син

ба́тьків (оте́цький) син. 1. Спадкоємець заможних батьків. Не один батьків син і худобу б свою віддав, і у батраки пішов би, аби б його полюбила Тетяна! (Г. Квітка-Основ’яненко); (Юда:) Та я ж отецький син, ще й одинак! (Леся Українка). 2. Син від законного шлюбу. Ґалаґан спитав: — А ти ж що, безбатченко? — Ні, син я отецький, тільки батько померли,— відказав Андріян (Ф. Бурлака).

бі́сів (дия́волів, чо́ртів і т. ін.) син, лайл. Уживається для вираження незадоволення, обурення і т. ін. ким-небудь. — Який там, кому і на кого позов написали? — Се він (становий) вам хвалився? — збентежився Пищимуха.— А хоч би й він.— відказую. — От бісів син! (Панас Мирний); — Та йди ж, бісів сину, людям поклонися за честь (М. Стельмах); — Прощайсь лишень, дияволів сину, з матір’ю та з сестрою, бо вже недовго ряст топтатимеш! (П. Куліш); Лайка й крики не дали кошовому далі говорити. — Клади булаву! Клади, чортів сину, зараз же булаву! (О. Довженко); В таку щасливую годину Еней чимдуж спис розмахав І Турну, гадовому сину, На вічний поминак послав (І. Котляревський); — Ідете, чортові сини,— сказав засмучений старий ткач Опанас Чиж (О. Довженко).

блу́дний син, книжн. Той, хто повертається з каяттям, визнанням своїх провин. Вона прийме його і його покуту.. І він .. Яким він вернеться? Блудним сином... Та на се ж треба вже нелюдського терпіння (Г. Хоткевич); — Розступіться, дайте блудному синові поцілувати сходинки рідного міста!.. Блудний син вернувся к отчому дому! (Б. Нечереда); Промовець був у даному разі не лише батьком молодого, але й представником тієї задніпровської Житомирщини, яка владно кликала до себе свого блудного сина (Л. Дмитерко).

вра́жий син. 1. лайл. Уживається для вираження незадоволення, обурення ким-небудь. Я кинулась до його (чоловіка), заступила йому двері, прошу, благаю та плачу: “Куди ти йдеш! Схаменися хоч на цей день, вражий сину, бо буде тобі якась напасть!” (І. Нечуй-Левицький). 2. Уживається для вираження доброзичливого, позитивного ставлення до когось або захоплення кимсь. (Филимон:) Проворний (Гаврюшка), вражий син! Скрізь пройде, підслухає — права рука. З нього колись буде гарний дворецький (І. Карпенко-Карий); Він передивився кожну зборку, кожну зшивку. Як вилив, вражий син! Думав він і тихо усміхався (Панас Мирний);

дитя́ (дити́на, син) приро́ди. Людина, якої не торкнулися цивілізація, культура, виховання. Ще перед двома роками був (Янош), можна сказати, дикун, дитя природи, а нині в жаднім (жоднім) салоні не повстидається (І. Франко); З цими дітьми природи треба було політикувати (В. Винниченко); Кров приливає гуцулові до тіла, і святкують сини природи спільне свято з матір’ю природою (Г. Хоткевич).

до си́на, заст. Дуже багато. Нема того на світі, чого не було на тому ярмарку, і якби грошей до сина, то накупив би усього (Г. Квітка-Основ’яненко).

на яко́го (бі́сового) си́на, лайл. Навіщо, для чого. — А на якого сина ще й допрос? (Г. Квітка-Основ’яненко).

страшкі́в син перев. ірон. Боязка, ляклива людина. — (Анна:) Не боюся я його. — (Жандарм:) Ну, я також не страшків син (І. Франко).

