проковтнути

ПРОКОВТНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех.

1. Однокр. до проко́втувати 1.

Сам не знаю, що кажу; сів на лавці та й попросив напиться. Принесли кухлик, ледве проковтнув, — так мені горло здавило (Стор., І, 1957, 216);

Маруся не могла їсти. Проковтнула кілька крихот і мовчки вертала кулешу Юрчикові (Хотк., II, 1966, 276);

Бронко проковтнув слину, як ковток води (Вільде, Сестри.., 1958, 339);

// розм. Швидко, похапцем або жадібно з’їсти чи випити що-небудь.

Ятки ось базарні. Булки он біліють, он сало. А ось пиріжечки якісь у корзині несе хлопець, вигукує. Чи хоч за п’ятака купить проковтнуть чого? (Тесл., З книги життя, 1949, 146);

Йому не пощастило всіх обділити. Забув лишити й собі; «пайку». Хліб той проковтнули в одну мить (Збан., Єдина, 1959, 127);

Русевич прокинувся рано і з дому вийшов з третім гудком, не захотівши чекати сніданку. Проковтнув лише склянку чаю з черствим учорашнім хлібом (Шовк., Інженери, 1935, 216);

// перен. Знищити що-небудь, погубити когось.

Нишком проковтнуло море Моє не злато-серебро, Мої літа, моє добро, Мою нудьгу, мої печалі, Тії незримії скрижалі, Незримим писані пером (Шевч., II, 1963, 238);

— Ви й самі її, чаро́вна пані, ладні проковтнути, Подоляночку, живцем: вона ж козацькою своєю вродонькою покорила чи не всю Європу! (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 261).

◊ Ні́би (нена́че, немо́в і т. ін.) арши́н проковтну́в див. арши́н;

Проковтну́ти язика́ (язи́к) — замовкнути або мовчати.

Говорушки Клава й Мила На уроках говорили, А на зборах — навпаки: Червоніли і мовчали, Наче в рот води набрали, — Проковтнули язики! (Бойко, Ростіть.., 1959, 96);

Язика́ (язи́к) проковтне́ш — про щось дуже смачне.

[Явдоким:] Мабуть, смачна [горілка], що й язика з нею проковтнеш, як покуштуєш?.. (Кроп., II, 1958, 390).

2. перен., розм. Однокр. до проко́втувати 2.

Їх дитячі серця стискалися з тривоги, вступаючи в той новий, такий відмінний і такий страшний світ, що проковтнув їх (Фр., VI, 1951, 172);

Ніч впала зразу і проковтнула обрій (Коцюб., II, 1955, 277);

Він попрощався з усіма й пішов кудись у ніч, яка враз проковтнула його (Сміл., Сашко, 1957, 159).

3. перев. у сполуч із сл. слово, фраза, перен., розм. Однокр. до проко́втувати 3.

Уля проковтнула останню фразу. Глянула на годинник, на сивенького професора.. і — завмерла (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 182).

4. перев. у сполуч. із сл. образа, пілюля і т. ін., перен., розм. Вислухати, перенести що-небудь неприємне, образливе, не даючи належної відповіді.

Не встигла молодиця проковтнути однієї образи, як уже сам пан кинувся до неї з кулаками (Л. Янов., І, 1959, 270);

— Еге, та ти сьогодні, товаришочку, справді темпи здав, — зауважив Чемериця. — Сьогодні Постолак тебе перегнав.. Гавриш мовчки проковтнув пілюльку (Коцюба, Нові береги, 1959, 286);

// Стримати, затамувати (про вияв якогось почуття, переживання).

У Фрузі закрутилися сльози в очах, але вона силоміць проковтнула їх (Фр., І, 1955, 78);

Мати проковтнула досадну гримасу (Кач., II, 1958, 298).

5. перен., розм. Прочитати дуже швидко; прочитати велику кількість книжок за недовгий час.

Тілько що дочитав Кащенкову драму «Помилки».. Проковтнув, як кажуть, цілком і тепереньки, от, роздумую, що про неї сказати (Мирний, V, 1955, 423);

Інколи Толя розводив руками і говорив: — А цього і я не знаю. Спитай у Ігоря. Він цілу бібліотеку проковтнув (Жур., Нам тоді.., 1968, 53);

Холод з нетерпінням ждав автореферату Шаптали. Автореферат проковтнув за один вечір (Загреб., Спека, 1961, 45).