люлька

ЛЮ́ЛЬКА¹, и, ж. Приладдя для куріння, що складається з мундштука і чашечки для накладання тютюну.

Мені з жінкою не возиться, А тютюн та люлька Козаку в дорозі Знадобиться! (Сто пісень.., 1946, 223);

Сів [москаль] на окопі та й почав насипати тютюну в люльку (Н.-Лев., І, 1956, 71);

Вихопив жаринку з багаття Лесь Якубенко і пальцем затовк її в люльку (Стельмах, І, 1962, 504);

*У порівн. На другому кінці столу вже підводиться висохлий, як люлька, чабан Горпищенко з міцним гранчастим келешком у руці (Гончар, Тронка, 1963, 142);

// Таке приладдя з запаленим тютюном, що димить.

Лежить [Опанас] у садку під грушею, люльку пихкає (Вовчок, І, 1955, 23);

Синій димок од люльки тонесенькою спіраллю розправляється і знову звивається вгорі в маленьку сіро-голубу хмарку (Кол., На фронті.., 1959, 30).

Лю́лька ми́ру див. мир¹;

Смокта́ти лю́льку див. смокта́ти;

Тягти́ лю́льку див. тягти́.

ЛЮ́ЛЬКА², и, ж.

1. Те саме, що коли́ска 1.

Ще лихо в люльці б собі спало (Шевч., II, 1953, 443);

Все світле, святе — нам кохати. Не в люльці його колихати, а в спільній роботі (Тич., До молоді.., 1959, 24).

2. Висячий поміст з бортами для піднімання інструменту, матеріалів, а також для праці вгорі.

Люлька для піднімання людей повинна бути так збудована, щоб виключалась можливість падіння з неї людей або матеріалів (Сіль. лінії електропередачі, 1956, 137).

3. Те саме, що коля́ска 2.

Їхали по двоє [в мотоциклі], один — за рулем, другий — у люльці (Тют., Вир, 1964, 399).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

люлька

Значення в інших словниках