зарипіти

ЗАРИПІ́ТИ, плю́, пи́ш; мн. зарипля́ть; док., без додатка і чим, рідко що. Почати рипіти, видавати, утворювати низькі скрипучі звуки.

Зарипіли старі важкі двері й одчинились (Н.-Лев., IV, 1956, 283);

Панночка, одягаючись, так зашелестіла і зарипіла шовками, що нерви мої не витримали сього прикрого для мене шелесту, і я вийшла й собі слідом за бабусею (Л. Укр., III, 1952, 603);

Одразу коло дверей зарипіла гармошка (Вас., І, 1959, 315);

Весь батальйон гойднувся, зарипів чобітьми і в одну мить подався на правий фланг (Кучер, Чорноморці, 1956, 539);

// безос.

На пожежній вежі раптом загриміло, зарипіло, загуло, і тоді один по одному ..полинули в темінь ночі повільні, затруднені, хворі удари (Смолич, II, 1958, 89);

// розм. Заговорити або заспівати низьким скрипучим голосом.

Хор знов зарипів «Многая літа» (Фр., II, 1950, 372);

— У вас мама є? — запитала дівчина-галка. — Мама є і сестричка малесенька, — зарипів я (Ю. Янов., II, 1958, 70).