син

СИН, а, ч.

1. Особа чоловічої статі стосовно своїх батьків.

Один син – не син, два сини – півсина, три сини – ото тільки син! (прислів'я);

Кохалася мати сином, Як квіткою в гаї (Т. Шевченко);

[Іван:] І був у того чоловіка один одним син, гарний парубок і здоровий такий, що й вола б надвоє роздер (М. Кропивницький);

Захоплений прикладом батька, син і собі почав студіювати підручники з хімії й допомагати батькові в дослідах (Ю. Шовкопляс);

// Ласкаве звертання батьків до сина.

– Що се задумався, сину? – спитаю (Марко Вовчок);

– Питки хочеш, сину? – спитався, підійшовши, Грицько (Панас Мирний);

– Сину, – обізвалась Наумиха, – не сумуй, не гризись... (М. Коцюбинський);

// перев. мн., у сполуч. зі сл. сокіл, орел, нар.-поет. Ласкаве називання синів.

Обводить очима Дем'ян Петрович присутніх, вихваляючись, як завжди, своїми, синами-соколами (Є. Кротевич);

– Я мріяв про синів-соколів, єдине, ради чого треба жити (Ю. Яновський);

Схилитись на плече І думати, що поруч Ще стільки літ іти, Ростить синів-орлів (Л. Забашта).

2. перев. мн. Нащадки, молоде покоління.

Серце болить, а розказувать треба: нехай бачать сини і внуки, що батьки їх помилялись (Т. Шевченко).

3. Ласкаве звертання літньої або дорослої людини до молодого за віком чоловіка, юнака, хлопчика.

– Посидь же, сину, тут, а я зараз, – сказав дід, – потюпав у курінь і зачинивсь (Панас Мирний);

– Добрий вечір, дідусю, – каже парубок, підходячи. – Добрий вечір і тобі, сину (Г. Хоткевич);

Старі солдати звали його сином, А ми, молодші, просто Петрусем. Йому було неповних двадцять років (Г. Бойко).

4. заст., перев. у звертанні. Людина чоловічої статі щодо свого духівника або особи духовного сану.

[Єпископ:] Не трать одваги, сину, сповідайся з гріха таємного (Леся Українка).

5. з означ., заст. Людина чоловічої статі, що виступає як представник певного суспільного стану.

Все-таки він волів би був, якби вибавив його доньку боярський син, а не сей простий тухольський мужик (І. Франко);

[Юхим:] Як же ж я, хазяйський син, та піду у свиті, щоб мене підняли на глум? (М. Кропивницький);

– Хто ти такий, легеню? – питала Маруся. – Я? Газдівський син (Г. Хоткевич).

6. Людина як уродженець, житель якої-небудь країни, місцевості, представник якоїсь національності.

Як Турн біснується, лютує, В сусідні царства шле послів, Чи хто із них не порятує Против Троянських злих синів (І. Котляревський);

Руку ту, що ще ні разу не схибила в смертельній грі, я тисну синові Донбасу під рев крицевий угорі... (В. Сосюра);

Хай живе в віках великий син українського народу Тарас Григорович Шевченко! (О. Корнійчук);

Тільки справжні сини гір, волелюбні предки могли залишити в спадщину онукам такий буйний і гордовитий танець! (Т. Масенко);

// Вихованець когось, чогось; людина, кровно, тісно зв'язана з ким-, чим-небудь.

– Хто єсть вірний син своєї отчизни, збирайтесь до мого боку (П. Куліш);

– Я – син, – гримлять врочисті голоси, – Син трудового славного народу (М. Бажан);

// перев. мн. Нащадки, послідовники, земляки.

Сини Міцкевича, Словацького, Шопена, Сини Коперника, заковані сини! Рвіть ланцюги тяжкі! (М. Рильський);

Разом із нами йдуть і чехи, і словаки, синів Костюшка йдуть нестримані полки (В. Сосюра);

// Людина, на якій відбилися характерні, типові риси її часу, епохи, середовища і т. ін.

Поет насамперед – людина, потім громадянин своєї землі, син свого часу (з публіц. літ.);

Ми – правда і щастя солдати, сім'ї трудової сини (В. Сосюра);

// Поборник, служитель, представник чогось.

