напускати
НАПУСКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАПУСТИ́ТИ, ущу́, у́стиш, док., перех.
1. Давати можливість чомусь проникати куди-небудь, заповнювати, займати собою що-небудь у якійсь кількості.
Бабина онука, дівчина, знай снувала з хати в сіни, а з сіней в хату, та напускала холоду (Мирний, І, 1949, 317);
Уже поблискувало [на дні водойми] дзеркало води, що її тільки почали напускати (Гончар, Тронка, 1963, 208);
Кожний раз такого диму з тютюну напустить [майор] на всю хату, що я аж млію (Л. Укр., III, 1952, 519);
— Насипали ми височенну греблю, збудували млин. А в став напустили різної риби (Тулуб, Людолови, І, 1957, 74);
// Дозволяти, давати можливість комусь увійти, в’їхати і т. ін. куди-небудь у якійсь кількості; впускати.
Ворота в баштах запирали [троянці], Своїх ховатись не пускали, Бо напустили б і чужих (Котл., І, 1952, 279).
◊ Напуска́ти дурману́ див. дурма́;
Напуска́ти (напусти́ти) туману́ див. тума́н.
2. на кого, розм. Направляти, посилати когось проти кого-небудь (з метою нападу і т. ін.).
Заводив він у думках свого товариша в темні лісові нетрі, напускав на його розбійників, ..тоді сам вибігав з-за кущів з рушницею, розгонив розбіяк (Вас., І, 1959, 164);
// Намовляти, підбурювати, підбивати когось проти кого-небудь; нацьковувати.
— Тебе так і шпигає щось зайняти, розгнівати матір, напустити її, розгнівану, на мене (Мирний, IV, 1955, 82).
3. розм. За марновірними уявленнями — з участю надприродних сил насилати на кого-небудь (біду, страждання, горе і т. ін.).
[Мекдугел (до робітників):] Хіба я навмисне напускаю на вас недугу, чи, може, отруюю вас чим-небудь? (Ірчан, І, 1958, 224);
— Може, це він пошесть нам напускає? (Панч, Гомон. Україна, 1954, 108).
◊ Напуска́ти (напусти́ти) ману́ див. мана́.
4. у сполуч. із сл. н а себе, розм. Надавати своїй поведінці, зовнішності неприродного вигляду, характеру і т. ін.
Розповідає біду свою Щур, зітхає, журно головою похитує, та й сам собі вже дивується, чи це справді йому така туга, чи більше напускає на себе (Вас., І, 1959, 234);
Він навмисне напускає на себе начальницьку стриманість і навіть суворість (Перв., Дикий мед, 1963, 22);
Я напустила на себе поважний вид (Фр., IV, 1950, 362);
Він розкланявся, поусміхався туди й сюди, намагаючись напустити на себе недбалу жартівливість (Загреб., Шепіт, 1966, 355);
// Виражаючи невдоволення, хмурити, зсувати брови, морщити лоба.
Андрій Коваль напускав брови (Кач., II, 1958, 21);
Продає тут маківники якась огрядна молодиця.. Непривітна, Напустила брови, як пущик (Вовчок, VI, 1956, 290).
5. Насовувати, спускати на що-небудь (про волосся, одяг і т. ін.).
Дівчата, навпаки, передусім помічають молодого сержанта. Спотикаючись на рівному, вони напускають свої барвисті шалі на самі брови і проходять, зашарівшись (Гончар, Новели, 1954, 25);
Почав [Вітя] визиратись: зіб’є кучері на голові, напустить їх хмарою на чоло, тряхне головою — одірватись не може (Вас., II, 1959, 180).
Значення в інших словниках
- напускати — напуска́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- напускати — (холоду) впускати що; (ворогів) насилати, нацьковувати; (напасть) накликати; (на себе, вигляд) надавати собі чого; (брови) стягати, зсувати; (на чоло, хустку) спускати, насувати. Словник синонімів Караванського
- напускати — -аю, -аєш, недок., напустити, -ущу, -устиш, док., перех. 1》 Давати можливість чомусь проникати куди-небудь, заповнювати, займати собою що-небудь у якійсь кількості. || Дозволяти, давати можливість комусь увійти, в'їхати і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
- напускати — НАПУСКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАПУСТИ́ТИ, ущу́, у́стиш, док. 1. чого. Давати можливість чому-небудь проникати кудись, заповнювати, займати собою що-небудь у якійсь кількості. Словник української мови у 20 томах
- напускати — напуска́ти / напусти́ти дурману́. Змушувати вірити в що-небудь нереальне; обманювати. (Петя:) Стривайте. Ніби хрест поворухнувся. (Коваль:) Облиш. Дурману напускаєш (І. Фразеологічний словник української мови
- напускати — НАВРО́ЧИТИ (НАУРО́ЧИТИ рідко) кого (за народними уявленнями, заподіяти кому-небудь нещастя, викликати в когось хворобу і т. ін. магічним поглядом, словами або діями); НАСЛА́ТИ що на кого, НАПУСТИ́ТИ що на кого... Словник синонімів української мови
- напускати — Напускати, -ка́ю, -єш сов. в. напустити, -пущу, -стиш, гл. 1) Напускать, напустить. Хто це напустив собак у хату? 2) Напускать, напустить сверху внизъ, свѣшивать, свѣсить сверху внизъ. Начосів не напускай. Ном. № 11264. 3) Нахмуривать, нахмурить. Словник української мови Грінченка