дорога

ДОРО́ГА, и, ж.

1. Смуга землі, по якій їздять і ходять.

А дівчина При самій дорозі Недалеко коло мене Плоскінь вибирала (Шевч., II, 1953, 21);

Іван стояв на дорозі, дивився їй услід (Шиян, Переможці, 1950, 38);

// Штучно створений засіб для пересування, сполучення і т. ін.

За сахарнею здоровий двір був закиданий сажнями дров: звідтіль тяглась залізна дорога до заводів (Н.-Лев., II, 1956, 207);

Якось його.. лиха година занесла на ожеред соломи, звідки солому подавали підвісною дорогою до корівника (Вишня, II, 1956, 89);

// Смуга, що лишається як слід після руху кого-, чого-небудь.

Корабель наш розрізує воду — І дорога блакитна перлиста Зостається широка за нами (Л. Укр., І, 1951, 17);

*Образно. Став перед нами острів із моря.. А місяць вимостив золотом дорогу до нього (Коцюб., II, 1955, 302).

◊ Бу́ти на бо́жій (оста́нній) доро́зі — бути при смерті.

Позвав [Наум] панотця, той аж здивувавсь, що така здорова дівка у три дні, як занедужала, а вже й на божій дорозі (Кв.-Осн., II, 1956, 84);

Бувши на останній дорозі і не маючи жодного.. приятеля, котрому довіряв би більше, ніж Джакомінові, приручив йому дівчинку свою, ..років десяти (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 326);

Вибива́тися (ви́битися) на [широ́ку] доро́гу — після довгих шукань, невдач забезпечувати собі помітне місце в суспільстві.

Тюрма лишилася десь позаду, як брудна помийна яма, яку довелося мені перейти вбрід, щоб вибитися на широку дорогу (Кол., На фронті.., 1959, 132);

Забува́ти (забу́ти) доро́гу див. забува́ти;

Зав’яза́ти доро́гу див. зав’яза́ти;

Зійти́ з рі́вної доро́ги — почати вести ненормальне життя; збочити.

Він уболівав тепер за своїх, ковалівських, щоб не дати їм знову зійти з рівної дороги (Кучер, Трудна любов, 1960, 266);

Обмина́ти (обхо́дити) деся́тою доро́гою — не заходити куди-небудь, не зустрічатися з кимось.

З того часу ресторани обминав [Боровий] десятою дорогою (Грим., Незакінч. роман, 1962, 151);

Її й діти боялись, як вогню, сусіди вже і ті обходять десятою дорогою (Збан., Єдина, 1959, 142);

Перейти́ доро́гу — захопити, зробити те, на що розраховував інший.

— Нашому малому хтось дорогу перейшов!.. (Ю. Янов., II, 1958, 417);

Проводжа́ти (провести́) в оста́нню (дале́ку) доро́гу кого — ховати кого-небудь.

Коли найближчих, найдорожчих ми В останню проводжаємо дорогу, — Над нами мав скорбними крильми Шопенів марш (Рильський, Дал. небосхили, 1959, 63);

Ска́тертю доро́га — уживається при потребі показати, висловити тому, хто йде, їде і т. ін., що за ним не дуже жалкують і без нього обійдуться.

— Петруся нашого спитати, — хитнув [Артем] головою на перегородку, — і той знає, що до чого. А він… — Скатертю дорога! — каже. Ви бачили! (Головко, II, 1957, 447);

Стоя́ти (ста́ти) на доро́зі; Попере́к доро́ги стоя́ти (ста́ти) — бути перешкодою комусь у досягненні чого-небудь.

[Батура:] Я випадково став їм на дорозі… Треба зійти… (Корн., II, 1955, 250);

— То, може, ти хочеш задля своєї шкури їм [страйкарям] поперек дороги стати? (Мур., Бук. повість, 1959, 23).

2. Місце для проходу, проїзду.

