син

А. При підметі, вираженому зворотами син з батьком, син з матір’ю, присудок уживається: а) у формі множини. Другого дня зійшло сонце, а Микола з батьком та матір’ю вже й пообідали (І.Нечуй-Левицький); А Лук’янів син – Данило, коли хочете, разом з батьком працювали на голубівському руднику (П.Панч); б) у формі однини. Уся молодіж наче "подуріла".. Нерідко син ворогував з батьком (Панас Мирний); Яз батьком – ще малий – у вітряному лісі ішов стежиною (М.Рильський). Пор. батько.

Джерело: Словник-довідник з українського літературного слововживання на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. син — -а, ч. 1》 Особа чоловічої статі стосовно своїх батьків. || Ласкаве звертання батьків до сина. || перев. мн., у сполуч. зі сл. сокіл, орел, нар.-поет. Ласкаве називання синів. Батьків син — син порядних батьків; спадкоємець батька. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. син — ВИРА́ЗНИК (той, хто виражає чиї-небудь інтереси, думки, бажання тощо), ПРЕДСТАВНИ́К, НОСІ́Й, ПОСЛАНЕ́ЦЬ, СИН поет., РЕ́ЧНИК книжн., РУ́ПОР книжн.; ПОБО́РНИК, ЗАХИСНИ́К (той, хто захищає якісь ідеї, суспільні погляди тощо). З усіх кошових.. Словник синонімів української мови
  3. син — Ану, синку, розкидаємо хлівець та нарубаємо дровець. Іронічний жарт з лінивого сина, який не хоче піти до лісу за дровами. Дурному синові і отець ума не дасть. Дурня ніхто не зможе навчити. Годуй сина для себе, а дочку для людей. Приповідки або українсько-народня філософія
  4. син — ба́тьків (оте́цький) син. 1. Спадкоємець заможних батьків. Не один батьків син і худобу б свою віддав, і у батраки пішов би, аби б його полюбила Тетяна! (Г. Квітка-Основ’яненко); (Юда:) Та я ж отецький син, ще й одинак! (Леся Українка). Фразеологічний словник української мови
  5. син — (нерідний) пасерб, пасинок; (хрещений) хрещеник; (гір) житель, уродженець; (України) УР. громадянин, с. світило, зірка; (свого часу) представник; (правди) поборник, слуга, прихильник, послідовник, визнавець; мн. Словник синонімів Караванського
  6. син — [син] -на, м. (на) -нов'і/-н'і, кл. сину, мн. сиени, сиен'іў два синие Орфоепічний словник української мови
  7. син — син іменник чоловічого роду, істота * Але: два, три, чотири си́ни Орфографічний словник української мови
  8. син — (-а) ч. Словник жарґонної лексики української мови
  9. син — Син, -на м. мн. сини, иногда синове. Сынъ. Сип своїй матері до ніг уклонився. н. п. Какъ ласковое обращеніе син въ зват. падежѣ прилагается къ дочери. Вона й каже йому: «Дідусю, продайте мені цю коняку!... Словник української мови Грінченка
  10. син — СИН, а, ч. 1. Особа чоловічої статі стосовно своїх батьків. Один син – не син, два сини – півсина, три сини – ото тільки син! (прислів'я); Кохалася мати сином, Як квіткою в гаї (Т. Словник української мови у 20 томах
  11. син — Одинак (єдиний син), одиначок, полатай-хата (образно в приповідці: "Син — полатай хата, а дочка обдсри-хата"), приймак (прийомний син), синаш, синеня, синко, синок, синонько, синочок, синуля, синулька, синчик, синчичок Фразеологічні синоніми... Словник синонімів Вусика
  12. син — СИН, а, ч. 1. Особа чоловічої статі стосовно своїх батьків. Один син — не син, два сини — півсина, три сини — ото тільки син! (Укр.. присл.., 1955, 127); Кохалася мати сином, Як квіткою в гаї (Шевч. Словник української мови в 11 томах
  13. син — Син, -на, -нові, си́ну! сини́, -ні́в, -на́м. Два си́ни Правописний словник Голоскевича (1929 р.)