сяки́й-(не-)таки́й син. 1. лайл. Уживається для вираження незадоволення, обурення ким-небудь. А люди його за мішок — сіп! — Нащо ти груші узяв? Сякий-такий сину! (Г. Квітка-Основ’яненко); — Та я не подивлюсь тобі у вічі, сякий-не-такий сину! Я на тебе знайду суд, я тобі підкажу, як підмовляти жінок на гріх (М. Коцюбинський). 2. фам. Уживається для констатації якогось факту (перев. небажаного). — Ні, братіку, не піду і тебе не пущу, бо й я радісінький твого вареника хоч покуштувати. От скільки годів, як я вже вмер, а сякий-такий син, хто його і в вічі бачив (Г. Квітка-Основ’яненко).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. син — -а, ч. 1》 Особа чоловічої статі стосовно своїх батьків. || Ласкаве звертання батьків до сина. || перев. мн., у сполуч. зі сл. сокіл, орел, нар.-поет. Ласкаве називання синів. Батьків син — син порядних батьків; спадкоємець батька. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. син — ВИРА́ЗНИК (той, хто виражає чиї-небудь інтереси, думки, бажання тощо), ПРЕДСТАВНИ́К, НОСІ́Й, ПОСЛАНЕ́ЦЬ, СИН поет., РЕ́ЧНИК книжн., РУ́ПОР книжн.; ПОБО́РНИК, ЗАХИСНИ́К (той, хто захищає якісь ідеї, суспільні погляди тощо). З усіх кошових.. Словник синонімів української мови
  3. син — Ану, синку, розкидаємо хлівець та нарубаємо дровець. Іронічний жарт з лінивого сина, який не хоче піти до лісу за дровами. Дурному синові і отець ума не дасть. Дурня ніхто не зможе навчити. Годуй сина для себе, а дочку для людей. Приповідки або українсько-народня філософія
  4. син — (нерідний) пасерб, пасинок; (хрещений) хрещеник; (гір) житель, уродженець; (України) УР. громадянин, с. світило, зірка; (свого часу) представник; (правди) поборник, слуга, прихильник, послідовник, визнавець; мн. Словник синонімів Караванського
  5. син — [син] -на, м. (на) -нов'і/-н'і, кл. сину, мн. сиени, сиен'іў два синие Орфоепічний словник української мови
  6. син — А. При підметі, вираженому зворотами син з батьком, син з матір’ю, присудок уживається: а) у формі множини. Другого дня зійшло сонце, а Микола з батьком та матір’ю вже й пообідали (І. Літературне слововживання
  7. син — син іменник чоловічого роду, істота * Але: два, три, чотири си́ни Орфографічний словник української мови
  8. син — (-а) ч. Словник жарґонної лексики української мови
  9. син — Син, -на м. мн. сини, иногда синове. Сынъ. Сип своїй матері до ніг уклонився. н. п. Какъ ласковое обращеніе син въ зват. падежѣ прилагается къ дочери. Вона й каже йому: «Дідусю, продайте мені цю коняку!... Словник української мови Грінченка
  10. син — СИН, а, ч. 1. Особа чоловічої статі стосовно своїх батьків. Один син – не син, два сини – півсина, три сини – ото тільки син! (прислів'я); Кохалася мати сином, Як квіткою в гаї (Т. Словник української мови у 20 томах
  11. син — Одинак (єдиний син), одиначок, полатай-хата (образно в приповідці: "Син — полатай хата, а дочка обдсри-хата"), приймак (прийомний син), синаш, синеня, синко, синок, синонько, синочок, синуля, синулька, синчик, синчичок Фразеологічні синоніми... Словник синонімів Вусика
  12. син — СИН, а, ч. 1. Особа чоловічої статі стосовно своїх батьків. Один син — не син, два сини — півсина, три сини — ото тільки син! (Укр.. присл.., 1955, 127); Кохалася мати сином, Як квіткою в гаї (Шевч. Словник української мови в 11 томах
  13. син — Син, -на, -нові, си́ну! сини́, -ні́в, -на́м. Два си́ни Правописний словник Голоскевича (1929 р.)