рвучкий

РВУЧКИ́Й, а́, е́.

1. З раптовими різкими поривами неоднакової сили; поривчастий, нерівномірний.

Край степовий! Ой та вітер дикий, рвучкий! Як ударить – телефонні струни рве, крутить в пучки! (П. Тичина);

Дорогу до Коломиї замітала рвучка і колюча хуртовина (Т. Масенко);

Шлях заносять рвучкі сніговиці (П. Воронько);

Шашло не почув пострілу, тільки рвучкий відкат гармати (Ю. Збанацький).

2. Який здійснюється раптово, з великою швидкістю; дуже швидкий.

Рвучким рухом Василь зупинив лебідку (І. Волошин);

Гайдай схопився за маузер. Оксана рвучким жестом спинила його руку (О. Корнійчук);

Берник швидко присів і рвучким стрибком перенісся на край урвища (І. Муратов);

Лікар забігав по кабінету рвучкими кроками (І. Микитенко);

// Уривчастий, різкий.

Раптовий сміх [Самка], хрипкий і не по літах басистий, рвучкий, як і властивий йому тон балачки, були його характерними рисами (Олесь Досвітній);

З глибини ночі почувся рвучкий, бадьорий гудок паровоза (М. Трублаїні);

Котрийсь із парубків зненацька починав голосно співати коломийку до танцю, кидаючи слова в такт рвучкої і лагідної музики (Т. Масенко).

3. Запальної вдачі, енергійний, швидкий (про людину).

Реджі змарнів і став хмурим, але по-давньому стрункий і рвучкий в рухах (І. Кочерга);

Кремезний та рвучкий юнак то сідав на табурет, то бігав з кутка в куток (О. Ільченко).

4. до чого, розм. Який відзначається великим потягом, прагненням до чого-небудь.

Бувалий [Степан Облога], сердешний, рвучкий до науки. У нього розумні, натруджені руки (П. Воронько).