1. Словник української мови в 11 томах

ручка

РУ́ЧКА, и, ж.

1. Зменш, до рука́ 1.

[Печариця (підскакуючи):] Вашу ручку! (Подав руку). [Галя:] Ні, я не звикла під руку ходити (Мирний, V, 1955, 150);

За порогом, посіпуючи довжелезну.. бороду, стояв дід і тримав за ручку маленьку дівчинку (Смолич, II, 1958, 32);

*У порівн. Віти білуваті.. Ручками маляти Тягнуться в вікно (Мас., Київ. каштани, 1954, 5).

◊ Зго́рнуться (згорну́лися) ру́чки див. згорта́тися;

Побра́тися за ру́чки див. побра́тися;

Побра́тися по́під ру́чки див. побра́тися;

Покаля́ти ру́чки див. покаля́ти;

Ру́чками та пу́чками; З ру́чок та з пу́чок див. пу́чка;

У ру́чки бра́тися (схопи́тися) — боротися, битися з ким-небудь.

— Чого стали?.. — кричить капітан Бугров своїм солдатам. Вони вже отямились і схопилися з партизанами в ручки (Мик., II, 1957, 304).

2. Частина предмета, за яку його держать або беруть рукою.

Часом діти грались новими цяцьками, уламками пляшечок, ручками од дверей (Коцюб., II, 1955, 78);

Вона міцно стискала ручку зонтика, бо вітер надимав його і рвав з рук (Трубл., Шхуна.., 1940, 4);

// Пристрій для приведення в рух машини, апарата і т. ін. обертанням, крутінням рукою.

Робота біля кіноапарата мені дуже подобалась, і я.. допомагав дяді Антонові і не раз навіть сам крутив ручку (Сміл., Сашко, 1957, 69).

3. Прилад для писання.

Гнат узяв ручку і поліз пером по аркушеві паперу (Тют., Вир, 1964, 152).

Самопи́сна ру́чка див. самопи́сний.

4. Частина крісла, дивана і т. ін., на яку, сидячи, спираються рукою, ліктем; підлокітник.

Лара сиділа на ручці крісла (Шовк., Інженери, 1948, 290).

5. Те саме, що гриф².

Бандура складається з овального випуклого кузова.., від кузова йде гриф, або ручка, з невеличкою головкою (Іст. укр. музики, 1922, 90).

6. с. г. Смуга покосу на один захват коси.

Ще нижче хилиться косар, з горба косячи, ще ширшу візьме ручку (Хотк., II, 1966, 340);

Коли брала [Горпина] кісся в руки й заходила косити,— її ручка була найширша, і ніхто за нею не міг угнатися (Ю. Янов., Мир, 1956, 147).

◊ До ру́чки — те саме, що По са́ме ні́куди; Да́лі [й (вже)] ні́куди ( див. ні́куди).

Варять вони з нього воду, ті ледарі та шабашники,.. доводять бригадира до ручки (Кучер, Трудна любов, 1960, 5);

— Доспівався ти, Йване, видно, до ручки (Збан., Єдина, 1959, 214);

Дохо́дити (дійти́) ру́чки див. дохо́дити.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. Ручка — Ру́чка прізвище Орфографічний словник української мови
  2. ручка — див. держак Словник синонімів Вусика
  3. ручка — I [ручка] -чкие, д. і м. руц':і, р. мн. -чок (кінцівки) II [ручка] -чкие, д. і м. руц':і, мн. ручкие/ручки, ручок дв'і ручкие (рукоятки; письмове приладдя) Орфоепічний словник української мови
  4. ручка — -и, ж. 1》 Зменш. до рука 1). 2》 Частина предмета, за яку його держать чи беруть рукою. || Пристрій для приведення в рух машини, апарата і т. ін. обертанням, крутінням рукою. 3》 Прилад для писання. 4》 Частина крісла, дивана і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. ручка — 1. держальце, (дверей) клямка, (писати) перо, див. черенок 2. це мала рука Словник чужослів Павло Штепа
  6. ручка — РУ́ЧКА, и, ж. 1. Зменш. до рука́ 1. [Печариця (підскакуючи):] Вашу ручку! (Подав руку). [Галя:] Ні, я не звикла під руку ходити (Панас Мирний); За порогом, посіпуючи довжелезну .. бороду, стояв дід і тримав за ручку маленьку дівчинку (Ю. Словник української мови у 20 томах
  7. ручка — ру́чка → руця: ◊ цілу́ю ру́чки = цілу́ю ру́ці: Приїхала теж жінка мовознавця (Юська). Так воно є: з жінкою зв'язатися легко, відчепитися трудно. Вона знала мене з вигляду й привіталась: “Добридень, пане Маківко!” – “Цілую ручки, пані Парцюхова”. Лексикон львівський: поважно і на жарт
  8. ручка — дійти до ручки Дійти до кінця. Зовсім до ручки дійшла — третій місяць у м'язах трем не вщухає (О. Забужко). Словник сучасного українського сленгу
  9. ручка — дово́дити / довести́ до ру́чки. 1. що. Занедбувати, занехаювати що-небудь. Тваринництво в господарстві довели до ручки (З усн. мови). 2. кого. Викликати в кого-небудь стан надмірного збудження, напруження, незадоволення і т. ін. Фразеологічний словник української мови
  10. Ручка — див. Ручка, Анатолій Олександрович Філософський енциклопедичний словник
  11. ручка — БИ́ЛЬЦЯ мн. (БИ́ЛЬЦЕ одн.) (бічні опори крісла, канапи, ліжка і т. ін.), ПО́РУЧНІ мн. (ПО́РУЧЕНЬ одн.), ПОРУ́ЧЧЯ збірн., ПОБІ́ЧНИЦЯ рідше; ПІДЛОКІ́ТНИК перев. мн., РУ́ЧКА (опора крісла). Словник синонімів української мови
  12. ручка — Ру́чка, ру́чки, ру́чці; ру́чки, ру́чок Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  13. ручка — Ручка, -ки ж. 1) ум. отъ рука. Літом ніжкою, а зімою ручкою. Ном. № 559. А нуте з білих ручок! — говорятъ молодой хозяйкѣ, когда потчуетъ напиткомъ. Ном. № 11518. у ручки з ким братись. Вступать съ кѣмъ въ рукопашную, бороться или биться. Лохв. Словник української мови Грінченка