1. Словник української мови в 11 томах

звінчаний

ЗВІ́НЧАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до звінча́ти.

Хоч заручена, аби не звінчана (Номис, 1864, № 8984);

// зві́нчано, безос. присудк. сл.

У Чорному Яру либонь їх [Йосипа з Параскою] звінчано (Мирний, IV, 1955, 40).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. звінчаний — зві́нчаний дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. звінчаний — -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до звінчати. || звінчано, безос. присудк. сл. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. звінчаний — Зві́нчаний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)