помийниця

ПОМИ́ЙНИЦЯ, і, ж.

1. Певна, конкретна посудина для зливання помиїв.

Вона вилила з ночовок у помийницю луг (І. Нечуй-Левицький);

Тимко набрав у кухоль води, повів Марка до помийниці (Григорій Тютюнник);

Олена з-під носа чоловіка вихоплює миску, .. а потім завзято вихлюпує в помийницю всю страву (М. Стельмах).

2. перен., заст. Жінка, яка служить у кого-небудь дома; наймичка.

– Скажи їй, – говорила Ганка швидко і гнівно, – нехай мене не зачіпає, я не її помийниця! (І. Франко);

– Лучилася така помийниця [Грицькові], що не то роботи з неї, але й доброго слова нема (Л. Мартович);

// зневажл. Уживається як лайливе слово.

[Химка:] Не моє діло? Ох ти, помийнице гидка! (Панас Мирний);

[Люди:] Усипать їй канчуків з півсотні, то не буде така язиката! Бач, що каже? Панська помийниця! (С. Васильченко).