Сплетені вусиками лози запиняють йому дорогу (Коцюб., І, 1955, 206);

Всі з острахом одхилялись од нього й давали дорогу (Головко, II, 1957, 133);

// перен. Доступ куди-небудь, можливість потрапити куди-небудь.

Куди його послати, то найде дорогу (Вовчок, І, 1955, 346);

Місто взято, цар в полоні. Що за славна перемога! От тепер уже одкрита Всім у рідний край дорога (Л. Укр., І, 1951, 377);

Мені хочеться так підібрати акторів, дати їм такі ролі, щоб їм найменше довелося пробивати дорогу до вашого серця (Довж., III, 1960, 221).

◊ Заказа́ти доро́гу — закрити доступ кому-небудь кудись.

Макуха запевняв, що боятись нема чого, що це свої місця, куди німчура й ноги не суне. Одного разу наскочили, так їм до третіх віників заказали сюди дорогу (Ю. Бедзик, Полки.., 1959,119);

Заступа́ти (заступи́ти) доро́гу [у життя́] кому, перед ким — ставати перешкодою на життєвому шляху кому-небудь.

Ніхто зараз не може перед нею заступити дорогу у життя (Коз., Сальвія, 1959, 192);

Пробива́ти (проби́ти) собі́ доро́гу — добиватися успіхів у бажаній справі.

3. Перебування в русі (йдучи або їдучи куди-небудь).

Остап і Соломія були стомлені дорогою (Коцюб., І, 1955, 353);

Вона заходилась збирати чоловіка в дорогу (Збан., Переджнив’я, 1960, 276).

4. у знач. присл. доро́гою. Під час руху, подорожування куди-небудь.

Довідавшись дорогою від хлопчика.., що Шакули померли, він, зітхнувши, промовив: — Прости їм, господи (Коцюб., І, 1955, 449).

5. Правильний напрямок для руху кого-небудь.

Шлях у місто мені вже знайомий був, — кілька раз з дядьком та з дядиною їздили у ярмарок: нічого було питати дороги (Мирний, І, 1954, 73);

// перен. Напрямок діяльності, шлях розвитку.

— Ти знайшов собі дорогу, Ти знайшов собі мету, Але нам ніщо вважати Ту дорогу за святу (Фр., XIII, 1954, 360);

Леся Українка була геніальною поетесою, вона йшла своєю власною дорогою, але Шевченко завжди для неї залишався високим зразком самовідданого служіння народові (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 635);

Спільна дорога у всіх [дівчат], та окремий у кожної шлях (Рильський, Орл. сім’я, 1955, 5).

Вихо́дити (ви́йти) на ві́рну доро́гу — ставати на правильний шлях у своїй діяльності.

Ледве вийшовши з тупика на вірну дорогу, я знов пішов назад (Моє життя в мист., 1955, 56);

По доро́зі:

а) в одному напрямку з ким-небудь.

— Сідай, дівчино, на мій віз, я підвезу тебе до Ланів, мені по дорозі! (Вовчок, І, 1955, 351);

б) попутно, мимохідь.

Гостювала [дочка знайомих] в Журбівці в тьоті, що за лікарем.. Та оце по дорозі й до нас заїхали [з братом] (Головко, II, 1957, 248);

в) разом ідучи, їдучи.

Дядько Гордій про лист згадав, що казав ото Давид по дорозі, але Зінька цього вже не чула (Головко, II, 1957,173);

Пока́зувати (показа́ти) доро́гу [да́лі] — не погоджуватися з чим-небудь, не задовольняти прохання кого-небудь.

На що вже Нестір був майстер проситися, але і йому раз у раз показували дорогу далі (Гончар, Таврія.., 1957, 17);

Туди́ й доро́га кому — хто-небудь того й заслуговує, не вартий співчуття.

Вона сиділа, сиділа, та як крикне на мене: — Вішайся, дурна бабо! Туди тобі й дорога! І пальцем не поворухну! (Ю. Янов., І, 1954, 59).