рвучкий

РВУЧКИ́Й, а́, е́.

1. З раптовими різкими поривами неоднакової сили; поривчастий, нерівномірний.

Край степовий! Ой та вітер дикий, рвучкий! Як ударить — телефонні струни рве, крутить в пучки! (Тич., І, 1957, 139);

Дорогу до Коломиї замітала рвучка і колюча хуртовина (Мас., Під небом.., 1961, 56);

Шлях заносять рвучкі сніговиці (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 142);

Шашло не почув пострілу, тільки рвучкий відкат гармати (Збан., Т. Шашло, 1949, 34).

2. Який здійснюється раптово, з великою швидкістю; дуже швидкий.

Рвучким рухом Василь зупинив лебідку (Вол., Озеро.., 1959, 7);

Гайдай схопився за маузер. Оксана рвучким жестом спинила його руку (Корн., І, 1955, 50);

Берник швидко присів і рвучким стрибком перенісся на край урвища (Мур., Бук. повість, 1959, 27);

Лікар забігав по кабінету рвучкими кроками (Мик., Повісті.., 1956, 121);

// Уривчастий, різкий.

Раптовий сміх [Самка], хрипкий і не по літах басистий, рвучкий, як і властивий йому тон балачки, були його характерними рисами (Досв., Вибр., 1959, 222);

З глибини ночі почувся рвучкий, бадьорий гудок паровоза (Трубл., І, 1955, 88);

Котрийсь із парубків зненацька починав голосно співати коломийку до танцю, кидаючи слова в такт рвучкої і лагідної музики (Мас., Під небом.., 1961, 35).

3. Запальної вдачі, енергійний, швидкий (про людину).

Реджі змарнів і став хмурим, але по-давньому стрункий і рвучкий в рухах (Коч., II, 1956, 145);

Кремезний та рвучкий юнак то сідав на табурет, то бігав з кутка в куток (Ільч., Вибр., 1948, 126).

4. до чого, розм. Який відзначається великим потягом, прагненням до чого-небудь.

Бувалий [Степан Облога], сердешний, рвучкий до науки. У нього розумні, натруджені руки (Воронько, Вел. світ, 1948, 96).