син

СИН, а, ч.

1. Особа чоловічої статі стосовно своїх батьків.

Один син — не син, два сини — півсина, три сини — ото тільки син! (Укр.. присл.., 1955, 127);

Кохалася мати сином, Як квіткою в гаї (Шевч., І, 1963, 227);

[Іван:] І був у того чоловіка один одним син, гарний парубок і здоровий такий, що й вола б надвоє роздер (Кроп., І, 1958, 83);

Захоплений прикладом батька, син і собі почав студіювати підручники з хімії й допомагати батькові в дослідах (Шовк., Інженери, 1948, 221);

// Ласкаве звертання батьків до сина.

— Що се задумався, сину? — спитаю (Вовчок, І, 1955, 274);

— Питки хочеш, сину? — спитався, підійшовши, Грицько (Мирний, І, 1954, 302);

— Сину,— обізвалась Наумиха,— не сумуй, не гризись… (Коцюб., І, 1955, 124);

// перев. мн., у сполуч. із сл. сокіл, орел, нар.-поет. Ласкаве називання синів.

Обводить очима Дем’ян Петрович присутніх, вихваляючись, як завжди, своїми, синами-соколами (Крот., Сини.., 1948, 445);

— Я мріяв про синів-соколів, єдине, ради чого треба жити (Ю. Янов., II, 1958, 11);

Схилитись на плече І думати, що поруч Ще стільки літ іти, Ростить синів-орлів (Забашта, Вибр., 1958, 32).

Ба́тьків (оте́цький) син — син порядних батьків; спадкоємець батька.

Де один батьків син і худобу б свою усю віддав і у батраки пішов би, аби б його полюбила Тетяна! (Кв.-Осн., II, 1956, 310);

[Юда:] Та я ж отецький син, ще й одинак! (Л. Укр., III, 1952, 131);

Бі́сів син див. бі́сів;

Бі́сового (су́чого, чо́ртового і т. ін.) си́на — уживається як лайка.

— А сучого сина, перелякав же як! Щоб тебе качка брикнула (Стельмах, І, 1962, 376);

Блу́дний син:

а) людина, яка після довгих блукань і розпусного життя з каяттям повертається до своєї родини;

б) член якогось колективу, що не підкоряється його волі, порушує його устої, залишає цей колектив, а потім повертається назад.

Гучне «ура» відзначало радісний факт повернення блудного сина (Смолич, Театр.., 1940, 73);

Промовець був у даному разі не лише батьком молодого, але й представником тієї задніпровської Житомирщини, яка владно кликала до себе свого блудного сина (Дмит., Наречена, 1959, 202);

Бо́жий син — за християнським віровченням — Ісус Христос, один з елементів християнської формули триєдиного бога — бога-отця, бога-сина, бога-духа святого.

Люби усякого чоловіка, як щирого свого брата й сина божого (Кв.-Осн., II, 1956, 121);

[Голос:] Господи Ісусе Христе, сине божий! Помилуй нас (Мирний, V, 1955, 65);

Бу́ти за си́на див. бу́ти;

Вра́жий (дия́волів, і́родів, су́чий, чо́ртів і т. ін.) син:

а) уживається як лайка.

— Лізь, вражий сину, на цю шовковицю (Вас., II, 1959, 186);

— Прощайсь лишень, дияволів сину, з матір’ю та з сестрою, бо вже недовго ряст топтатимеш! (П. Куліш, Вибр., 1969, 134);

— А його, іродового сина, осьмушка горілка вдавить?.. (Мирний, І, 1949, 285);

— Нехай заговорить, сучий син,— вимагали треті (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 640);

— Брешеш, чортів сину! Сам ти собака, пся крев! (Довж., I, 1958, 270);

б) уживається для вираження доброзичливості, позитивного ставлення до когось.

— Ох, і сучий же ти син, Миколо,— схлипнув Боженко, взявши меч з якоюсь дитячою радістю. — І за що я тебе так люблю (Довж., І, 1958, 197);

— Їдете, чортові сини,— сказав засмучений старий ткач Опанас Чиж (Довж., І, 1958, 132);

в) уживається для вираження здивування.

— Ах, ти ж, вражий сину! Як? Батька? — і здивований Бульба відступив на кілька кроків (Довж., І, 1958, 218);

г) уживається для вираження захоплення.

Він передивився кожну зборку, кожну зшивку. Як вилив, вражий син! думав він і тихо усміхався (Мирний, IV, 1955, 125);

В сини́ годи́ться див. годи́тися¹;

Га́дів (гадю́чий, га́спидський, пе́ський, соба́чий і т. ін.) син — уживається як лайка.

В таку щасливую годину Еней чимдуж спис розмахав І Турну, гадовому сину, На вічний поминок послав (Котл., І, 1952, 294);

[Божевільна:] Гей, не радій, синів гадючих мати!.. (Л. Укр., II, 1951, 131);

— Куди ж ви претеся, гаспидські сини? Що вам — хліба не жалко? (Цюпа, Краяни, 1971, 32);

— Будеш мені, песький сину, тямити; тривай лишень! (Кв.-Осн., II, 1956, 177);

— А бурсак! Собачий сину, знаєш смак (Шевч., II, 1963, 196);

— Мені найбільше доїдає Рутульськай Турн, собачий син (Котл., І, 1952, 202);

До си́на, заст. — багато, безліч.

