помийниця
ПОМИ́ЙНИЦЯ, і, ж.
1. Кругла чи довгаста посудина для зливання помиїв.
Вона вилила з ночовок у помийницю луг (Н.-Лев., II, 1956, 286);
Тимко набрав у кухоль води, повів Марка до помийниці (Тют., Вир, 1964, 365);
Олена з-під носа чоловіка вихоплює миску,.. а потім завзято вихлюпує в помийницю всю страву (Стельмах, І, 1962, 570).
2. перен., заст. Жінка, яка служить у кого-небудь дома; наймичка.
— Скажи їй, — говорила Ганка швидко і гнівно, — нехай мене не зачіпає, я не її помийниця! (Фр., І, 1955, 84);
— Лучилася така помийниця [Грицькові], що не то роботи з неї, але й доброго слова нема (Март., Тв., 1954, 62);
// зневажл. Уживається як лайливе слово.
[Xимка:] Не моє діло? Ох ти, помийнице гидка! (Мирний, V, 1955, 240);
[Люди:] Усипать їй канчуків з півсотні, то не буде така язиката! Бач, що каже? Панська помийниця! (Вас., III, 1960, 418).
Значення в інших словниках
- помийниця — поми́йниця 1 іменник жіночого роду посудина поми́йниця 2 іменник жіночого роду, істота наймичка арх. Орфографічний словник української мови
- помийниця — -і, ж. 1》 Кругла чи довгаста посудина для зливання помиїв. 2》 перен., заст. Жінка, яка служить у кого-небудь дома; наймичка. || зневажл. Уживається як лайливе слово. Великий тлумачний словник сучасної мови
- помийниця — ПОМИ́ЙНИЦЯ, і, ж. 1. Певна, конкретна посудина для зливання помиїв. Вона вилила з ночовок у помийницю луг (І. Нечуй-Левицький); Тимко набрав у кухоль води, повів Марка до помийниці (Григорій Тютюнник); Олена з-під носа чоловіка вихоплює миску, .. Словник української мови у 20 томах
- помийниця — Поми́йниця, -ці, -цею; -ниці, -ниць Правописний словник Голоскевича (1929 р.)