II, 1956, 240);
За що ж тебе, світе-брате, В своїй добрій, теплій хаті Оковано, омурано..? (Шевч., II, 1953, 344);
Жито було справді добре: колоски товсті, довгі (Мирний, II, 1954, 163);
До шелюгів дорога була добра, піщана (Головко, II, 1957, 79);
Щорс любив верхову їзду і добрих коней (Довж., І, 1958, 151);
// Вигідний, зручний для роботи, влаштування яких-небудь справ, заробітку.
— А добуду року, то, може, дасть мені господь, що добре місце натраплю собі (Вовчок, І, 1955, 20);
Плавні були добрим місцем до схованки краденого (Коцюб., І, 1955, 375).
До́бре нами́сто — дороге коралове намисто.
Ой надіну я сережки І добре намисто (Шевч., II, 1953, 128).
6. Значний щодо розміру, обсягу, кількості і т. ін.
— Як ти його заробиш більш? — сказав Трохим. — Адже і тут плата добра (Кв.-Осн., II, 1956, 405);
[Голос Романюка:] Піди в льох і принеси добрий глек квасу… (Корн., II, 1955, 192);
Кульгавий стрибнув, і в його зубах лишився добрий клапоть Куксиної штанини (Донч., І, 1956, 70);
// Кращий від звичайного, багатий, великий, високий.
Де дружна ланка, там добрий урожай (Укр.. присл.., 1955, 360);
// Який повністю забезпечує потребу в чому-небудь.
Гуляє вітер по полях, Несе дощі ласкаві й добрі (Рильський, III, 1961, 102);
// Помітно виражений, гострий (про апетит, зір, слух і т. ін.).
Сьогодні Ремо мав добрий апетит (Досв., Гюлле, 1961, 40);
// Дуже розвинений.
[Парвус:] Добре, хто має добру пам’ять! (Л. Укр., II, 1951, 425);
// Значний щодо ступеня вияву, сили.
— Даймо йому доброї прочуханки, щоб пам’ятав до нових віників, — загукали бурлаки (Н.-Лев., II, 1956, 202);
Якщо навіть доброго потиличника відважить, і то не біда — йому все можна (Руд., Остання шабля, 1959, 16).
◊ До́бра ніч — пізня ніч.
Отець і син уже в добру ніч зайшли додому (Фр., VIII, 1952, 134);
До́брий обі́д; До́брі обі́ди— останні години обідньої пори.
До волості привезли Гандзюків під добрі обіди (Кос., Новели, 1962, 192);
До́брий смак ма́ти (ви́робити і т. ін.) — уміти, навчитися розбиратися в чому-не-будь, розуміти те, що не кожен розуміє.
Має [мати] добрий смак, благородні погляди, любить літературу і штуку (Коцюб., III, 1956, 286).
7. Гідний шани, похвали; незаплямований.
Знов ображений упоминається за своє добре ім’я (Фр., VIII, 1952, 15);
В пошані, у добрій славі Бардадим на весь район (Гонч., Вибр., 1959, 350).
8. Те саме, що смачни́й.
— Були в мене в торбинці і два калачі пшеничні плетені, і пляшка вина доброго (Федьк., Буковина, 1950, 121);
Замішуючи тісто, вона додала в нього доброї сметани, розбила півдесятка яєць (Минко, Моя Минківка, 1962, 75).
9. розм. Уживається для підкреслення важливості, значності кількісного визначення міри часу, простору.
Проминуло доброї півгодини (Коцюб., І, 1955, 254);
До міста нам лишалось ще добрих півста кілометрів (Смолич, III, 1959, 441);
Кузьмичеві здавалося, що сотник не буде ні спати, ні їсти на протязі доброго тижня (Руд., Вітер.., 1958, 368);
Важко йому — за плечима добрих п’ять десятків літ (Чаб., Балкан, весна, 1960, 373).
◊ З до́брого ди́ва див. ди́во;
З до́брої (по до́брій) во́лі див. во́ля;
Чого́ до́брого, у знач. вставн. сл. — уживається для вираження припущення, що може бути небажаний наслідок; може статися, можливо.
— Шкода тільки, що не жениться [Чіпка]… чого доброго, розволочиться, розледачіє (Мирний, II, 1954, 217).
Значення в інших словниках
- добрий — (який виявляє доброту) хороший, гарний, славний, лагідний, розм.: добрячий, лепський, (з чуйністю) добросердий, сердечний, (не чинить злого) незлий, незлобивий, діал. файний, в знач. ім. добряк, добряга// хоч у вухо вбгай, хоч до рани прикладай. Словник синонімів Полюги
- добрий — до́брий прикметник Орфографічний словник української мови
- добрий — Не злий, не лихий, непоганий, кн. позитивний; (хто) приязний, чуйний, привітний, ДОБРОТЛИВИЙ, ласкавий, щирий, з доброю душею, доброзичливий, людяний, (не скупий) щедрий, добродійний; (- слово) прихильний, співчутливий; (- раду) корисний, потрібний... Словник синонімів Караванського
- добрий — -а, -е. 1》 Який доброзичливо, приязно, чуйно ставиться до людей; доброзичливий; прот. лихий, поганий. || до кого і без додатка. Привітний, лагідний у взаєминах. || у знач. ім. добрий, -рого, ч. Той, хто доброзичливо, приязно, чуйно ставиться до людей. Великий тлумачний словник сучасної мови
- добрий — добрий : ◊ відда́ти в до́брі ру́ки віддати надійній, порядній людині (ср, ст) ◊ добрий до секре́ту надійний (ст): Пізніше переконалися, що я був “добрий до секрету”... Лексикон львівський: поважно і на жарт
- добрий — В добрім житті кучері в’ються, а в поганім січуться. При добробуті людина гарно виглядає, а в злиднях — погано. Добра дівка, як старости йдуть, тоді хату мете. Жарт з лінивої дівчини. Добрий борщик, та поганий горщик. Жарт про несмачний борщ. Приповідки або українсько-народня філософія
- Добрий — див. Бог Словник синонімів Вусика
- добрий — влеті́ти в (до́бру) копі́йку кому і без додатка. Дорого коштувати, обійтися кому-небудь. Що, якби спорудити високу трубу за півкілометра від шахти, серед зеленого масиву?..— Це влетить в копійку,— перебив Арчіля Беззуб’як (П. Інгульський). Фразеологічний словник української мови
- добрий — БАГА́ТИЙ (про урожай, улов і т. ін.), ВЕЛИ́КИЙ, ДО́БРИЙ, ЩЕ́ДРИЙ підсил., ЩЕДРО́ТНИЙ підсил. розм.; РЯСНИЙ (про урожай). Пливуть додому рибаки, везуть улов багатий (Н. Словник синонімів української мови
- добрий — До́брий, -ра, -ре Правописний словник Голоскевича (1929 р.)