син

-а, ч.

1》 Особа чоловічої статі стосовно своїх батьків.

|| Ласкаве звертання батьків до сина.

|| перев. мн., у сполуч. зі сл. сокіл, орел, нар.-поет. Ласкаве називання синів.

Батьків син — син порядних батьків; спадкоємець батька.

Блудний син — людина, яка після довгих блукань і розпусного життя з каяттям повертається до своєї родини.

Божий син — за християнським віровченням – Ісус Христос, один з елементів християнської формули триєдиного Бога – Бога-Отця, Бога-Сина, Бога – Духа Святого.

Вражий (сучий, чортів і т. ін.) син — а) уживається як лайка; б) уживається для вираження доброзичливості, позитивного ставлення до когось; в) уживається для вираження здивування; г) уживається для вираження захоплення.

2》 перев. мн. Нащадки, молоде покоління.

3》 Ласкаве звертання літньої або дорослої людини до молодого за віком чоловіка, юнака, хлопчика.

4》 перен., рідко. Тварина чоловічої статі стосовно своїх батьків.

5》 заст., перев. у звертанні. Людина чоловічої статі щодо свого духівника чи особи духовного сану.

6》 з означ., заст. Людина чоловічої статі, що виступає як представник певного суспільного стану.

7》 Людина як уродженець, житель якої-небудь країни, місцевості, представник якоїсь національності.

|| Вихованець когось, чогось; людина, кровно, тісно зв'язана з ким-, чим-небудь.

|| перев. мн. Нащадки, послідовники, земляки.

|| Людина, на якій відбилися характерні, типові риси її часу, епохи, середовища і т. ін.

|| Поборник, служитель, представник чогось.

Син природи — про людину, яка не піддалася дії цивілізації, без культурних навичок, близька до природи.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. син — ВИРА́ЗНИК (той, хто виражає чиї-небудь інтереси, думки, бажання тощо), ПРЕДСТАВНИ́К, НОСІ́Й, ПОСЛАНЕ́ЦЬ, СИН поет., РЕ́ЧНИК книжн., РУ́ПОР книжн.; ПОБО́РНИК, ЗАХИСНИ́К (той, хто захищає якісь ідеї, суспільні погляди тощо). З усіх кошових.. Словник синонімів української мови
  2. син — Ану, синку, розкидаємо хлівець та нарубаємо дровець. Іронічний жарт з лінивого сина, який не хоче піти до лісу за дровами. Дурному синові і отець ума не дасть. Дурня ніхто не зможе навчити. Годуй сина для себе, а дочку для людей. Приповідки або українсько-народня філософія
  3. син — ба́тьків (оте́цький) син. 1. Спадкоємець заможних батьків. Не один батьків син і худобу б свою віддав, і у батраки пішов би, аби б його полюбила Тетяна! (Г. Квітка-Основ’яненко); (Юда:) Та я ж отецький син, ще й одинак! (Леся Українка). Фразеологічний словник української мови
  4. син — (нерідний) пасерб, пасинок; (хрещений) хрещеник; (гір) житель, уродженець; (України) УР. громадянин, с. світило, зірка; (свого часу) представник; (правди) поборник, слуга, прихильник, послідовник, визнавець; мн. Словник синонімів Караванського
  5. син — [син] -на, м. (на) -нов'і/-н'і, кл. сину, мн. сиени, сиен'іў два синие Орфоепічний словник української мови
  6. син — А. При підметі, вираженому зворотами син з батьком, син з матір’ю, присудок уживається: а) у формі множини. Другого дня зійшло сонце, а Микола з батьком та матір’ю вже й пообідали (І. Літературне слововживання
  7. син — син іменник чоловічого роду, істота * Але: два, три, чотири си́ни Орфографічний словник української мови
  8. син — (-а) ч. Словник жарґонної лексики української мови
  9. син — Син, -на м. мн. сини, иногда синове. Сынъ. Сип своїй матері до ніг уклонився. н. п. Какъ ласковое обращеніе син въ зват. падежѣ прилагается къ дочери. Вона й каже йому: «Дідусю, продайте мені цю коняку!... Словник української мови Грінченка
  10. син — СИН, а, ч. 1. Особа чоловічої статі стосовно своїх батьків. Один син – не син, два сини – півсина, три сини – ото тільки син! (прислів'я); Кохалася мати сином, Як квіткою в гаї (Т. Словник української мови у 20 томах
  11. син — Одинак (єдиний син), одиначок, полатай-хата (образно в приповідці: "Син — полатай хата, а дочка обдсри-хата"), приймак (прийомний син), синаш, синеня, синко, синок, синонько, синочок, синуля, синулька, синчик, синчичок Фразеологічні синоніми... Словник синонімів Вусика
  12. син — СИН, а, ч. 1. Особа чоловічої статі стосовно своїх батьків. Один син — не син, два сини — півсина, три сини — ото тільки син! (Укр.. присл.., 1955, 127); Кохалася мати сином, Як квіткою в гаї (Шевч. Словник української мови в 11 томах
  13. син — Син, -на, -нові, си́ну! сини́, -ні́в, -на́м. Два си́ни Правописний словник Голоскевича (1929 р.)