Я тихо Богу помолюся, Щоб усі слов'яне стали Добрими братами, І синами сонця правди (Т. Шевченко);

[Єпископ:] Геть, відійди від мене, сине тьми! (Леся Українка).

7. перен., розм., рідко. Тварина чоловічої статі стосовно своїх батьків.

Мені рекомендують Паву [собаку], поважну матрону, і її другого сина (М. Коцюбинський).

(1) Назва́ний (нарече́ний) син – той, кого взяли на виховання, усиновили.

Не показуючи на люди своєї радості, пишався Мирослав названим сином (А. Хижняк);

(2) Син Бо́жий – Ісус Христос, Боголюдина, в якій поєднані Божественна (як Бог Син Він друга особа Трійці) та людська (народжений від Діви Марії) природи, Який є основоположником християнства і засновником Церкви.

Коли хто визнає, що Ісус – то Син Божий, то в нім Бог пробуває, а він у Бозі (Біблія. Пер. І. Огієнка);

Люби усякого чоловіка, як щирого свого брата й Сина Божого (Г. Квітка-Основ'яненко);

[Голос:] Господи Ісусе Христе, Сине Божий! Помилуй нас (Панас Мирний);

Іде наш народ з Христом, знаючи, що хресний шлях Сина Божого на землі був густо покритий терниною (з газ.);

Узя́ти за дити́ну (си́на, дочку́) див. узя́ти;

(3) У си́на, заст. – те саме, що У чо́рта (у га́спида, у бі́са) (див. чорт).

– Як посипали [люди] до нас, так батечки! Я не знав, де їх у сина і дівати (Г. Квітка-Основ'яненко);

(4) Хреще́ний син – те саме, що хреще́ник.

◇ (5) Ба́тьків (оте́цький) син:

а) спадкоємець заможних батьків.

Не один батьків син і худобу б свою віддав, і у батраки пішов би, аби б його полюбила Тетяна! (Г. Квітка-Основ'яненко);

[Юда:] Та я ж отецький син, ще й одинак! (Леся Українка);

б) син від законного шлюбу.

Ґалаґан спитав: – А ти ж що, безбатченко? – Ні, син я отецький, тільки батько померли, – відказав Андріян (Ф. Бурлака);

(6) Бі́сів (дия́волів, чо́ртів і т. ін.) син, лайл. – уживається для вираження незадоволення, обурення і т. ін. ким-небудь.

– Який там, кому і на кого позов написали? – Се він [становий] вам хвалився? – збентежився Пищимуха. – А хоч би й він. – відказую. – От бісів син! (Панас Мирний);

– Та йди ж, бісів сину, людям поклонися за честь (М. Стельмах);

– Прощайсь лишень, дияволів сину, з матір'ю та з сестрою, бо вже недовго ряст топтатимеш! (П. Куліш);

Лайка й крики не дали кошовому далі говорити. – Клади булаву! Клади, чортів сину, зараз же булаву! (О. Довженко);

В таку щасливую годину Еней чимдуж спис розмахав І Турну, гадовому сину, На вічний поминак послав (І. Котляревський);

– Ідете, чортові сини, – сказав засмучений старий ткач Опанас Чиж (О. Довженко);

(7) Бі́сового (су́чого, чо́ртового і т. ін.) си́на лайл. – уживається для вираження незадоволення ким-, чим-небудь, обурення з якогось приводу.

– А сучого сина, перелякав же як! Щоб тебе качка брикнула (М. Стельмах);

(8) Блу́дний син, книжн. – той, хто повертається з каяттям, визнанням своїх провин.

Вона прийме його і його покуту.. І він .. Яким він вернеться? Блудним сином... Та на се ж треба вже нелюдського терпіння (Г. Хоткевич);

– Розступіться, дайте блудному синові поцілувати сходинки рідного міста!.. Блудний син вернувся к отчому дому! (Б. Нечереда);

Промовець був у даному разі не лише батьком молодого, але й представником тієї задніпровської Житомирщини, яка владно кликала до себе свого блудного сина (Л. Дмитерко);

(9) Вра́жий (су́чий, чо́ртів, і́родів і т. ін.) син:

а) (лайл.) уживається для вираження незадоволення, обурення ким-небудь.

