слабий

СЛАБИ́Й, а́, е́.

1. Хворий, недужий.

У невеличкій кімнаті лежить на ліжку слабий хлопчик (Л. Укр., III, 1952, 487);

Він довго не признавався, що він слабий, насилу волочив ноги, а все-таки ходив на роботу (Н.-Лев, II, 1956, 211);

— Слабий я був, не міг битися, але ж не здригнулася рука: забив ротмістра, як собаку (Тулуб, Людолови, І, 1957, 410);

*У порівн. — Чого він став такий блідий, як смерть, та нужденний, неначе слабий? (Н.-Лев., II, 1956, 344);

// у знач. ім. слаби́й, бо́го, ч.; слаба́, бо́ї, ж. Хвора людина.

[Диякон (до Нартала):] Тебе прошу, посидь коло слабого, поки ми з панею зготуєм купіль (Л. Укр., II, 1951, 406);

[Писар:] Гарна бісова дівчина: оком поведе — й слабого з постелі зведе (К.-Карий, І, 1960, 47);

Слаба жалібно стогнала день і ніч (Коцюб., І, 1955, 465);

// на що, рідко чим. Хворий якою-небудь хворобою; у якого щось болить.

Недавно оселився тут один галичанин, слабий на туберкульоз (Коцюб., III, 1956, 408);

Миша давно вже поїхав у Холм, хоч трохи пізніше, як усі гімназисти, бо був слабий на горло (Л. Укр., V, 1956, 8);

Червоні заплакані очі були сухі, як у людей, слабих гарячкою (Н.-Лев., VI, 1966, 69);

// Який не відзначається міцністю (про здоров’я).

Дорош знав, що працювати фізично йому буде тяжко, бо здоров’я його ще слабе (Тют., Вир, 1964, 110);

// Який функціонує з відхиленнями від норми (про організм, його орган).

Слабий організм; Слабі легені; Слабе серце.

2. Який має невелику фізичну силу; протилежне сильний.

Слабий, боязливий, негарний з лиця, Він сирота був, без гнізда, без вітця (Фр., XIII, 1954 412);

Третій чоловік, низенький, слабий, навіть трохі горбатенький, був усім відомий Коростильов (Тют., Вир, 1964, 464);

// у знач. ім. слаби́й, бо́го, ч.; слаба́ бо́ї, ж. Той, хто не має великої фізичної сили.

Слабий з дужим не борись (Номис, 1864, № 1417);

Хома любив Павла так, як слабий любить сильного (Тют., Вир 1964, 372);

// В яких немає достатньої сили (про руки ноги, м’язи і т. ін.).

Смирнесенько коло молодиці сиділа ся дівчинка малая,.. часом горнучись до старої, що її з плачем обнімала й пригортала слабими, недолугими руками (Вовчок, І, 1955, 369);

Вона бігла, хоч ноги в не були слабіші, ніж вчора (Коцюб., І, 1955, 363);

// Який знесилився, ослаб від хвороби, втоми, голоду і т. ін.

Тоді я був після хвороби ще слабий. Тепер трохи подужчав (Мирний, V, 1955, 423);

— Запав я у сніг; хоч що вже мучусь, не здвигну [сани] й на п’ядь. Конята змучені, і слабий (Фр., XIII, 1954, 38);

Обличчя дівчинки порожевіло, але вона була ще така слаба, що не могла говорити і лежала з закритими очима (Тют., Вир, 1964, 429)

// Неміцної будови, схильний до захворювань; хворобливий.

— Як я одружився, на перший рік послав нам бо сина, оцього Івана. Уродився він дуже слабий (Стор., І, 1957, 214);

// Який погано, повільно росте (про рослину);

// Який втратив колишню гостроту, притупився; (про слух, зір, пам’ять).

Не його слабим очам продивитися ту густу темноту, яка зараз обняла хату!.. (Мирний, І, 1954, 321).

◊ Слаба́ стать див. стать;

Слаби́й як уче́тверо мо́туз ірон.— дужий, сильний.

3. Який не відзначається твердістю, стійкістю, вольовим характером.

Його натура була слаба,.. він хотів, як кажуть, щоб упасти і не забитися (Мирний, III 1954, 186);

Між родиною в печері На спині, слабий душею, Атта Троль лежить, задумавсь (Л. Укр., IV 1954, 142).

4. Який не має великої сили, влади, великого впливу авторитету.

[Старий:] Той християнський бог від наших слабший, лиш над хоробами він має силу (Л. Укр., II, 1951, 519);

Слаба держава;

// у знач. ім. слаби́й, бо́го, ч.; слаба́, бо́ї, ж. Той, хто не має великої сили влади, великого впливу, авторитету.

Хто, коли, ставши в обороні бідних і слабих, не прийшов в розлад з можними й сильними?! (Кобр., Вибр., 1954, 37);

Ленін іде! Слово його беріте, Бідні, обдерті, слабі (Павл., Бист рина, 1959, 5);

// Який втратив свою воєнну міць, здатність до опору, наступу і т. ін. (про армію, її підрозділ).

5. Незначний силою, ступенем вияву.

Я упав від мук; Захитався стяг в слабім стиску рук Серед темряви непрохідної (Граб., І, 1959, 343);

Із слабим шумом, схожим на шум тополиного листу, злітали [посмітюхи] поперед морди коня (Тют., Вир, 1964, 99);

Слабий посміх;

// Неяскравий, тьмяний.

В обозі Турна тих стало, І тілько-тілько що блищало Од слабих блідих огоньків [вогників] (Котл., І, 1952, 220);

Де-не-де блищали на стовпах ліхтарі-керосинки, кладучи слабі відсвіти на землю (Гончар, І, 1959, 37);

// Неголосний.

Все це сказано було поволі, хоча слабим, але рівним рішучим голосом (Фр., VI, 1951, 300);

// Незначний, малий.

Треба було робити, не дивлячись ні на слабу силу, ні на нездорове тіло, щоб не пропасти з голоду (Мирний, І, 1954, 50);

— Моя душа занадто мала для великих терпінь, мої сили занадто слабі… (Хотк., II, 1966, 223).

Слаби́й ви́слів (ви́раз) — вислів, який не може передати всієї повноти почуттів, думок і т. ін.

Я так звик до тебе, ні, це слабий вираз, краще, так поріднився з тобою, що ти мені потрібна, як повітря, як вода… (Коцюб., III, 1956, 149).

6. Непереконливий, необгрунтований.

Слабий доказ.

7. Який не досягає потрібного рівня розвитку; відсталий.

— Ферма в нас була слаба, породистих корів не було, а тепер у артілі є новий завфермою, він це діло повернув (Тют., Вир, 1964, 178);

// Який не має певних знань, навиків і т. ін.

Слабий фахівець;

// Недосконалий у художньому відношенні.

Поряд з хорошими віршами є вірші слабі, розтягнуті (Рад. літ-во, 1, 1962, 13).

◊ Слаба́ голова́ — те саме, що Слабка́ голова́ ( див. слабки́й); Слаба́ струна́ (стру́нка) див. струна́, стру́нка; Слабе́ мі́сце; Слаба́ сторона́ — те саме, що Слабке́ мі́сце; Слабка́ сторона́ ( див. слабки́й).

Батареї сміливіше пристрілюються до гусениць [танка], колупають дорогу, луплять в лоб, шукають слабого місця в броні (Ю. Янов., І, 1954, 54);

— Я знаю їх [панів] слабі сторони, їх привички, їх непрактичність, непорядність, негосподарність (Фр., VII, 1951, 231);

Слаби́й на уто́ри див. уто́ри.