мало

МА́ЛО, присл.

1. У невеликій кількості; небагато.

Хто багато говорить, той мало творить (Номис, 1864, № 12880);

[З лівого боку:] Довго балакав, та мало сказав!.. (Кроп., IV, 1959, 88);

// У незначній мірі.

Стародавній фонтан постраждав мало, але він з тої ночі засох, наче виплакав сльози над чужим горем (Коцюб., II, 1955, 403);

Вечоріло, і пожежі над містом, мало помітні вдень, тепер наче розбухали (Гончар, III, 1959, 242);

// рідко. Недовго, нетривалий час.

Пішов би я в Україну.. Там би я спочив хоч мало (Шевч., II, 1953, 67);

Ми таки мало стояли в Неаполі (Л. Укр., V, 1956, 413);

// Рідко, не часто.

Далеко, бачте, живу.. От через це я й мало бував в театрі (Мирний, V, 1955, 419);

Останні роки, правда, мало бував дома (Головко, II, 1957, 415);

// у знач. неознач. кільк. числ. Невелика кількість кого-, чого-небудь.

— О жінко! — каже Тиміш, — се в тебе десь огневі сльози! — Бо гіркі, Тимоше! А чи мало я їх виплакала! (Вовчок, І, 1955, 55);

Хіба мало ходить на заробітки таких, як Данько? (Гончар, І, 1959, 5);

// у знач. присудк. сл.

Пани [бессарабські] з великою охотою приймали на свої землі українських втікачів, бо в їх [них] було землі багацько, а людей мало (Н.-Лев., II, 1956, 219).

◊ Ма́ло де — у небагатьох місцях;

Ма́ло коли́ — не часто, зрідка.

— А ти на музики не ходиш? — Мало коли (Л. Укр., III, 1952, 652);

Ма́ло хто (кого́, кому́ і т. ін.) — нечисленні, небагато (нечисленних, небагатьох і т. ін.).

Він боявсь лазарета, як пекла, бо з того лазарета мало хто вертався до казарм (Н.-Лев., II, 1956, 211);

Мало кому спалося в цю ніч (Гончар, III, 1959, 407);

Ма́ло що (чого́, чому́ і т. ін.): а) не зовсім, майже не.

Вибачай мені, що я так довго не писав до тебе, бо я тут мало що й винен (Рудан., Тв., 1959, 607);

Одягнені однаково, однакових років, вони напочатку мало чим відрізнялися один від одного (Сенч., Опов., 1959, 5);

б) усяке, різне, багато чого.

Ет, дурниці! Мало що люди плещуть! Замфір махнув рукою (Коцюб., І, 1955, 192);

Ма́ло яки́й (яко́го, яко́му і т. ін.) — нечисленні, небагато (нечисленних, небагатьох і т. ін.).

Мало на яких [листах] була визначена дата, але Настя знала добре, коли був писаний кожний з тих листів (Л. Укр., III, 1952, 585);

Не ма́ло:

а) багато (про кількість чогось).

Вона любила пишне лудінє [одяг], і не мало десь піде грошей на шовкові хустки (Коцюб., II, 1955, 332);

б) сильно, дуже (про ступінь вияву якоїсь дії).

Поки у чорній Івась сидів, розбираючи своє горе, Горпини серце не мало переболіло та перемучилося (Мирний, І, 1954, 276);

в) удосталь, досить.

Часу не мало було — ціле літо і осінь, — щоб перекласти тую решту віршів (Л. Укр., V, 1956, 19).

2. Недостатньо, менше, ніж треба.

[Любов:] Ти мало любиш, ти мусиш, мусиш… умерти і я мушу тебе любити, бо я твоя, твоя! (Л. Укр., II, 1951, 93);

// у знач. присудк. сл.

, чого та з інфін. Голова велика, а розуму мало (Номис, 1864, № 6353);

[Матушка гуменя:] Мало, сестри, бога просити та молити. Треба і нам братам нашим на помочі стати (Мирний, V, 1955, 75);

// Означає недостатню інтенсивність ознаки, вираженої прикметником.

Вулиця мало цікава (Коцюб., III, 1956, 348);

Згорбившись у сідлі, поринувши думками в написане, він [майор] був мало схожий в цей момент на суворого.. командира (Гончар, III, 1959, 426).

◊ І го́ря ма́ло див. го́ре;

Ма́ло [що] не… — трохи не…, майже…

[Сидір:] Та чи ви знаєте, що Параска провідала якось, що ви сватаєтесь, там репетує — мало не вискочила на хату! (К.-Карий, І, 1960, 39);

Мало не вся слобода вигоріла (Морд., І, 1958, 42);

Великий шум, зелений шум! Під його подихом стогне могутній Діл, гнуться мало що не до землі стрункі, білі берези (Фр., VIII, 1952, 7);

Аж кров мені в обличчя пахнула, як здумав, на яке чорне діло мало згоди не дав (Мур., Бук. повість, 1959, 23);

Я прожив тут мало не двадцять років — всю свою молодість (Сміл., Сад, 1952, 88).