подужувати

ПОДУ́ЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ПОДУ́ЖАТИ, аю, аєш, док.

1. перех. Перемагати кого-, що-небудь у боротьбі, змаганні.

Тимоха його не любив і як був старший од Левка годів два, та й подужував його і товкмачив його частісінько (Кв.-Осн., II, 1956, 256);

Спаси мене, Спаси мою душу, Да не скаже хитрий ворог, — Я його подужав (Шевч., І, 1963, 339);

[Тетяна:] А чи ти знаєш, що борець подужав Тимоша, ще й табакою йому ноздрі [ніздрі] набив? (Кроп., V, 1959, 189);

Трикляті гітлерівці! Не подужать все ’дно вам нас ніколи! (Тич., II, 1957, 147);

*Образно. Чує [Чіпка], як у голові борюкається острах з надією: то надія подужає, то острах надію (Мирний, І, 1949, 168);

// Охоплювати кого-небудь, оволодівати кимсь (про фізичний стан, почуття і т. ін.).

Корній схилився і впав на піл. Сон подужав його (Гр., І, 1963, 418).

2. перех., з інфін. і без додатка. Справлятися з чим-небудь, що вимагає фізичних зусиль, великої затрати праці і т. ін.; бути в змозі, в силах робити щось.

Мені не раз доводилось ловити тут таких вусатих богатирів [сомів], що я ледве подужував втягти їх у човен (Донч., VI, 1957, 213);

— Колись і ми грали й танцювали, а тепер вже не подужаємо танців (Н.-Лев., IV, 1956, 115);

— Оце бригаду хотять мені припоручити.. Чи подужаю? (Жур., Дорога.., 1948, 18);

// Оволодівати чим-небудь, переборюючи труднощі у вивченні, засвоєнні.

Добув [Демко] у дяка зразок [писання] і доти працював над їм, поки подужав хоч трохи писання… (Гр., І, 1963, 410);

Я подужав за кілька днів премудрість читання гражданського друку (Горький, Дитинство, 1947, 133);

// Йдучи, їдучи і т. ін., проходити якусь частину дороги, долати перепони на шляху.

І бродів, і переходів.. Ми подужать не могли (Фр., XIII, 1954, 357);

Швидко подужує [Мартин] крутий схил і зникає на тлі зоряного неба (Ю. Янов., II, 1954, 201);

// Бути спроможним з’їсти, випити що-небудь.

[Степанида:] А я ніколи не була прихильна до чарки, одну-дві подужаю, а третю, то вже через силу (Кроп., IV, 1959, 13);

— Кавун — то наш піт і наша праця, а він вибере.. якнайбільшого, хряп об коліно, середину виїсть, а решту в бур’ян. Хоч би товаришу віддав, як сам не подужає (Тют., Вир, 1964, 35).