ладний

ЛА́ДНИЙ¹, а, е, розм.

1. Те саме, що га́рний 1; красивий (про зовнішні ознаки).

Прибігаю до криниці,— беруть воду молодиці,— беруть воду, дають пити, не жаль ладну зачепити (Чуб., V, 1874, 143);

Оглянувши Мотронку, Милорадович похвалив її: — Дуже ладна дівчина (Бурл., О. Вересай, 1959, 42);

// Сонячний, погідний.

— Ладний деньок буде завтра,— промовила Лесиха (Фр., І, 1955, 63);

// Який заслуговує схвалення; добрий, слушний.

— Управа каже, щоб на курси учителям грошви дали. — То й дать.. Се діло ладне (Мирний, І, 1955, 289).

2. Добре, вдало, акуратно зроблений, виконаний.

Була се дівчина. Мужицький ладни й вкривав ї [її] стрій (Фр., XIII, 1954, 53);

— Ладна робота! Ти у мене, Матвію, на всі руки майстер (Цюпа, Назустріч.., 1958. 388);

// Вдало, зі смаком підібраний.

— Син говорив мені, що у вас ладна бібліотека (Кол., Терен.., 1959, 47).

3. Діловитий (у 1 знач.), вправний ( див. впра́вний²).

Ладний господар.

4. Пройнятий доброзичливістю, приязню, ласкою; лагідний, ніжний.

— Так я тобі й повірю. Всі ви майстри на ладні слова (Чаб., Тече вода.., 1961, 11).

5. Злагоджений, гармонійний (у 2 знач.).

Потоцький любував з пригорку за ладним, огрядним рухом могутньої піхоти (Стар., Облога.., 1961, 37);

З вікон аудиторій університету.. звучав ладний, суголосний хор юних голосів (Смолич, Мир.., 1958, 70).

ЛА́ДНИЙ², ла́ден, дна, дне, на що, до чого або з інфін., присудк. сл. Схильний, охочий що-небудь робити.

Дівчата, ладні на такі штуки, побігли на город і принесли два здорові гарбузи (Н.-Лев., III, 1956, 25);

Пораділи [учні], що вчителька самих у хаті лишила, то зараз і хату ладні перевернути! (Вас., І, 1959, 121);

Ладний був до господарства її Стефан. Мав золоті руки (Чорн., Визвол. земля, 1950, 10);

// Готовий до певних учинків; згоден на певну дію, стан.

Чи відомий вам такий психічний стан, коли за один рідний згук, один образ рідний ладен буваєш заплатити роками життя? (Коцюб., І, 1955, 177);

Ремінець муляв худе рамено молодого інженера, але він заради друга ладен був знести і не такі страждання (Дмит., Наречена, 1959, 155).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. ладний — ла́дний 1 прикметник гарний розм. ла́дний 2 прикметник схильний, готовий до чогось присудкове слово Орфографічний словник української мови
  2. ладний — (зовні) гарний; (день) соняшний, погожий, погідний; (- діло) добрий; (майстер) вправний; (голос) гармонійний; (рух) злагоджений; (на що) ЛАДЕН, охочий, згодний, готовий, схильний, здібний. Словник синонімів Караванського
  3. ладний — див. вродливий Словник синонімів Вусика
  4. ладний — I -а, -е, розм. 1》 Те саме, що гарний 1); красивий (про зовнішні ознаки). || Сонячний, погідний. || Який заслуговує схвалення; добрий, слушний. 2》 Добре, вдало, акуратно зроблений, виконаний. || Вдало, зі смаком підібраний. 3》 Діловитий (у 1 знач. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. ладний — ЛА́ДНИЙ¹, а, е, розм. 1. Те саме, що га́рний 1; красивий (про зовнішні ознаки). Прибігаю до криниці, – беруть воду молодиці, – беруть воду, дають пити, не жаль ладну зачепити (П. Словник української мови у 20 томах
  6. ладний — ла́дний I.1, гарний, добрий (ст) 2. значний, великий (про відстань)(ст): До церкви ходив на Клепарів. Ішов на сьому рано. Ішов Янівською уздовж плота аж до костела св. Анни, а потім наліво, Клепарівською аж до церкви. Лексикон львівський: поважно і на жарт
  7. ладний — ла́дний (ла́ден, гото́вий і т. ін.) (три́чі) провали́тися крізь зе́млю. Виникає бажання у когось якомога швидше звідкись зникнути (через сором, ніяковість і т. ін.); дуже незручно, неприємно комусь. Фразеологічний словник української мови
  8. ладний — ГА́РНИЙ (про людину, її риси — який відзначається красою), КРАСИ́ВИЙ, ВРОДЛИ́ВИЙ (УРОДЛИ́ВИЙ), ХОРО́ШИЙ, СЛА́ВНИЙ, ЛА́ДНИЙ, ДОЛА́ДНИЙ, КРА́СНИЙ (КРА́СЕН) фольк., ГО́ЖИЙ (ГОЖ) фольк., ПРИГО́ЖИЙ фольк., ЛО́ВКИЙ розм., КРАСОВИ́ТИЙ розм., БЛАГОЛІ́ПНИЙ книжн. Словник синонімів української мови
  9. ладний — Ла́дний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)