колос
КО́ЛОС, ч.
1. род. а. Суцвіття більшості злаків і деяких інших рослин, у якому квітки розміщені вздовж стрижня.
Колос колосу киває. Колос колосу співає. Ніби скрізь гуде бджола (Черн., Поезії, 1959, 178);
По один-однісінький колос цієї пшениці люди приїздили до батька з-під самого Херсона! (Ю. Янов., II, 1954. 118);
*У порівн. Люди живосилом відірвали Мар’яна від дружини, щось говорили йому, втішали, а він, заплющивши повіки,трусився і гнувся в риданні, мов колос в росі (Стельмах, І, 1962, 169).
Ко́лос у ко́лос — про однаково великі, рясні або густі рівні колоски.
Надійшли жнива, достигла Василева пшениця — така гарна, колос у колос! (Вовчок, І, 1955, 82).
2. род. у. Те саме, що коло́сся.
Жито колосом аж об плечі черкається (Н.-Лев., III, 1956, 326);
Ще твої широкі ниви, буйні колосом поля не були такі щасливі, як під зорями Кремля (Гонч., Вибр., 1959, 113);
*Образно. Гарний соловей голосом, а колгосп колосом (Укр.. присл.., 1955, 373).
КОЛО́С, а, ч.
1. заст. Статуя, колона, обеліск величезних розмірів.
Мій провідник обіруч хопив сокиру і вдарив нею в чорний п’єдестал. Захиталася величезна будівля, затремтів до самого вершка і кам’яний колос (Фр., II, 1950, 97).
Коло́с Родо́ський — мідна статуя давньогрецького бога сонця Геліоса висотою біля 70 м, поставлена на о. Родосі; зруйнована землетрусом у 227 р. до н. е.
*У порівн. На середину зали вийшло чоловік п’ять студентів і між ними, як колос Родоський, Воздвиженський (Н.-Лев., І, 1956, 365).
2. перен. Про кого-, що-небудь виняткове своєю величиною або важливістю.
Се був хлопиця величезного росту, плечі як двері, руки як лопати, правдивий колос (Фр., III, 1950, 225).
◊ Ко́лос на гли́няних нога́х — про щось зовні величне, а насправді слабе, готове зруйнуватися.
Значення в інших словниках
- Колос — Ко́лос прізвище * Жіночі прізвища цього типу як в однині, так і в множині не змінюються. Орфографічний словник української мови
- колос — див. ВЕЛЕТЕНЬ. Словник синонімів Караванського
- колос — див. високий Словник синонімів Вусика
- колос — I [колос] -са, м. (на) -с'і, мн. -сие, -с'іў (колосок) і -су, м. (на) -с'і (колосся) II [колос] -са, м. (на) -сов'і/-с'і, мн. -сие, -с'іў (велетень) Орфоепічний словник української мови
- колос — I кол`ос-а, ч. 1》 заст. Статуя, колона, обеліск величезних розмірів. Колос Родоський. 2》 перен. Про кого-, що-небудь виняткове своєю величиною або важливістю. Колос на глиняних ногах — про щось зовні величне, а насправді слабе, готове зруйнуватися. Великий тлумачний словник сучасної мови
- колос — 1. велетень, див. гігант 2. це пшениці Словник чужослів Павло Штепа
- колос — КО́ЛОС, ч. 1. род. а. Суцвіття більшості злаків і деяких інших рослин, в якому квітки розміщені вздовж стрижня. Зінько йде за плугом, руки на чепігах, і радісно йому розкривати землянеє лоно, щоб кинути в його золотеє зерно... Словник української мови у 20 томах
- колос — Колос повний до землі гнеться, а порожний у гору пнеться. Солідний чоловік тихий та смирний, а дурень гордиться та хвалиться. Пустив голос попід колос. Співаючи жнуть. Хлібороби на Вкраїні жали серпами. Приповідки або українсько-народня філософія
- колос — коло́с (грец. κολοσσός) 1. Мідна статуя давньогрецького бога сонця Геліоса, встановлена в 280 р. до н. е. в гавані о. Родос. 2. Переносно – предмет, створіння надзвичайно великого розміру. Словник іншомовних слів Мельничука
- колос — див. суцвіття Універсальний словник-енциклопедія
- колос — КО́ЛОС (суцвіття більшості злаків), КОЛОСО́К, КОЛОСИ́НА розм. Колос колосу киває, Колос колосу співає (М. Чернявський); Які здоровецькі колоски! І яка їх сила! Як їх густо та рясно! Колосок черкається об колосок. Словник синонімів української мови
- колос — Коло́с, -ло́са; коло́си, -сів, -сам (гр., велетень) ко́лос, -са (одного) і -су (колосся) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- колос — (грец. — велика статуя) Скульптура величезних розмірів або грандіозний архітектурний монумент. Архітектура і монументальне мистецтво
- колос — Колос, -су м. 1) Колось. Колос повний гнеться до землі, а пустий догори стирчить. Ном. № 2472. Шумить золотим колосом пшениця. Левиц. І. 77. 2) Часть косы (орудія), находящаяся передъ ея концомъ, носкомъ. Шух. І. 169. ум. колосо́к. Словник української мови Грінченка