Я кинулась до його [чоловіка], заступила йому двері, прошу, благаю та плачу: “Куди ти йдеш! Схаменися хоч на цей день, вражий сину, бо буде тобі якась напасть!” (І. Нечуй-Левицький);

б) уживається для вираження доброзичливого, позитивного ставлення до кого-небудь або захоплення кимсь.

[Филимон:] Проворний [Гаврюшка], вражий син! Скрізь пройде, підслухає – права рука. З нього колись буде гарний дворецький (І. Карпенко-Карий);

Він передивився кожну зборку, кожну зшивку. Як вилив, вражий син! Думав він і тихо усміхався (Панас Мирний);

(10) Га́дів (гадю́чий, га́спидський, пе́ський, соба́чий і т. ін.) син, лайл. – уживається для вираження великого незадоволення кимсь, чиїмось діями.

В таку щасливую годину Еней чимдуж спис розмахав І Турну, гадовому сину, На вічний поминок послав (І. Котляревський);

[Божевільна:] Гей, не радій, синів гадючих мати!.. (Леся Українка);

– Куди ж ви претеся, гаспидські сини? Що вам – хліба не жалко? (І. Цюпа);

– Будеш мені, песький сину, тямити; тривай лишень! (Г. Квітка-Основ'яненко);

– А бурсак! Собачий сину, знаєш смак (Т. Шевченко);

Енея лаяв [Юпітер] на ввесь рот: “Чи так-то, гадів син, він слуха? Убрався в патоку, мов муха, Засів, буцім в болоті чорт” (І. Котляревський);

Годи́тися у сини́ (у до́чки, в ону́ки і т. ін.) див. годи́тися¹;

Дитя́ (дити́на, син) приро́ди див. дитя́;

(11) До си́на, заст. – дуже багато.

Нема того на світі, чого не було на тому ярмарку, і якби грошей до сина, то накупив би усього (Г. Квітка-Основ'яненко);

На [яко́го] [бі́сового (чо́ртового)] ба́тька (си́на) див. ба́тько;

(12) Не страшкі́в син <�Не страшко́ві ді́ти> – який нічого, нікого не боїться; хоробрий, сміливий, небоязкий.

[Анна:] Не боюсь я його. [Жандарм:] Ну, я також не страшків син (І. Франко);

“Годі, братця, нам на мурах, Як сичі, сидіти, Покажім, що й ми, міщанство, Не страшкові діти!” (І. Франко);

(13) Прокля́тий (пе́ський, чо́ртів і т. ін.) син бу́ду (будь

я) – уживається як клятва при категоричному запевненні, переконанні в чому-небудь; клятьба.

Як заспіває було Мар'яна.., проклятий син буду, не можна спать (Г. Косинка);

Та в мідні тарілки Як брязкнули, загромотіли, То будь я песький син, Коли в світлиці хоч один Усидів на ослінці! (П. Гулак-Артемовський);

(14) Страшкі́в син, перев. ірон. – боязка, ляклива людина.

[Анна:] Не боюся я його. [Жандарм:] Ну, я також не страшків син (І. Франко);

(15) Сяки́й-[не]-таки́й син:

а) (лайл.) уживається для вираження незадоволення, обурення ким-небудь.

А люди його за мішок – сіп! – Нащо ти груші узяв? Сякий-такий сину! (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Та я не подивлюсь тобі у вічі, сякий-не-такий сину! Я на тебе знайду суд, я тобі підкажу, як підмовляти жінок на гріх (М. Коцюбинський);

б) (фам.) уживається для констатації якогось факту (перев. небажаного).

– Ні, братіку [братику], не піду і тебе не пущу, бо й я радісінький твого вареника хоч покуштувати. От скільки годів, як я вже вмер, а сякий-такий син, хто його і в вічі бачив (Г. Квітка-Основ'яненко);

Яко́го бі́сового ба́тька (си́на) див. ба́тько.