прибавляти

ПРИБАВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПРИБА́ВИТИ, влю, виш; мн. приба́влять; док., розм.

1. перех. і неперех. Додавати, приєднувати що-небудь до чогось, збільшуючи кількість, розмір і т. ін.

— Волики веселенько в плузі ремигають, а я дурня свого в спину поштовхую, да так і прибавляю і прибавляю оранки (Барв., Опов.., 1902, 307);

У башт прибавили [троянці] запори І на валу всі залягли (Котл., І, 1952, 215);

— А нам тепер жалування прибавили, — процідила [вчителька] крізь зуби (Тесл., З книги життя, 1949, 86);

// Збільшувати, посилювати, продовжувати що-небудь.

Щастя розуму прибавляє, а біда і той, що є, віднімає (Укр.. присл.., 1963, 41);

[Маруся:] Зменши, боже, денька, Що я молоденька. Прибав, боже, ночі На мої карі очі… (Вас., III, 1960, 82);

// Помилково або навмисно перебільшувати (звичайно вік).

Я не такий старий, як пишете у листі. Ви прибавили мені літ 15 зайвих (Коцюб., III, 1956, 382).

Прибавля́ти (приба́вити) ві́ку (вік, життя́, літ, літа́) — сприяти подовженню життя.

Не бог, а сам чоловік прибавляє собі вік (Укр.. присл.., 1955, 385);

— Як жаль, що ми не зустрілись з тобою раніш, до війни. Приїхав би до мене погостювати. Один місяць пожив би у нас на винограднику — на десять років життя б собі прибавив (Головко, І, 1957, 282);

Гранат квітує коло хати — Ніжнішого немає цвіту, — А згодом там зважніє плід, Що прибавляє людям літ (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 58);

Прибавля́ти (приба́вити) вітри́л — збільшувати швидкість руху судна, піднімаючи вітрила.

Він [Ф. Ф. Ушаков] вирішив випередити турків, наказавши прибавити вітрил (Добр., Очак. розмир, 1965, 417);

Прибавля́ти (приба́вити) в ті́лі — ставати товстішим; гладшати.

Отак вигулювалися за літо телята, набиралися сили бики, прибавляли в тілі корови (Загреб., Диво, 1968, 60);

Прибавля́ти (приба́вити) га́зу — те саме, що Надава́ти (нада́ти, да́ти) газ (га́зу) ( див. газ¹).

Обганяючи машину, Іван іще прибавив газу (Головко, І, 1957, 388);

Прибавля́ти (приба́вити) ро́сту — збільшуватися в розмірі.

Недоїмка йде та й росту прибавля (Кв.-Осн., VI, 1957, 669);

Прибавля́ти (приба́вити) ходи́ (хо́ду, кро́ку):

а) починати рухатися швидше.

Онохрій Литка щохвилини прибавляв ходи, але Іван Силович не мав наміру відстати (Епік, Тв., 1958, 311);

Вона до школи йшла, і я прибавив кроку (Бойко, Про 17 літ, 1958, 37);

б) (тільки хо́ду) збільшувати швидкість руху чого-небудь.

Коли машиніст.. прибавив ходу, застукала [машина], швидко замолола колесами (Григ., Вибр., 1959, 365).

2. перех. і неперех. Говорити або писати на додаток до чого-небудь сказаного чи написаного.

Не так тепер і в пеклі стало, Як в старину колись бувало І як покійник [Вергілій] написав; Я може що-небудь прибавлю, Переміню і що оставлю, Писну — як од старих чував (Котл., І, 1952, 126);

// Говорити зайве, перебільшуючи що-небудь; прибріхувати.

Про що б не почала Явдоха говорити, ..вона все-таки прибреше: або зменшить, або прибавить свого (Григ., Вибр., 1959, 94).

Прибавля́ти в мо́ві — перебільшувати, розповідаючи; прибріхувати.

Дядько Остапчук прибавляє в мові (Пісні та романси.., II, 1956, 54).

3. перех., рідко. Те саме, що додава́ти 4.

Прибавляти три до семи; Бувало, якийсь проворний ятошник [яточник] швидко-швидко налічить, скільки треба платити, а Ксеня й обізветься з-за материної спідниці: — Дядьку, то нащо зайве прибавляти?.. І тоді «дядькові» доводилось ще раз вести рахунок і під сміх людей признаватися, що таки збився з лічби (Стельмах, І, 1962, 380).