— Нема того на світі, чого не було на тому ярмарку, і якби грошей до сина, то накупив би усього (Кв.-Осн., II, 1956, 13);

Назва́ний син див. назва́ний;

Нарече́ний син див. нарече́ний;

На яко́го (бі́сового, чо́ртового і т. ін.) си́на — навіщо, для чого.

— А на якого сина ще й допрос? (Кв.-Осн., II, 1956, 262);

Прокля́тий (пе́ський, чо́ртів і т. ін.) син бу́ду (будь я) — уживається як клятьба.

Як заспіває було Мар’яна.., проклятий син буду, не можна спать (Кос., Новели, 1962, 31);

Та в мідні тарілки Як брязкнули, загромотіли, То будь я песький син, Коли в світлиці хоч один Усидів на ослінці! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 152);

У си́на, заст. — те саме, ще У (в) бі́са ( див. біс¹).

— Як посипали [люди] до нас, так батечки! Я не знав, де їх у сина і дівати (Кв.-Осн., II, 1956, 244);

Хреще́ний син див. хреще́ний;

Яко́го бі́сового си́на — уживається при дієсловах для вираження незадоволення у знач. навіщо, чому.

— Ну, якого ви бісового сина зібралися сюди, очі повитріщали? — почули вони у розчинене вікно Колісникової квартири (Мирний, III, 1954, 287).

2. перев. мн. Нащадки, молоде покоління.

Серце болить, а розказувать треба: нехай бачать сини і внуки, що батьки їх помилялись (Шевч., І, 1963, 142);

Ішли сини з села і міста, На заклик Леніна — у бій (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 27).

3. Ласкаве звертання літньої або дорослої людини до молодого за віком чоловіка, юнака, хлопчика.

— Посидь же, сину, тут, а я зараз,— сказав дід,— потюпав у курінь і зачинивсь (Мирний, І, 1954, 280);

— Добрий вечір, дідусю,— каже парубок, підходячи. — Добрий вечір і тобі, сину (Хотк., І, 1966, 94);

Старі солдати звали його сином, А ми, молодші, просто Петрусем. Йому було неповних двадцять років (Бойко, Про 17 літ, 1958, 31).

4. перен., розм., рідко. Тварина чоловічої статі стосовно своїх батьків.

Мені рекомендують Паву [собаку], поважну матрону, і її другого сина (Коцюб., II, 1955, 226).

5. заст., перев. у звертанні. Людина чоловічої статі щодо свого духівника або особи духовного сану.

[Єпископ:] Не трать одваги, сину, сповідайся з гріха таємного (Л. Укр., II, 1951, 501);

— Сину мій,— відповів наляканий бонза,— завше в таких божках є найцінніша річ усього нашого життя (Ю. Янов., II, 1958, 55).

6. з означ., заст. Людина чоловічої статі, що виступає як представник певного суспільного стану.

Все-таки він волів би був, якби вибавив його доньку боярський син, а не сей простий тухольський мужик (Фр., VI, 1951, 20);

[Юхим:] Як же ж я, хазяйський син, та піду у свиті, щоб мене підняли на глум? (Кроп., II, 1958, 45);

— Хто ти такий, легеню? — питала Маруся. — Я? Газдівський син (Хотк., II, 1966, 51).

7. Людина як уродженець, житель якої-небудь країни, місцевості, представник якоїсь національності.

Як Турн біснується, лютує, В сусідні царства шле послів, Чи хто із них не порятує Против Троянських злих синів (Котл., І, 1952, 191);

Я — син Країни Рад, що і мечем, і словом Разить і тне катів з розмаху, до кісток (Рильський, II, 1960, 188);

Руку ту, що ще ні разу не схибила в смертельній грі, я тисну синові Донбасу під рев крицевий угорі… (Сос., II, 1958, 304);

Хай живе в віках великий син українського народу Тарас Григорович Шевченко! (Корн., Разом із життям, 1950, 28);

Тільки справжні сини гір, волелюбні предки могли залишити в спадщину онукам такий буйний і гордовитий танець! (Мас., Роман.., 1970, 233);

Неслись, як вихор під час бурі, На бій в однім строю Хмельницького орли І Дону тихого сини похмурі (Павл., Бистрина, 1959, 24);

// Вихованець когось, чогось; людина, кровно, тісно зв’язана з ким-, чим-небудь.

— Хто єсть вірний син своєї отчизни, збирайтесь до мого боку (П. Куліш, Вибр., 1969, 154);

— Син комсомолу України, його не зраджу я ніде (Сос., II, 1958, 486);

— Я — син,— гримлять врочисті голоси,— Син трудового славного народу (Бажан, Вибр., 1940, 95);

В боях за Вітчизну відзначався він, Він Леніна учень, він Партії син (Бичко, Вогнище, 1959, 23);

Людство завжди пам’ятатиме, що першими проникли в космос славні сини великої ленінської партії Юрій Гагарін і Герман Титов (Ком. Укр., 9, 1961, 8);

// перев. мн. Нащадки, послідовники, земляки.

