завертати

ЗАХО́ДИТИ (приходити куди-небудь, до кого-небудь ненадовго, мимохідь), ЗАБІГА́ТИ розм., ЗАВЕРТА́ТИ розм., ЗАСКА́КУВАТИ розм., ЗАЛІТА́ТИ розм., ЗАНИ́КУВАТИ діал. — Док.: зайти́, забі́гти, заверну́ти, заско́чити, залеті́ти, зани́кнути. День у день, вечір у вечір заходить він до своїх родичів; з тобою поговорить, дітей приголубить; хоч на годинку забіжить і твою душу наче сонцем освітить (П. Куліш); В поміщицьких садибах, куди Юрій завертав, щоб погодувати коня,.. господарів уже не заставав (П. Кочура); Після монастиря медвинці з тиждень прожили в тривожних нахололих лісах, зрідка по ночах заскакуючи в село (М. Стельмах); — Нікого тут нема?.. — Зараз — ані лялечки! Але, буває, червоні козаки залітають на хутір: то поїсти, то вівса.. для коней взяти (М. Стельмах). — Пор. вбіга́ти, 1. відві́дувати, наві́датися.

ПОВЕРТА́ТИ (змінювати напрямок свого руху, робити поворот), ЗВЕРТА́ТИ, ВЕРНУ́ТИ, БРА́ТИ розм., ЗАБИРА́ТИ розм., СКРУ́ЧУВАТИ розм., ВОРОЧА́ТИ діал.; ПІДВЕРТА́ТИ, ЗАВЕРТА́ТИ розм., ПРИВЕРТА́ТИ розм. (підходячи, під'їжджаючи до когось, чогось); ПОВЕРТА́ТИСЯ, ОБЕРТА́ТИСЯ (в інший, протилежний бік). — Док.: поверну́ти, зверну́ти, верну́ти, узя́ти (взя́ти), скрути́ти, підверну́ти, заверну́ти, приверну́ти, поверну́тися, оберну́тися. Я повертаю в зелений ряд огородини та птиці (І. Нечуй-Левицький); Саме тут Данилові було звертати до вітряка (А. Головко); — Та куди ти, чортяка б тебе взяла, вернеш? — розлючено гримнув дядько і щосили смикнув віжками (О. Досвітній); — Як увійдеш, бери направо, третя кімната (А. Хижняк); Катер у супроводі міноносця, не доходячи молу, почав забирати ліворуч (П. Панч); Стефа бере Дарку під руку і вони скручують зразу праворуч до парку (Ірина Вільде); (Химка:) Коли так, то я й піду від вас.. (Іван:) Ні, ні... стій... не ходи. Ворочай назад! (Панас Мирний); Підвернувши до ґанку, він ледве зсунувся з мокрої конячини, геть знеможений (Я. Баш); Було, кажуть, на цьому місці велике село, що робило списи запорожцям. І коли мандрували козаки на Січ, то завертали сюди, щоб запастися списами (О. Гончар); Заходить сонце. Чумаки привертають до гіллястого дуба, запалюють огонь (В. Самійленко); Він повернувся, він мусив повернутися в протилежний бік і тихо посунув геть (В. Підмогильний); (Прісцілла:) Я піду! (Іде, але обертається, припиняючись на ході) (Леся Українка).

ПОВЕРТА́ТИСЯ (іти, їхати і т. ін. назад звідкись), ВЕРТА́ТИСЯ, ПОВЕРТА́ТИ розм., ВЕРТА́ТИ розм., ЗАВЕРТА́ТИ розм., ЗАВЕРТА́ТИСЯ розм., ЗВЕРТА́ТИ заст. — Док.: поверну́тися, верну́тися, поверну́ти, верну́ти, заверну́ти, заверну́тися, зверну́ти. Повертався я з чужини, Гадав всю дорогу, Як матусю ріднесеньку Стріну край порогу (П. Грабовський); Ми ще повернемось бодай — ногами вперед, але: не мертві, але: не переможені, але: безсмертні (В. Стус); Вона в той час сподівалась брата й догадувалась, що то брат вертається додому (І. Нечуй-Левицький); Він знову повертав на Україну. Була весна 1845 року (О. Іваненко); Вертала (Інна) електричкою уже надвечір (В. Дрозд); Як примандрували до зеленого бору: "От тепер, дівчино, завертайсь додому!" (пісня); (Гурт:) Пошли ж тобі, Боже, Найщасливіший путь, Щоб благополучно і додому звернуть (М. Кропивницький).