скребти

СКРЕБТИ́, бу́, бе́ш; мин. ч. скріб, скребла́, ло́; недок., перех.

1. також без додатка. Проводити по якій-небудь поверхні чим-небудь гострим, жорстким, дряпаючи або зачіплюючи.

Запанувала мовчанка, тільки чути було, як постогнує Огоньков і скребе бритвою Чумаченко (Тют., Вир, 1964, 382);

// безос.

Кругом стін скребло, у комині гуло (Стор., І, 1957, 352);

// Знімаючи верхній шар чим-небудь гострим, жорстким, чистити що-небудь.

Надсадно ревучи моторами, вони [екскаватори] скребли ковшами глинисте дно (Літ. газ., 31. VII 1952, 2);

Настя схопила свою лопату і так ретельно почала скребти боки канави, що земляні бризки летіли врозтіч (Коп., Вибр., 1948, 71);

// Тручи чим-небудь гострим, жорстким, робити щось чистим, блискучим.

— А те, що вони [коні] трохи грязні, то нічого не зробиш — у кізяках же сплять.. Скільки ти не скреби та не чисть, то воно біліше лебедя не буде (Тют., Вир, 1964, 27);

Я сидів довго-довго, стежачи, як він скребе рашпілем кусок міді, затиснутий у лещата (Горький, Дитинство, 1947, 96).

◊ Мо́ркву скребти́ див. мо́рква;

Перо́м скребти́, ірон. — писати.

Лягли тумани з Фінської затоки, Пером гусиним скріб чиновний люд (Дмит., Книга боротьби, 1939, 56).

2. Чухати яку-небудь частину тіла.

Люди слухають [Мирона] похнюпившись. Інші — потилицю скребуть… (Мирний, II, 1954, 86);

— Ану, потягаємося, чия-то візьме, — подумав він, скребучи бороду (Мирний, III, 1954, 193).

◊ Скребти́ [у] го́лову — надокучати.

— Мати скребе голову: женись та й женись!.. дівчат мені рає… (Мирний, І, 1949, 341).

3. також без додатка, перев. у сполуч. із сл. душа, серце, перен. Завдавати турбот, хвилювань; тривожити, мучити.

Досада скребе, як кішка лапою (Номис, 1864, № 3365);

— Горе скребло й скребе мою душу (Стор., І, 1957, 161);

Правда по серці скребе (Фр., X, 1954, 79);

Велика туга скребе їй серце (Мирний, IV, 1955, 103);

// безос.

Люду мимо чимало пройшло, Радий гомін та жарти, — байдуже… А на серці у мене скребло, І не легше було мені, друже! (Граб., І, 1959, 91).

◊ Кі́шки скребу́ть (скребли́) ду́шу; Коти́ скребу́ть (скребли́) на се́рці у кого — те саме, що Коти́ шкребу́ть на се́рці ( див. кіт).

В самого [Михайла Хмельницького] при тих статечних міркуваннях душу кішки скребли (Ле, Хмельницький, І, 1957, 330);

Як то було слухати Марусякові? На лиці застигала усмішка — жарти, мовляв, жартуєте — а на серці коти скребли (Хотк., II, 1966, 216);

Чорти́ скребу́ть у кого — хто-небудь засуджує свої попередні дії.

Призначив я його, а в самого чорти скребуть. Треба було б таки порадитись спочатку (Ле, Міжгір’я, 1953, 131).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. скребти — скребти́ дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. скребти — ШКРЕБТИ, шкрябати, (бруд) вискрібати; (моркву) скромадити, чистити, г. скоблити; (потилицю) чухати; (душу) П. мучити, бентежити, тривожити. Словник синонімів Караванського
  3. скребти — на се́рці (на́че) ми́ші шкребу́ть (шкря́бають, скребу́ть і т. ін.) / зашкребли́ (зашкря́бали, заскребли́ і т. ін.) у кого і без додатка. У когось поганий, гнітючий і т. ін. настрій; комусь тривожно, неспокійно. Воно якось не пристало .. Фразеологічний словник української мови
  4. скребти — -бу, -беш; мин. ч. скріб, скребла, скребло; недок., перех. 1》 також без додатка. Проводити по якій-небудь поверхні чим-небудь гострим, жорстким, дряпаючи або зачіплюючи. || безос. || Знімаючи верхній шар чим-небудь гострим, жорстким, чистити що-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. скребти — Скребти́, -бу́, -бе́ш гл. Скресть, скоблить. Досада скребе, як кішка лапою. Ном. № 3365. 2) — моркву = моркву скромадити (см. морква). Словник української мови Грінченка
  6. скребти — СКРЕБТИ́ (ШКРЕБТИ́) (проводити по якійсь поверхні чим-небудь гострим, жорстким, дряпаючи або утворюючи різкі звуки; чистити щось таким чином), СКРОМА́ДИТИ, ШКРЯ́БАТИ, ШКРЯБОТІ́ТИ підсил., ШКРО́БАТИ діал. (скребучи, утворювати різкі звуки). — Док. Словник синонімів української мови
  7. скребти — Скребти́, скребу́, скребе́ш; скріб, скребла́, скребли́; скрі́бши Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. скребти — СКРЕБТИ́, бу́, бе́ш; мин. ч. скріб, скребла́, ло́; недок., кого, що. 1. також без дод. Проводити по якій-небудь поверхні чим-небудь гострим, жорстким, дряпаючи або зачіплюючи. Словник української мови у 20 томах
  9. скребти — I вишкрібати, вишкрябувати, доскрібати і доскрібувати, дошкрібати, дошкрібатися, дошкрібуватися, драїти, драяти, підскрібати, підчищати, підшкрібати, підшкрябувати, скребати, скреботати, скреботіти, скрести, скромадити, скрябати, скряботати... Словник синонімів Вусика