Сини Міцкевича, Словацького, Шопена, Сини Коперника, заковані сини! Рвіть ланцюги тяжкі! (Рильський, II, 1960, 181);

Разом із нами йдуть і чехи, і словаки, синів Костюшка йдуть нестримані полки (Сос., II, 1958, 478);

// Людина, на якій відбилися характерні, типові риси її часу, епохи, середовища і т. ін.

Поет насамперед — людина, потім громадянин своєї землі, син свого часу (Бєлін., Вибр. статті, 1948, 365);

Ми — правда і щастя солдати, сім’ї трудової сини (Сос., Поезії, 1950, 8);

// Поборник, служитель, представник чогось.

Я тихо Богу помолюся, Щоб усі слов’яне стали Добрими братами, І синами сонця правди (Шевч., I, 1963, 262);

[Єпископ:] Геть, відійди від мене, сине тьми! (Л. Укр., II, 1951, 237);

Кожен там [у Москві] рідний, хто вольності син, Громом лунає народу там слово (Рильський, II, 1960, 177).

◊ Син приро́ди — про людину, яка не піддалася дії цивілізації, без культурних навиків, близька до природи.

Кров приливає гуцулові до тіла, і святкують сини природи спільне свято з матір’ю посполу (Хотк., II, 1966, 24).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. син — -а, ч. 1》 Особа чоловічої статі стосовно своїх батьків. || Ласкаве звертання батьків до сина. || перев. мн., у сполуч. зі сл. сокіл, орел, нар.-поет. Ласкаве називання синів. Батьків син — син порядних батьків; спадкоємець батька. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. син — ВИРА́ЗНИК (той, хто виражає чиї-небудь інтереси, думки, бажання тощо), ПРЕДСТАВНИ́К, НОСІ́Й, ПОСЛАНЕ́ЦЬ, СИН поет., РЕ́ЧНИК книжн., РУ́ПОР книжн.; ПОБО́РНИК, ЗАХИСНИ́К (той, хто захищає якісь ідеї, суспільні погляди тощо). З усіх кошових.. Словник синонімів української мови
  3. син — Ану, синку, розкидаємо хлівець та нарубаємо дровець. Іронічний жарт з лінивого сина, який не хоче піти до лісу за дровами. Дурному синові і отець ума не дасть. Дурня ніхто не зможе навчити. Годуй сина для себе, а дочку для людей. Приповідки або українсько-народня філософія
  4. син — ба́тьків (оте́цький) син. 1. Спадкоємець заможних батьків. Не один батьків син і худобу б свою віддав, і у батраки пішов би, аби б його полюбила Тетяна! (Г. Квітка-Основ’яненко); (Юда:) Та я ж отецький син, ще й одинак! (Леся Українка). Фразеологічний словник української мови
  5. син — (нерідний) пасерб, пасинок; (хрещений) хрещеник; (гір) житель, уродженець; (України) УР. громадянин, с. світило, зірка; (свого часу) представник; (правди) поборник, слуга, прихильник, послідовник, визнавець; мн. Словник синонімів Караванського
  6. син — [син] -на, м. (на) -нов'і/-н'і, кл. сину, мн. сиени, сиен'іў два синие Орфоепічний словник української мови
  7. син — А. При підметі, вираженому зворотами син з батьком, син з матір’ю, присудок уживається: а) у формі множини. Другого дня зійшло сонце, а Микола з батьком та матір’ю вже й пообідали (І. Літературне слововживання
  8. син — син іменник чоловічого роду, істота * Але: два, три, чотири си́ни Орфографічний словник української мови
  9. син — (-а) ч. Словник жарґонної лексики української мови
  10. син — Син, -на м. мн. сини, иногда синове. Сынъ. Сип своїй матері до ніг уклонився. н. п. Какъ ласковое обращеніе син въ зват. падежѣ прилагается къ дочери. Вона й каже йому: «Дідусю, продайте мені цю коняку!... Словник української мови Грінченка
  11. син — СИН, а, ч. 1. Особа чоловічої статі стосовно своїх батьків. Один син – не син, два сини – півсина, три сини – ото тільки син! (прислів'я); Кохалася мати сином, Як квіткою в гаї (Т. Словник української мови у 20 томах
  12. син — Одинак (єдиний син), одиначок, полатай-хата (образно в приповідці: "Син — полатай хата, а дочка обдсри-хата"), приймак (прийомний син), синаш, синеня, синко, синок, синонько, синочок, синуля, синулька, синчик, синчичок Фразеологічні синоніми... Словник синонімів Вусика
  13. син — Син, -на, -нові, си́ну! сини́, -ні́в, -на́м. Два си́ни Правописний словник Голоскевича (1929 р.)