завертати

ЗАВЕРТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАВЕРНУ́ТИ, ерну́, е́рнеш, док.

1. неперех. Змінювати напрямок руху, робити поворот.

Машина мчить якимись завулками, круто завертає на кожному розі (Кучер, Чорноморці, 1956, 402);

Марта постояла трохи, а тоді завернула вліворуч і почала збігати в балку (Гр., І, 1963, 409);

Ми завернули у вузеньку вуличку (Вол., Сади.., 1950, 13);

Текля з Юрою завернули за ріг (Смолич, II, 1958, 39).

2. неперех., розм. Заходити, заїжджати куди-небудь, до кого-небудь, повертаючи з дороги.

— Моя хата скраю.. Завертайте туди, хлопці, не минайте мене! (Н.-Лев., І, 1956, 97);

Не сором тепер і Грицькові водитись з Чіпкою, і він ще частіше став завертати до товариша дитячих літ (Мирний, І, 1949, 364);

Машина завертає в ліс, зупиняється під сухим сучкуватим дубом (Руд., Остання шабля, 1959, 49);

По дорозі додому Платон завернув до клубу (Зар., На.. світі, 1967, 101);

*Образно. Чимало літ перевернулось, Води чимало утекло, І в хутір лихо завернуло, І сльоз чимало принесло (Шевч., І, 1951, 316).

3. неперех. Мати, утворювати згин, вигин, поворот, бути розташованим не по прямій лінії.

Хижі тяглись півколом, що починалось біля Дніпра, завертало до лісу і знову виходило до Дніпра (Скл., Святослав, 1959, 11);

Дорога в цім місці круто завертала праворуч (Мур., Бук. повість, 1959, 25);

Зараз карниз заверне ліворуч, і тоді за виступом скелі сховається з очей зелене лоно затоки (Донч., II, 1956, 283).

4. перех. Спрямовувати рух кого-, чого-небудь в інший бік, назад і т. ін.

— Товариш з Франції? Знав маму? — вражено питає Шешеня і раптом круто завертає коня (Ю. Янов., IV, 1959, 79);

Він завернув назад підводу і, ставши на воза, чвалом погнав її назад до села (Тют., Вир, 1964, 272);

// Наказувати, примушувати або радити, просити повернутися назад.

І на тихому Дунаю Нас перебігають Товариші-запорожці І в Січ завертають (Шевч., І, 1951, 288);

Грицько гукав, завертав, кликав. Вона нічого того не чула, була вже далеко (Мирний. І, 1949, 413);

Завертати гарячих кавалеристів було пізно (Смолич, V, 1959, 656);

Лукія боялась, що її наздоженуть графські слуги й завернуть (Донч., III, 1956, 72);

— А, лишенько! Ну, куди ви голісінькі? — завернула їх [дітей] мати (Головко, II, 1957, 120);

*Образно. Двадцять довгих літ минуло відтоді, як Василь Чупер поїхав з Либохори. Навіть піснею Лукія не заверне тих років до себе в гості (Чорн., Пісні.., 1958, 4);

// Повертати, зганяти до табуна, череди, не давати відходити за межі пасовиська і т. ін.

— Ой ходжу я по толоці, коні завертаю, Таки тебе, молоденьку, все на думці маю (Чуб.,У, 1874, 76);

— Я мусив завертати вівці , бо Марійка була старша (Стеф., І, 1949, 101);

— Хлопці полягали спати на толоці, а мене заставили скот завертати (Тют., Вир, 1964, 30);

// розм. Віддавати назад що-небудь надіслане, передане.

«Зоря» має чимало моїх віршів і дещо з прози, але нічого не друкує, хоч і назад не завертає (Л. Укр., V, 1956, 42).

5. перех, Круто повертати назад (голову, руки).

Всі знають у Медвині про задавнену зненависть між Ярошами і Плачиндами. Навіть у церкві не ставали поруч Дорохтей і Іван, а зустрінуться, бувало, то голови завертають аж за плечі (Стельмах, І, 1962, 237);

Іван Антонович метко вивернувся, ухопив Боженка за плечі і ловко завернув йому руки за спину (Смолич, Мир.., 1958, 67).

◊ Глузд за ро́зум заверну́в див. глузд;

Заверта́ти (заверну́ти) го́лову кому: а) те само, що Закру́чувати го́лову ( див. голова́).

Лиш дівчатам голови завертати вміє [Бронислав] (Фр., IV, 1950, 258);

Підсідає [поліцай] до мене і завертає мені голову балаканням о своїй всемогутності (Хотк., II, 1966, 423);

б) наморочити.

Як при кожній жінці, так і при ній пристрасть завертала йому голову (Март., Тв., 1954, 257).

6. перех. і неперех., розм. Спрямовувати розмову у певний бік, на певну тему.

Дуже мені не хотілося найматися до цього Косована. Стою, мовчу, а він своє завертає: «Грошима, каже, багато не обіцяю, але їстимеш добре» (Мур., Бук. повість, 1959, 10);

Зрозумів [Рябокінь], що сказав не те,..і знову завернув про чепурух, про вдачу українських жінок (Речм., Весн. грози, 1961, 7);

// фам. Висловлюватися якось незвичайно.

Конопельський вирішив зовсім доконати Миколу своєю ученістю: —Живучи в суспільстві, шановний, — не можна бути вільним від суспільства. Ну й завернув! Микола аж головою покрутив (Збан., Курил. о-ви, 1963, 102).

7. перех., рідко. Те саме, що загорта́ти 1.

Завернули його у тую рогожу Та й спустили Івана У ту яму глибокую На високій могилі (Шевч., II, 1953. 142);

У кожух ніжки холодні Заверну вгорі і знизу (Щог., Поезії, 1958, 254).